Хай не збідніє рука даючого

«Не помиляйтеся, громадяни! Музей зовсім
не марне зібрання предметів розкоші та
суєтності, що служить лише для задоволення
цікавості. Потрібно, щоб музей став школою
великого значення: викладачі поведуть туди
своїх юних учнів, батько поведе туди сина,
молода людина побачивши твори генія
відчує, до якого виду мистецтва чи науки
закликає її природа!»

Жак Луї Давид
(з звернення до членів конвенту)

Традиція дарувати музеям подарунки стара як світ. Минають роки, десятиліття складаються в століття, але вчені і мандрівники, великі світу цього і прості обивателі, багатії і незаможні продовжують дарувати музеям різні предмети. Дехто не обмежується просто поодинокими дарами, а стає активним учасником формування колекцій, прописуючи особливо цікаві сторінки в музейних біографіях. Таких людей заведено називати меценатами. Право бути меценатом треба заслужити, його не купиш. Відомий афоризм про героїв, якими не народжуються, підходить і до меценатів: ними теж не народжуються, ними також стають.

Відзначаючи День заснування рідного міста, гріх було не згадати про людину, чия невичерпна рука всі ці роки щедро підживлює культурний ґрунт Херсонщини. Це Михайло Андрійович Ємельянов - колекціонер, бібліофіл, пушкінознавець, володар блискучої ерудиції та широких знань, не обділений письменницьким талантом і просто щедрою душею людина. Завдяки Михайлу Андрійовичу поповнили свої зібрання обидва херсонські музеї, а також Обласна бібліотека ім. Гончаря.

Кілька років тому, з легкою та щедрою руки мецената, Херсонський художній музей став володарем творів таких художників як Курнаков Г. В., Масік В. І., Бунцельман Е. П., екслібріс Нечитайло-Андрієнко М. Ф., виконаних для відомого херсонського бібліофіла та дослідника книжкового знака Сільванського С. А. та ін.

Нещодавно музейні фонди поповнили ще 620 екслібрисів – творів так званої малої графіки, своєрідних володарських печаток, якими педантичні збирачі відзначають книги зі своїх бібліотек.

І хоча Михайло Андрійович – людина дуже щедра, здається, розлучитися з колекцією їй було не просто. По-перше, збори формувалися протягом багатьох років, по-друге, серед колекціонерів, у плані популярності, екслібриси відстають хіба що від поштових марок, і то за чисельністю шанувальників, але ніяк не поступаються їм у фанатичності збирачів.

Зібрання Ємельянова, що поповнило відділ графіки ХХМ, відбиває розвиток мистецтва книжкового знака дореволюційного та постдореволюційного періодів. У колекції представлено екслібриси, виконані російськими, українськими, білоруськими, грузинськими, прибалтійськими майстрами, а також художниками Німеччини, Франції, Бельгії, Угорщини, Англії.

Екслібріс по праву вважається невипадковим явищем у книжковому світі. Його походження та історія тісно переплітаються з історією книги. Художники у невеликих за обсягом графічних роботах, узгоджуючи з особистістю власника, передають його інтереси та особливості книжкових зборів. Тим самим книжкові знаки особистих і громадських бібліотек мимоволі розкривають нові додаткові відомості про культуру тієї чи іншої епохи. Вже кілька десятків років існує Міжнародна асоціація екслібрисистів, яка поєднує прихильників графічних мініатюр – як авторів, так і колекціонерів. Екслібріс завоював загальне визнання як самостійний вид мистецтва, він став предметом міжнародного обміну.

Декілька слів з історії екслібрису. У перекладі з латини слово «екслібрис» означає «з книг», тобто наявність такого знака на книзі вказує на належність її певному власнику. Екслібрис – це паперовий ярлик, який наклеюється на внутрішній бік книжкової палітурки. Батьківщина екслібрису – Німеччина. Перший із відомих на сьогоднішній день книжковий знак був виготовлений для ченців картезіанців (чернецький орден Римо-католицької церкви).

