І віра, і надія, і любов...
Сьогодні важко уявити вокально-сценічне мистецтво Херсонщини без творчості талановитого лірично-драматичного тенора Віктора Гурби. За два десятиліття його невтомної роботи на сцені здійснено тисячі концертів. Свого часу співакові гаряче аплодували шахтарі Донбасу, майстри бурякових ланів Вінниччини, хлібороби Таврії, льонарі Житомирщини, промисловики Одеси, Полтави, Запоріжжя, Харкова...
Пропонуємо читачам "Ефіру" інтерв'ю з заслуженим артистом України Віктором Гурбою, яке він днями дав нашому кореспонденту.
- Як повновода ріка починається з невеличкого джерельця, певне, так започатковується творчий шлях кожного митця. Якою вона була - точка відліку вашої співочої біографії?
- Родом я з Донеччини, а служив строкову службу на Вінниччині... Там і почав співати. Спочатку в своїй частині, а згодом - в ансамблі пісні і танцю ракетних військ. Потім було навчання у музичному училищі, на музфакультеті Вінницького педагогічного інституту. Здобувши спеціальність хорового диригента, зрозумів, що сцена - це серйозно і надовго... Були направлення по всьому колишньому Союзу, навіть до Красноярського краю, однак вибір був один - тільки Україна. Отак я потрапив на Херсонщину...
- Мало хто з ваших шанувальників знає про те, що ви деякий час працювали за кордоном...
-Так, шість років співав у Центральному ансамблі Групи військ у Німеччині. Незабутні гастрольні подорожі, романтика молодості - все це залишилося в серці... і досі не можу спокійно слухати запальну "Смуглянку" або чарівну "Калинку". Пригадую, як тепло і щиро сприймалася місцевим населенням німецька народна пісня "На чудесном лужке"...
- А що б ви сьогодні хотіли сказати про своїх колег - солістів обласної філармонії?
- Мені поталанило передусім у тому, що працюю в такому творчому і високопрофесійному колективі. Чимало арій ми виконали в парі з Наталією Лелеко. Зважаючи на те, що з юних літ я буквально закоханий у музику Петра Ілліча Чайковського, у моєму репертуарі завжди на почесному місці - твори цього геніального митця.
А взагалі, якщо говорити про колег конкретно, вже не один рік ми працюємо, якщо можна так висловитися, в одній "обоймі" з лауреатом Першого Всеукраїнського фестивалю-конкурсу гумору Любомиром Солецьким, співачкою Зінаїдою Колісниченко і акомпаніатором Валерієм Головецьким.
- Ми були б не зовсім справедливі, якби не додали до вашого портрета ще один штрих - ви пристрасний прихильник спорту...
- Авжеж, фізична культура і спорт для співака - речі незамінимі. Треба ж повсякдень тримати гідну форму. Тому ранкові вправи, розминання, біг - заняття, до яких ставлюся з охотою. Особливо ж люблю футбол і сам при нагоді граю і вболіваю за єдиний клуб - київське "Динамо". Щоправда, прикро: у нас в Херсоні не практикуються змагання на футбольному полі з участю артистів, поетів, художників... Я б ще поборовся за м'яч у напівзахисті...
- Що ж для вас значить пісня?
- Це все - і віра, і надія, і любов...
"Ефір" 5 вересня 1997 р.
