on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.06.2019, 09:22

июнь-2019

Червень Червоні барви і зелені, Де червень з фарбами ходив. І літо проситься у жмені – Рясною стиглістю садів. І ластовиння на обличчя, емов метелики, сіда. А літо далі, далі кличе, Де навіть стежка – золота… Володимир Верховень  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

19.06.2019, 09:41

Нічний кінофестиваль в центрі Херсона

10.06.2019, 14:37

«Травнева ніч» у червні

06.06.2019, 11:13

У Херсоні відбудеться прес-конференція організаторів І Херсонського Морського Фестивалю імені Джона Пола Джонса

А сцена — для душі

Ішов 1950-й рік. Минуло усього п'ять років після закінчення війни, а життя брало своє: відроджувалося народне господарство, народжувалися діти, попереду було щасливе мирне життя. Проте, хотілося ще й чогось особливого – для душі. У маленькому провінційному Цюрупинську вибір розваг був невеликим. Люди ще коротали вечори при світлі гасових ламп, телевізорів не було, професійні актори такі містечка не навідували.

Тому самодіяльний театр при Цюрупинському районному Будинку культури став тим місцем, навкруг якого і зосереджувалося тодішнє культурне життя. Очолював Будинок культури Леонід Тимофійович Степанов, а колектив, за спогадами дочки Лідії Анпілової – Світлани Повод, став душею новоствореного драматичного гуртка. Він об'єднав справжніх однодумців і любителів драматичного мистецтва: режисера і художнього керівника Валентину Кударь, хореографа Лідію Анпілову, керівника хору Степана Степанського, керівника оркестру народних інструментів Івана Іванова і керівника духового оркестру Миколу Мамросова.

У ті часи багато місцевих юнаків і дівчат брали участь у роботі драмгуртків, танцювальних і хорових колективів, оркестру. Одних агітбригад було декілька – усі прагнули бути “артистами”. “А коли вже звичайний драматичний гурток при РБК (районному Будинку культури) називають у народі театром, – пише Світлана Повод, – то він на те заслуговує.”
“Приміщення старого Будинку культури було розташоване по вулиці Гвардійській (колишній Будинок піонерів, а нині – Будинок творчості). Зал, розрахований десь на 100 місць, під час вистави вміщував до трьохсот глядачів. Сцена — напівколом, мала завісу бурштинового кольору. Перед нею була оркестрова яма, а вище — будка суфлера – з неї Валентина Кударь керувала спектаклем і підказувала акторам слова. Будинок культури мав освітлення, на сцені стояли софіти, а в ліхтарі вручну вставляли слюдяні кольорові пластинки, які надавали сцені певного забарвлення. Були і декорації.”

Афіші, що анонсували спектакль, заздалегідь розвішували на спеціальних стендах у найбільш людних місцях Цюрупинська: біля базару, біля самого Будинку культури і на пристані. У довгоочікуваний день прем'єри народ збирався задовго до початку — аби зайняти найзручніші місця. “З нетерпінням чекали на появу акторів, час від часу нагадуючи про себе аплодисментами. Уявіть: люди з неосвітлених хат приходили до Театру, спалахувало світло на сцені і потихеньку затухало в залі – казка починалася. І от на сцені з'являються актори: красуні Катерина Малая і Лідія Анпілова, Григорій Зорін. Починається вистава.

Популярність місцевих акторів була величезна, і любов'ю вони користувалися великою. Катерина Малая мала не лише класичну українську вроду, а й надзвичайної сили і краси голос. Кажуть, що її навіть запрошували співати до Одеської опери. А її Наталку Полтавку та Оксану із “Запорожця за Дунаєм” і досі згадують місцеві старожили.
Серед вистав, що були поставлені на невеличкій сцені – “Шельменко-денщик”, “Безталанна”, “Мартин Боруля”, “Дай серцю волю — заведе в неволю”, “Хазяїн” і багато інших. Довго не вщухали аплодисменти після спектаклів, глядачі сміялися і плакали, переживали разом із героями їх долі, актори не один раз виходили на “біс”. Про кожну нову виставу довго говорило все місто.

Самодіяльним акторам надавало допомогу подружжя Гринько (професійні актори обласного муздрамтеатру, до речі, батьки відомого радянського актора Миколи Гринька). А співаки Іван і Ніна Гришко допомагали ставити музичні спектаклі.
“Театр того періоду користувався великою любов'ю у жителів. Після роботи молодь бігла на репетицію з радістю. І все було в тому театрі, як слід: читка п'єси, сцени, репліки, перша репетиція, прогон спектаклю, генеральна репетиція і, нарешті, прем'єра. Поверталися з репетицій пізно вночі, проводжаючи один одного темними вулицями містечка, і співали, співали, співали...”

Директор Цюрупинського краєзнавчого музею Світлана Хріненко показала мені ще одне цікаве фото, датоване 15 серпня 1894 року. Напис зі зворотнього боку повідомляє, що перед нами учасники театрального гуртка в Олешках, серед яких – діти мирового судді: Михайло, Анатолій, Віра, Олександра і Зоя і “вчитель із Петербурга”. На жаль, це вся інформація про гуртківців. Можливо, хтось упізнає на цій старій світлині когось із своїх рідних, а для когось стане новиною, що і в ті уже дуже далекі від нас роки в маленьких провінційних Олешках теж кипіло культурне життя, а люди мали такі просвітлені й інтелігентні обличчя...

Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №50 (481).- 15.12.2011.- стр.17

http://www.vgoru.org/modules.php?name=News&file=article&sid=11324  
 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.