on-line с 20.02.06

Арт-блог

22.12.2021, 11:41

Але згадати потім ріки ці і монохром засніженої крони, цю лінію рядка і оборони, цю риму, як троянду у руці.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новости региона

23.02.2022, 16:07

Гончарівка запрошує на майстер-клас із пластилінової анімації

23.02.2022, 15:54

У Xepcoнi пpoxoдить oблacний чeмпioнaт з кaйт-флaїнґу

23.02.2022, 15:47

Дванадцять років з дня створення парку "Олешківські піски" на Херсонщині

> Темы > Литература > Литераторы в Таврии > Надія Теленчук: «Життя — це павутинка, в якій вузликами сплітаються ключові події»


Надія Теленчук: «Життя — це павутинка, в якій вузликами сплітаються ключові події»


Надія Теленчук

Читали інтерв'ю з Надією німецькою на Кавун.City? А ось і український варіант. Інтерв'юер — херсонський блогер Макс Петях.

- На які теми тобі найскладніше писати? Чому?
Писати вірші я почала дуже рано, перші чотири рядки були ще у 8 років. І коли родина дізналася про мою схильність до рими, завжди просили кожному із них на свято написати вірш. А я не могла - і досі не можу - писати про те, про що просять або вказують. Написання віршів - це ж не логічний мисленнєвий процес, коли є якісь установки, коли вирішив, що от зараз сядеш і напишеш. Так воно не буває. Ну, принаймні у мене не так. Вірш - це така собі емоція, яку проживаєш кожною клітинкою свого тіла та пропускаєш крізь себе на папір. Воно або приходить, або ні - натхнення.

- Ти народилася на Херсонщині. Які події з дитинства найчастіше пригадуються?
Мій тато - землероб, я до школи росла в селі, тому у мене особливе ставлення до безкраїх херсонських степів. Літо, сонце, спека. Смачнющий кавун скибочками з бабусею в холодку надворі. Наше Чорне море, хоч так і не навчилася плавати. Наш міський парк з атракціонами та чортове колесо. Дніпрові плавні. Все це в пам'яті і в серці, до цього завжди повертаюся з посмішкою.

- Ким хотіла стати, коли була дитиною?
О, у мене є цілий список професій, з якими не склалося: фотомодель, педіатр, дизайнер інтер'єру... Від моделювання відмовила бабуся, від медицини - уроки біології в школі, а художку закинула сама. Вже пізніше тільки зрозуміла, що мені більше до душі маркетингові комунікації.

- Подобалося ходити до школи? На які оцінки навчалася?
Все дуже типово: відмінниця, олімпіадниця і все таке. Але школу як таку не любила (за винятком деяких добрих викладачів), постійні уроки, домашка, все треба запам'ятовувати. А от в пам'яті в мене частенько бувають прогалини. І ще з математикою ми якось не зійшлися. Але мови, країнознавство, література, культура і мистецтво - це завжди мені було до душі.

- Перше кохання було взаємним?
12 років, перша любов із хлопцем з паралельного класу, милі записки, смс-ки на першому мобільному, постійні телефонні розмови ввечері. Не знаю, як батьки з кимось іншим зв'язувалися, коли ми постійно висіли "на лініі". Я досі вважаю ті почуття чистими. І от саме з 12 років почалася глибша поезія. Не знаю, чи правда це, але люди дивувалися, як можна в такому віці подібне писати.

- Де ти навчалася після школи? Це був свідомий вибір?
Після 10-го класу мені випала можливість поїхати за програмою обміну на рік в Америку. Жила в приймаючій родині, ходила в школу. Нічого особливого, але цей рік відкрив мені очі на світ та пробудив у мені цікавість до більшого. Мені тоді хотілось дізнатися: а яке життя буває в інших місцях? Повернулась, довчилася рік у школі, вступати до вишів хотіла тільки в Київ. Мене це місто приваблювало своєю різноманітністю та розміром. І метро. Вибір навчального закладу був свідомим і моїм, при цьому я вдячна батькам, що не вмовляли по-іншому, а підтримали мене. В результаті пішла в КНЕУ на міжнародну економіку.

- А до Німеччини яким вітром занесло?
Ота моя цікавість після 10-го класу далася взнаки в універі, коли друг запросив до міжнародної організації "Європейський молодіжний парламент". Там почалося справжнє студентське життя з конференціями у різних містах та країнах Європи. Так мене відібрали на міжнародну сесію в Мюнхені, потім і в Ессені. Так я побачила трохи Німеччини і мені стало цікаво, а як же воно. Ну і допоміжну роль відіграла німецька як друга іноземна ще зі школи. Тому перед закінченням бакалаврату в КНЕУ я почала подавати документи на стипендію DAAD по магістратурі в Німеччині. Мені її не дали, а от документи вже були готові. Тому знайшла програми навчання на безкоштовній основі та подавалася сама.

- Коли зрозуміла, що хочеш займатися тим, чим займаєшся зараз?
А тут знову вдало склалися карти: під час навчання проходила практику в компанії, де мені після закінчення запропонували роботу. Комунікації запали в душу ще з Києва, від часу конференцій "ЄМП". Тому так і намагалася профілювати своє подальше навчання трохи ближче до маркетингу.

- А де ж поезія?
Вона всюди і завжди. Це поза чергою. І я навмисне не зробила її своєю професією, бо хотіла залишити своїй душі волю в слові.

- Є люди котрі вплинули якось на твоє життя?
Звісно, це перш за все мої батьки і моя бабуся. Репетиторка англійської в школі та викладачка німецької в університеті. Викладачка малювання в Штатах. Один відомий сучасний поет, який мені в 10 років сказав: "Краще не пиши". Найкращі друзі. Багато хто. Взагалі я думаю, що на мене якимось певним чином вплинув кожен, хто торкнувся мого розуму, моєї душі чи мого тіла. У мене про це ще вірш є..

