Анатолій Кичинський: “Я за зміни!”
Анатолій Кичинський — відомий український поет, перекладач, художник. Народився у селі Преображенці Чаплинського району Херсонської області. Він змалечку увібрав у себе широкий розмах таврійського степу та любов до української пісні й поезії. Людина, з якою завжди легко поговорити про сучасне життя, його яскраві та невідомі сторінки. Сьогодні Анатолій Іванович - гість нашої газети.
- Анатолію Івановичу, розкажіть, будь ласка, про Ваш творчий шлях як поета.
- Щось вперше я написав, коли був у п'ятому класі, але навіть не пригадую, що саме. Та головне, думаю, не те, що людина колись там написала, головне - коли у людини проявилося художнє мислення. І от пригадую, що таке асоціативне мислення у мене з'явилося десь на п'ятому році життя, коли я вчився читати й писати зі своїм братом. Коли ми дійшли до літери «Т», мама написала у зошиті «Толя» і сказала, що з цієї букви починається моє ім'я. Рама у кожному вікні нашої хати була у вигляді літери «Т», Для мене це було таке відкриття, що я відразу подивився у вікно і подумав: це ж я через першу літеру свого імені дивився у той світ, який за вікном.
Серйозне ставлення до віршописання проявилося у 9-му класі, а вже через кілька років вийшла моя перша поетична книжка «Вулиця закоханих дерев» (1976 p.). І так далі, і так далі,..
- Хто зазвичай був першим слухачем Ваших віршів?
- Якщо я писав у 9-10 класі, то це були мої однокласники. Пригадую, моя вчителька української мови і літератури брала читати мої вірші в інших класах.
- Я знаю, що Ви є лауреатом багатьох премій. Розкажіть, будь-ласка. яких саме і за які твори?
- Ой, премій чимало. Моя перша книжка отримала обласну комсомольську премію ім. І. Кулика, потім за збірку «Землі зелена кров» я став лауреатом премії ім. П. Усенка (1983), за книжку «Жива і скошена тече в мені трава» - премію ім. Бориса Нечерди (2000). А за книги «Танець вогню» і «Пролітаючи над листопадом» удостоєний Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Але говорити про це з якимось пафосом не потрібно, оскільки в літературі головне не лауреатство, а текст. Справжнього читача, мабуть, не дуже цікавить лауреат якої я премії.
- Скажіть, будь-ласка, кого з сучасних українських письменників Ви читаєте?
- Читаю, але не так багато, як раніше. Не так давно, три роки тому, заснована нова літературна премія Національної спілки письменників України і фонду Наталки і Ернеста Гуляків - австралійців, які дають грошову винагороду лауреатам премії «Айстра». І я член комітету цієї премії. Тому доводиться чимало читати творів, які висуваються на цю премію.
- Ваше ставлення до сучасної української літератури, яка дещо змінилася у порівнянні з літературою минулого століття.
- Звичайно, змінилася, тому що письменники зараз стали вільнішими. Ті рамки так званого соціалістичного реалізму, в яких трималася наша література, нарешті розламалися. Писати стали вільно і будемо говорити, що й тематика різко помінялася. Література соціалістичного реалізму - це коли писали про історію, а людські взаємини відходили десь на другий план. А життя, хочете ви того чи ні, — це людські взаємини і вже потім історичні події. В ті часи все було навпаки. То я вважаю, що справжня література - це коли на першому місці людина.
- Зараз запитання, яке має до Вас пряме відношення. Як Ви прокоментуєте зміну Конституції?
- Я не великий знавець цього питання. Але мене хвилює, що якось ці зміни відбуваються не всенародно. Тобто найперший і найголовніший документ нашої країни змінюється таємно. Але ж конституційні судді також люди, і вони теж можуть помилятися. Тому я думаю, що якщо якісь зміни і вносити до конституції, то потрібно це робити всенародно під час референдуму, після дуже широкого обговорення.
- Якщо вже заговорили про політику, то, Анатолію Івановичу, наближаються чергові вибори. Як Ви ставитеся до них взагалі і чи підтримуватимете якусь політичну силу?
- Скільки доводилося брати участь у демократичних виборах, і весь час я стикаюсь з таким негативом: люди не зовсім думають. Дуже мало у нас думаючих людей. Я хотів би порадити: перш ніж йти робити вибір, дуже добре багато разів подумати. Люди, як правило, роблять непродуманий вибір.
Якщо говорити про свої симпатії, то вони не змінюються в такому плані: я завжди на боці тих, хто пропонує і втілює в життя демократичні погляди. Чесно, кажучи, мені останнім часом імпонує політична сила Арсенія Яценюка «Фронт Змін».
Коли вона про себе заявила під час останніх президентських виборів, я зауважив для себе, що в її назві і в захисному кольорі її символіки було щось тривожне. Згодом до цього поставився спокійніше і з розумінням. Адже давно зробив висновок, що в Україні з часу проголошення незалежності то в менших, то в більших проявах йде холодна громадянська війна. Україна поділена з вини політиків на два табори, між якими ворожнеча триває й сьогодні. І не дай Бог; щоб ця холодна війна переросла в гарячу. А щоб цього не сталося, в державі потрібен широкий фронт змін, мирних змін, у всіх сферах життя, а головне - в головах.
До влади повинні прийти люди з високим інтелектом і такою ж високою мораллю. Озирніться навколо себе і побачите, що вони є. Їх достатньо для того, щоб замінити тих, хто протягом уже двох десятиліть обіцяє українському народу незалежність І добробут, а для цього, по суті, майже нічого не зробив. Я - за такі зміни!
Каріна Шуригіна
“Новий день”.- №42 (4932).- 14.10.2010.- стр.19
