on-line с 20.02.06

Арт-блог

02.10.2019, 14:32

Жовтень - 2019

Пусть пасмурный октябрь осенней дышит стужей, Пусть сеет мелкий дождь или порою град В окошки звякает, рябит и пенит лужи, Пусть сосны черные, качаяся, шумят, И даже без борьбы, покорно, незаметно, Сдает угрюмый день, больной и бесприветный, Природу грустную ночной холодной мгле,— Я одиночества не знаю на земле. Забившись на диван, сижу; воспоминанья Встают передо мной; слагаются из них В волшебном очерке чудесные созданья И люди движутся, и глубже каждый миг Я вижу души их, достоинства их мерю, И так уж наконец в присутствие их верю, Что даже кажется, их видит черный кот, Который, поместясь на стол, под образами, Подымет морду вдруг и желтыми глазами По темной комнате, мурлыча, поведет...  Аполлон Майков  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Новости региона

08.10.2019, 10:24

Закінчився XIV Міжнародний фестиваль аматорського кіно «Кінокімерія-2019»

03.10.2019, 10:10

У «Gameplay: Фантастичні хроніки» грала херсонська молодь

03.10.2019, 09:49

Студенти училища культури пройшли «Шляхом сови»

> Темы > КУЛЬТУРОЛОГИЯ > Археология Таврии > Археологічні маршрути Херсонщини

Археологічні маршрути Херсонщини

Археологічні маршрути Херсонщини

На своїй сторінці у "Фейсбук" наш славетний херсонець Олександр Голобородько поздоровив чудовими спогадами усіх херсонців із Днем археолога.

Пісок та час

Я не міг дочекатися кінця уроків. Тільки-но приходив додому – кидав портфелик, хапав шматок хліба і – летів на берег.
Мою увагу одразу приковувала вузенька, сантиметрів у 30-40, смужечка чорного, дрібнесенького піску на фоні піску звичайного, білого; вона пролягала під самісіньким земляним зрізом, що тягнувся уздовж піщаної смуги: тут обривалися городи мешканців нашої вулиці. У вітряну погоду берег, особливо, «мілкий», як ми його називаємо, невтомно шматували хвилі. Та ось вітер поступово вщухав і хвилі відступали. Приходив час нашої, дитячої «археології»...

Нахиливши голову над чорною смужкою, ми, юні мешканці прилиманського села, повільно ходили уздовж берега, пильно вдивляючись у магічні «зрізи» давно збіглих епох. Було дивним і хвилюючим – на темній смужці піску помітити ледь вловимий контур старовинної монети... А вона могла колись належати і древнім грекам – мешканцям Ольвійської хори, і римським легіонерам, що бували у наших краях, і представникам Великого князівства литовського (хіба ж не з тієї епохи долинає назва нашого села – Станіслав?..), і Золотої орди, і Кримського ханства, і воїнам, що могли брати участь у штурмі Очакова...

Особливо магнетично діяли найдрібніші монетки – тонюсінькі, неправильної форми, потемнілі пластинки, вкриті «патиною» часу. Якщо монетка була вкрита шаром зеленого окислу, то її можна було потерти попелом і – раптом! – зринали то ледь помітний контур вершника з піднятим у руці списом, то загадкове обличчя, то незнайоме слово, то арабська в'язь, то орли різних мастей...

Що ж це за загадковий екран часу – чорний пісок? Донині намагаюсь розгадати цю таїну. Чому саме цей пісок, до речі, дуже дрібної фракції, «вбирав» у себе старовину, затримував її від змивання хвилями? Найбільше схиляюсь до думки, що чорний пісок – це залишки культурного шару.
Мої пошуки, до того ж, набагато щасливіші на «улов», постійно повторювались у снах. О, які ж це були прекрасні сни! То тут, то там на березі я надибував цілі розсипи монет – великих та малих, масивних та «пушинок»... Поспіхом підіймав їх з піску і клав до кишень штанів, від чого кишені ставали приємно-важкими. Найсумнішим було те, що казка ця могла раптово припинитись: сон скінчався.

Коли вітрами виганяло воду із прибережної смуги, знаходили із ровесниками на оголеному дні інші «артефакти» – гарматні ядра, зброю, патрони, кулі, уламки кераміки, козацькі люльки, хрестики, залишки якихось прикрас... Спогади ці незабутні. Знайшовши у дитинстві хоча б одну «візитку» минувшини, це відчуття «аромату» збіглого часу, його загадковості і притягальності, багато хто із нас переносить у доросле життя. Благо, допомагають музеї, книги. А тепер – ще й «всезнаючий» Інтернет. 

Із вдячністю згадаймо про археологів – людей, які змінюють наші уявлення про час і про людину у часі. Серед першопрохідців багатьох херсонських археологічних «маршрутів» – Авксентій Чирков, Георгій Скадовський, Володимир Ястребов, Віктор Гошкевич, Ірина Фабриціус, Ізраїль Ратнер та Людмила Костюк, Сергій Буйських, Віталій Зубар, Валерія Билкова, Марина Абікулова, Віктор Пиворович, Микола Оленковський… 

Віриться: ще потягнуться на наші терени туристи, археологи із різних широт, адже історія Херсонщини містить рядки біографій не однієї країни!

На моїй світлині 1960-х: тут, на «мілкому» станіславському березі, творилися дива нашої дитячої «археології»…

Фото: Олександра Голобородька

Джерело інформації

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.