А чи був археолог «чорним»?
Цікаво часом у житті трапляється: найдобріші наміри відразу перетворюються на привід для засудження. А зміст усього людського життя виявляється раптом втиснутим у рамки статті Кримінального кодексу. Хоча, втім, ця історія зовсім не проста і вимагає свого продовження і втручання фахівців вищого класу
Нещодавно засоби масової інформації Херсона та області оприлюднили сенсаційну звістку: у Скадовському районі розкрили діяльність «чорного археолога». Який за чверть століття «піратських» розкопок зібрав «понад півтори тисячі раритетів скіфської та кіммерійської культур, датування яких починається з III–IV століть до нашої ери». Здавалося б, все гранично ясно: нарешті знешкодили одного з сотень тих, хто тишком-нишком, з особистої користі, орудує шанцевим інструментом у надрах древніх курганів, знищуючи культурно-історичну спадщину, що за законом належить державі. Якби це справді виявилося так, можна співати нам дифірамби рідним правоохоронним органам.
Чи жарт – затримати справжнього «чорного археолога», для якого «дике поле» – рідний дім і де шукати його – що голку в копиці сіна! Ось тільки насправді виявляється зовсім інша ситуація. Після публікацій, що з'явилися в міських газетах, став «чорним археологом» краєзнавець Анатолій Пулінець відвідав нашу редакцію. Йому слово: «Я – не чорний археолог». "Чорні археологи" працюють заради наживи і всі свої знахідки пускають на "чорний ринок". Все, що в мене зберігалося, я вважав належною державі і яке б тяжке матеріальне становище не було б нічого, ніколи не продавав, – каже Анатолій. – У майбутньому я хотів зробити свій внесок у науку та передати все зібране до Інституту археології Національної Академії наук України, з яким мене пов'язують давні узи».
Як розповів Анатолій, серйозне захоплення археологією та історією свого краю прийшло до нього ще в дитинстві з відвідування Херсонського краєзнавчого музею. Хлопчик-четвірокласник, який побачив у музейній експозиції сліди цивілізацій, що пішли, зайнявся мрією пізнання стародавніх таємниць і вже не зміг звільнитися від цього все своє життя. Незабаром він уже досконало досліджував навколишні степи рідного села Хатки, де виявилося чимало фрагментів стародавньої кераміки та наконечників скіфських стріл. З цього і почалася його археологічна колекція. Набагато пізніше, 1985 року, на полях Цюрупинського району проводилися роботи з будівництва зрошувальної системи. У зону будівництва потрапила група давніх курганів. На місце проведення робіт терміново спричинили групу археологів Київського інституту археології. Буквально з першого дня початку розкопок Анатолій Пулінець як добровільний помічник перебував поруч із вченими. Здійснював фотозйомку для інституту, а іноді йому довіряли й нескладну роботу в розкопці. Археолог-доброволець скрупульозно осягав ази та правила проведення археологічних робіт. Польовий сезон пройшов досить швидко.
На прощання керівник групи – відомий український археолог Геннадій Євдокимов – попросив Анатолія спостерігати за будівельними роботами, що продовжуються, і якщо що, терміново телеграфувати в інститут. Випадок трапився вже наступного року. У ході робіт ніж скрепера зняв верхній шар ґрунту, відкривши погляду стародавнє поховання. Пулінець терміново відправив до Києва телеграму, що залишилася без відповіді, оскільки група Євдокимова на той час була зайнята проведенням планових розкопок поза Київською областю. Через кілька днів гідробудівники розкрили велике поховання, що складається з багатьох могил. Впросивши майстра, який керував ходом будівництва зрошувальної системи, зупинити хід робіт, Анатолій відправляв до Києва телеграму за телеграмою. Нарешті була отримана відповідь Євдокимова, в якій вчений нарікав на надмірну зайнятість і просив Анатолія збирати та нумерувати археологічний матеріал, робити замальовки, описи, карту поховання.
Міцно стискаючи в руці телеграму, Пулінець кинувся до вже згаданого керівника робіт. Той вислухав і на свій страх і ризик пішов назустріч Анатолію. Тепер будівельники терпляче чекали, поки Пулінець робив замальовки та збирав «підйомний матеріал» у зоні будівництва. Однак час минав, і терміни робіт підтискали. Невдовзі за наказом зверху на «відстаючу ділянку» було перекинуто бригади та механізми з інших ділянок, і на Анатолія вже ніхто не звертав уваги. Доводилося буквально з-під ножа бульдозера вихоплювати цінні артефакти. Нарешті на короткий час із Києва зміг приїхати і сам Євдокимов із двома помічниками-студентами. Перебування вченого в зоні будівництва було короткочасним, проте плідним: із собою він забрав багатий археологічний матеріал, зібраний та досить грамотно описаний Анатолієм Пулінцем. Тим часом будівельні роботи тривали, а разом із ними тривали і випадкові знахідки. Так, поступово сільська хата Анатолія перетворилася на подобу філії археологічного музею...
Тепер повернемося до подій, що нещодавно відбулися: «Прийшли міліціонери. Я мало не на колі
Тепер повернемося до подій, що нещодавно відбулися: «Прийшли міліціонери. Я мало не на колінах просив їх: "Хлопці, не наламайте дров, не робіть з того, що я збирав "кашу", яка втратить будь-яку наукову цінність". Ніхто мене не слухав. Потрібно було б просто зареєструвати мої збори, описати і взяти з мене підписку, що я відповідаю за все. А тепер що?
Прокоментувати ситуацію ми попросили завідувача відділу науково-охоронних робіт обласної інспекції з охорони пам'яток історії та культури Ольгу Шкроб: «На жаль, я особисто не знайома з Анатолієм, проте, працюючи в охороні пам'яток із 1986 року, неодноразово стикалася із цим ім'ям. Краєзнавець, який тісно працював із Червонопрапорною археологічною експедицією під керівництвом Геннадія Євдокимова. Є й документи, в яких зазначено, що особою, яка відкрила Брилівський могильник, є Пулінець. Найімовірніше, створенню іміджу “чорного археолога” краєзнавцю, котрий відкрив достатню кількість пам'яток археології, сприяла некомпетентність низки юридичних та фізичних осіб. Так, під час огляду колекції лише фахівець може визначити якість матеріалу. Природно, що при вилученні колекції, якщо правоохоронні органи вирішили це зробити незрозуміло, на чому ґрунтуючись, мали бути присутніми і археологи.
Однак до обласної інспекції жодного запиту не надійшло. Що викликає сумнів у компетентності правоохоронних органів щодо охорони пам'яток історії. Адже всі предмети мали свою прив'язку до місцевості, що також має велику наукову цінність. Передача ж предметів у Скадовський районний музей взагалі не підлягає коментарю, тому що там немає фахівців або хоча б трохи розбираються в археології співробітників. Природно, що звалена в куток колекція стане просто тягарем для музею. Таке ставлення породжує велике занепокоєння з двох причин: це звичне для зовсім недавнього часу навішування ярликів, без розгляду справи, а по-друге, сама цілісність предметів колекції викликає серйозні побоювання. І все ж сподіватимемося, що правоохоронні органи Скадовського району швидко відреагують, розберуться, і будуть врятовані і колекція, і честь краєзнавця».
Олександр Захаров
"Гривна".- № 33 (814).- 12.08.-19.08.2010.- стор. 10.
Анатолий