Вандалізм
Про те, що ремонт Херсонського обласного художнього музею ім. Олексія Шовкуненка – руйнівний для історико-архітектурного вигляду нашого міста, у пресі писалося неодноразово (“Вгору” №№ 26248, 28250, 31253, www.vgoru.org). Але чиновники думку фахівців проігнорували, і тепер лихо під безневинною назвою "ремонт" прийшло і в Херсонський краєзнавчий музей.
Коли я набираю ці слова, зі стін краєзнавчого музею робітники виламують “рідні” вікна разом із віконницями. Зробити це складно: коробка зібрана з дерев'яних брусів перетином 10 на 10 сантиметрів. Рами теж товсті, із добротної деревини. Таке вікно і тараном не пробити.
Замість “рідних” вікон у краєзнавчому музеї ставлять склопакети в тонких рамах із низькоякісної деревини, очевидно, сосни, до якої цвях входить, як у олію, – такі самі, як і в Художньому музеї. Швидше за все, і виробник – той самий.
Товщина рам нових вікон всього близько семи сантиметрів, торці абсолютно гладкі, в них відсутні механічні елементи кріплення всередині віконного отвору. Їх буквально підвішують на двох цеглинах, так що нижній торець не доходить навіть до лінії підвіконня, заливають монтажною піною і просто приштукатурюють до стіни. Віконна рама практично ні на чому не тримається, крім монтажної піни! Її можна вивалити ударом плеча.
З такими вікнами херсонські обласні музеї, по суті, втратили головну лінію охорони будівлі – по периметру вікон. З усіма наслідками для збереження експозицій і фондів. Не кажучи вже про грубі технологічні порушення будівельних норм.
Нові дерев'яні рами пласкі та позбавлені навіть ознак декору. Як і у випадку Художнього музею, вони безнадійно спотворюють фасад. Такі вікна ще були б доречними у стінах складу чи ангару, але у старовинній будівлі, пам'ятнику архітектури… Не відновлюються й втрачені елементи декору фасаду. Поверхні стін, від яких відвалилися гіпсові накладки, покриваються тупо шпаклівкою і зафарбовуються. І цей вандалізм, як і у випадку з художнім музеєм, керівництво облуправління культури та туризму блюзнірсько називає “відродженням історико-культурної спадщини”.
Законодавство у сфері охорони історико-архітектурної спадщини захищає такі об'єкти шляхом ліцензування підприємств, які мають право на реставрацію. Капітальні ремонтні роботи на фасадах будівель, що мають статус пам'ятника архітектури, можуть проводити лише ті, хто має таку ліцензію. Проте чиновники обладміністрації не хочуть реставрувати будинки музеїв. Порушуючи законодавство, ремонтні роботи на фасадах у проектно-кошторисній документації оформлені як “реконструкція”. І в документах, опублікованих у ЗМІ, значиться: "Роботи з реконструкції...", "...будівельних робіт реконструкції...". І зрозуміло чому. Схоже, чиновники лобіюють інтереси місцевих будівельників, які не мають ліцензії на реставрацію, і виробників склопакетів, яким ліньки зробити нескладний декор на дерев'яних віконних рамах.
А справді, навіщо підряднику напружуватись та імітувати навіть подібність реставрації? Навіщо шукати водостічні труби складного профілю, що повторюють декоративні та функціональні елементи старовинних будівель? Легше, спотворюючи фасад, пробити прямою, як жердина, трубою міжповерхові карнизи, що захищають стіни від дощу. Тим більше, що коли кути обваляться від води, що затекла через дірки в карнизах, можна починати новий ремонт... Адже всі знають, як люблять корумповані чиновники ремонти за бюджетні гроші.
Навіщо підряднику напружуватися та замовляти профільовані віконні рами, що повторюють автентичний декор колишніх вікон? Дешевше зібрати найпростішу дерев'яну конструкцію, що зовні не відрізняється від металопластикового вікна. Чиновнику ж глибоко начхати на історію, культуру та архітектуру рідного міста. І не боїться ані громадської думки, ані суду нащадків, ані навіть кримінального суду.
Адже все, що відбувається, має явні ознаки масштабної фінансової афери. Лише у нашій будівлі близько 200 вікон, а вартість кожного склопакета – кілька тисяч гривень. Це, мабуть, ті обсяги фінансування, за яких корумповані чиновники втрачають будь-які гальма. Втім, винуватці вандалізму цілком розуміють, що творять. На зустрічі з майбутніми виборцями – працівниками сфери культури – Борис Силенков, як би це сказати пом'якше, вводив присутніх в оману словами, що будівля художнього музею нібито реставрується. Довелося виправити губернатора з місця. Не реставрується, а саме реконструюється, як ангар чи склад, – на користь виробників склопакетів та ціною руйнування історико-архітектурної спадщини міста.
А ще Борис Віталійович на зустрічі з виборцями розповідав про якісь міфічні мільйони, нібито витрачені “на культуру”. Дивно. Вже протягом трьох років щотижня на планерках ми чуємо одне й те саме: немає грошей, немає грошей... Немає грошей на ремонт туалетів, вентиляції, купівлю музейного обладнання. Нема грошей на відрядження. Гроші освоюються виключно місцевими будівельниками шляхом реконструкцій: даху, фасадів, внутрішніх приміщень.
Грамотний менеджер, хоча б з метою самозбереження на посаді, починає ремонт приміщення, що відвідується публікою, навіть не з даху, а з туалету. Адже до нас до музею іноді привозять на екскурсію до двохсот школярів одночасно. Із них половина хлопчиків. На один унітаз. І коли він не витримує навантаження та забивається, доводиться задіяти ще й жіночі кабінки. Ну а про те, який запах варто при цьому у вестибюлі, краще не писати.