Я - відбиток всіх тих, що проходили повз і наскрізь,

Всіх отих, хто торкнувся й обпікся - а чи запалився.

Я сама - мов колекція шрамів і ран, і порізів -

Від людей, що жили у мені та світились… колись

Заглядаючи в мене, послухай мелодію ниток,

Які швами всі нутрощі міцно докупи стягують.

Перехожих роззяв та умілих митців не спинити:

Всі слідами пишаються, як переможними стягами...(уривок)

- Вірш має назву?
У більшості моїх віршів немає назви. Знаю поетів, які переконані, що назва обов'язково має бути завжди. А мені здається, що рядки повинні говорити самі за себе, що не можна обмежити сутність вірша одним-двома словами. Вірші глибокі та не повинні вміщатися в рамки назв. А в зміст своїх збірок я завжди вносила їх за першим рядком.

- Головні традиції твоєї родини?
Кожен раз, коли була така можливість, ми разом вечеряли. І я вважаю, що це дуже важливо. Це дає змогу поговорити один з одним, порефлексувати щодо прожитого дня. Обов'язково притримуватимуся цього в майбутньому - тільки при цьому жодних гаджетів. А ще на Великдень мама завжди пекла найкращі паски у світі, і ми з татом складали в суботу ввечері кошик, накривали його вишитим рушником та йшли до церкви святити. А на Різдво ми ходили до бабусі з дідусем, і вони завжди запікали качку з яблуками... Виходить, багато моїх традицій і спогадів пов'язані з їжею. Але не думаю, що це погано - навпаки. Їжа зближує та може бути важливим ритуалом.

- Яким для тебе був минулий рік?
Хмм... думаю, що творчість в житті дуже важлива. Для кожного. І ми це відчули особливо за останній рік. В Німеччині було два локдауни: по 2 і 4 місяці. І другий поки що продовжується ще в березні 2021. При чому локдаун тотальний: магазини, ресторани, бари, кіно-/театри, музеї - закрито все, що не підпадає під категорію першої необхідності. Ми опинилися закритими із самими собою, можливо, змогли більше себе зрозуміти. Але дуже відчутна відсутність культурних заходів, їх настільки не вистачає, що інколи вже накриває. І от завжди рятує творчість. Тому я сподіваюся, що коли пандемія закінчиться, ми продовжимо цінувати творчість у світі та творчість в собі.

- Коли ти останній раз плакала? Чому?
В останній вечір перед локдауном наприкінці жовтня ми з подругою встигли провести благодійний концерт в Берліні на підтримку одного дуже крутого волонтерського проекту, який ми тут проводимо. Це вже не перший раз ми так виступаємо: вона дивовижно грає на скрипці, а я читаю поезію. І в самому кінці виступу, коли лунали оплески, коли весь зал бару був сповнений посмішок, друзів та незнайомців, яких об'єднало мистецтво напередодні затишшя - тоді на очі навернулися сльози.

- Що за волонтерський проект?
Проект називається "МУЗИКА РЯТУЄ". Це творчі реабілітаційні літні табори для дітей із зони АТО, які берлінські волонтери організовують тут щороку, починаючи з 2016. Ми проводимо різні круті творчі воркшопи з дітками: музика, малювання, танці, поезія... Багато всього, програма дуже насичена. Цей проект тримається на волонтерському запалі та пожертвах. Минулого року, звісно, не вийшло провести табір як завжди, але ми спробували онлайн. Що сказати, багато досвіду.

- Яку подію вважаєш для себе головною?
Не думаю, що можна виокремити щось одне. Скоріше життя - це павутинка, в якій вузликами сплітаються ключові події. Або як лабіринт, де час від часу стоїш на роздоріжжі та приймаєш рішення, які визначають твій подальший шлях.

- 2019 року вийшла твоя четверта поетична збірка "Дихай". Представлені вірші там трьома мовами(російська, українська, англійська). Чому відсутня поезія на німецькій?
Чесно кажучи німецькою пишу не так часто. Говорю щодня вдома і на роботі, сни бувають на німецькій, а от вірші приходять нечасто. Проте це може із часом змінитися. Натхнення воно таке непередбачуване. Була добра нагода потренуватися рік тому, коли почався перший локдаун і я перекладала поему Василя Загороднюка "Перемогла любов" німецькою мовою.

- Ти також малюєш досить гарно. Розкажи про цю сторону своєї творчості.
Дякую за комплімент. Насправді ніколи не вважала себе художником (і з художньою школою теж не склалося). Малюнки та скетчі - скоріше ще один спосіб вираження емоцій та моменту, коли слів не вистачає. Спробувала багато чого: олівці, фарби, туш, планшет, стіни. І це заспокоює. А ще люблю робити маленькі замальовки під час подорожей.

- Власну збірку про яку згадували ілюструвала також сама?
Так, дизайн всіх чотирьох книжок мій власний. А ще рада, що підтримую херсонських поетів "Поетичної шафи" вже другий рік поспіль з дизайном обкладинки для їхньої збірки.

- В Україну не плануєш повернутися?
Раніше думала, що повернуся, поки навчалася і не було визначеного майбутнього. Тепер моє життя склалося тут, так що буду ще трохи в Берліні. А там час покаже. Але з Україною мене дуже багато пов'язує, тому намагаюся підтримувати цей зв'язок завжди.

Вірші та малюнки Надії Теленчук публікуються в мережі Facebook під псевдонімом Nadiiia: www.fb.com/nadiiia.art

Максим Петях (МП), херсонський публіцист, інтерв'юер, блогер
Джерело інформації: Кавун.Сity, 24.05.2021

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.