Дівчаткам, втім, набагато гірше, – у них лише два унітази. Спостерігаючи черги до туалету, мимоволі згадуєш дитячу загадку: що можуть зробити чотири хлопчики, але не можуть дві дівчинки? Правильно! Пописати в один унітаз.
Дорослих відвідувачів у такі моменти доводиться водити у дворовий нужник, збудований сто років тому та переповнений вмістом, пардон. Іноземні туристи взагалі у наших туалетах виживають насилу. Саме тому цивілізовані туроператори давно виключили краєзнавчий музей зі своїх маршрутів.
Соромно про це писати, але нещодавно працівники СБУ монтували у нас виставку про голодомор та подарували музею... кришку від унітазу. Набридло, мабуть, підполковнику нюхати парашу. Закритий унітаз, чи знаєте, не так смердить.... Таким шляхом після трьох років фінансування нинішньою обладміністрацією сфери культури у нас нарешті з'явилася кришка унітазу. Одна.
Адже ми бюджетні організації і нашим директорам просто ні звідки взяти гроші на “окультурення” туалетів, хоч би вистачило на миючі засоби, віники та ганчірки для прибиральниць… А ось начальник обласного управління культури та туризму Наталія Федотова любить говорити на прес-конференціях про те, як вона забезпечує “фінансовий ресурс у сфері культури”.
І туалети – це ще не найстрашніше. У музеї вже років десять, як зруйновано систему вентиляції. Вентиляційні шахти забиті будівельним сміттям. Кондиціонери давно вийшли з ладу. В результаті – спека в експозиції, особливо на другому поверсі, сягає сорока. Жодний режим зберігання експонатів не передбачає таких страшних умов. Від спеки цього літа навіть парафін розплавився, і у відділі природи відвалилися від стендів муляжі овочів. Усі отрути, якими протягом століття протруювали експонати, за таких умов починають випаровуватися та відчуватися нюхом. При температурі вище 35 градусів стає летючим навіть миш'як у опудалах тварин. І цією забійною сумішшю з музейних запахів та випарів тіл дихають люди. Відвідувачі непритомніють. Як виживають наші наглядачі за таких нелюдських умов, одному Богу відомо. Але збереження експонатів та здоров'я людей – це, схоже, не пріоритетні напрямки бюджетного фінансування у сфері культури з погляду обладміністрації. Спочатку – вікна поміняти! Знівечивши музейні будівлі…
Окрема стаття витрат, на якій заощаджують Федотова з Силенковим для виробників склопакетів, це музейне обладнання. Кам'яні стели ми переміщуємо за допомогою викинутої кимось іржавої поламаної тачки, привезеної зі смітника. Щоб поставити вертикально кам'яну статую, доводиться будувати "єгипетський важіль", як у кам'яному віці. У чоловіків, які працюють у музеї понад два десятиліття, хронічні проблеми з хребтами. Але головне – за такого режиму зберігання та транспортування експонати неминуче пошкоджуються. Їх доводиться постійно реставрувати. На що, знову ж таки, немає коштів – ні хімікати, ні обладнання. На першому місці у нас у музеях – вікна!
У XXI столітті науковий співробітник без комп'ютера та інтернету – це байдуже, що електрик без викрутки. Тому співробітники експозиційних відділів давно вже принесли працювати свої власні домашні комп'ютери. Але про інтернет на робочому місці, на жаль, і мріяти не доводиться. Навіть за користування телефоном за прямим призначенням співробітникам іноді доводиться доплачувати з власної кишені.
Те саме і з відрядженнями. Маючи злиденні зарплати в 600 грн., ми змушені скидатися на бензин, наймати машину та організовувати виїзди власним коштом. А у Наталії Федотової на комп'ютеризацію музеїв грошей немає. Виробники склопакетів, знаєте, бажають вікна збути. Як відмовити їм за таких обсягів освоєння бюджетних коштів?!
Отже, говорячи про мільйони, витрачені “на культуру”, Борис Сіленков мав на увазі виключно ті гроші, які він переклав з обласного та державного бюджету до кишені будівельників та виробників склопакетів.
У активістів громадських організацій, змушених по роботі перетинатися з корумпованими чиновниками, є такий жарт – додавати до назв чиновницьких контор слова “боротьба”. Виходить: “відділ боротьби з молоддю”, “управління боротьби з довкіллям”. Без жодних жартів наш профільний підрозділ облвиконкому перетворився на натуральне “управління боротьби з культурою та туризмом”.
Показово те, що у цій масштабній боротьбі з культурою та туризмом задіяно одразу кілька управлінь обладміністрації. Управління містобудування та архітектури дало “добро” на знищення історичних фасадів шляхом їхньої варварської реконструкції. Технагляд з управління капітального будівництва видав висновок, що цементне шпаклювання по вапняковій основі та вікна, підвішені на монтажній піні, “відповідають державним будівельним нормам” (“Вгору” від 12.07), а обласна служба державної інвестиційної експертизи цю неправду завізувала.
На ґрунті “освоєння” бюджетних грошей “помаранчеві” чиновники обладміністрації підозріло швидко порозумілися з “синьо-білою” більшістю облради та урядом коаліції, які виділили кошти на ремонт музеїв. Це ще раз свідчить, що всі корумповані чиновники належать до однієї партії, незалежно від кольору.
Михайло Підгайний,
краєзнавець
"Вгору".-11.10.2007