Спочатку екслібриси були однотипними, із зображенням гербів власників. Причина, швидше за все, кривалася в тому, що грамотних людей у Середньовічній Європі було не так вже й багато, а герби почесних родин були відомі всім. Зі зміною епох змінювалися і сюжети. Екслібрис поступово стає своєрідним символом, який завжди відповідав смакам і духу часу, в якому жили книги та їх власники. Як єдино достовірний факт, екслібрис і досі допомагає встановити не лише приналежність книги її власнику, а й розповідає також про інтереси, захоплення, професію та сферу діяльності господаря книги.

Навіть через століття, екслібриси продовжують через покоління зберігати інформацію про їхніх власників, у зв'язку з чим стає абсолютно зрозумілою розхожа серед бібліофілів фраза: бібліотека без екслібрису – все одно, що людина без паспорта.

Отже, невеликий за розміром шматок паперу фактично є невід'ємною частиною самої книги, індивідуальною особливістю даного екземпляра, а стиль та техніка виконання книжкового знака відбиває дух і моду епохи, в якій він був створений.

Книжкові екслібриси за своїм змістом поділяються на чотири види:
1. Гербовий (від німецького «Еrb» - спадщина), найраніший (16-17 ст.). Його створення підпорядковане законам геральдики.
2.Вензельний (від польського «вензель» - вузол), що є ініціалами власника. Відрізняється віртуозністю виконання та витонченістю.
3. Сюжетний, що оповідає про значні події з життя власника.
4. Шрифтовий екслібрис, який найчастіше являє собою набірний ярлик з текстом, укладеним у рамку. Як правило, друкується друкарським набором.

У колекції Ємельянова представлено всі чотири види книжкових знаків.

Найбільш ранній із них – екслібрис Севастопольської офіцерської бібліотеки (автор невідомий) – датується серединою ХІХ століття.

Найбільшу групу колекції становлять сюжетні екслібриси, що датуються кінцем ХІХ – серединою ХХ століття. У цей час виготовляють практично лише сюжетні екслібриси, тому що власниками бібліотек стають все більше письменники, вчені, меценати з купецтва, художники та театральні діячі. Над книжковими знаками працювали видатні художники та гравери.

Техніка виконання була найрізноманітніша: ксилографія (гравюра на дереві), ліногравюра (на ліноліумі), офорт (гравюра на міді). Колекція Михайла Андрійовича вражає великою кількістю імен, які стали гордістю як національних художніх шкіл, а й зробили значний внесок у розвиток усього світового мистецтва. Це Сомов До., Добужинський М., Нарбут Р., Чехонін З., Гідоні Р., Кругликова Є., Остроумова – Лебедєва А., Дмитрівський М., Іваск У., Митрохин Д., Купреянов М., Бом-Григорьева Н., Рерберг І., Бем Е., Моотсе Г., Юпатов А., Кравченко А. та багато інших. Не менш значні і імена власників книжкових знаків: художник та знавець старої Москви Васнєцов А. М.; український художник, педагог та ілюстратор Замірайло В. Д.; мистецтвознавець та художній критик Еттінгер П. Д.; книгопродавець, видавець журналів «Антиквар» та «Російський бібліофіл» Соловйов Н. В.; начальник охорони Миколи ІІ, генерал-майор Комстадіус Н. Н.; гербознавець, професор Археологічного інституту Лукомський В. К.; герольдист, історик, нумізмат, один із перших збирачів екслібрисів на Україні Болсуновський К. В., мистецтвознавець, художній та літературний критик Голлербах Е. Ф.; член-кореспондент Академії архітектури СРСР, професор Бакланов М. Б.; соліст театру опери та балету ім. Кірова (Ленінград) Балашев С. Ст; дослідник давньоруського мистецтва Анісімов А. І. та багато інших. Список буде довгим та вражаючим.

Але на деяких іменах та біографіях хочеться зупинитися особливо. Більшою мірою просто необхідно згадати тих, кого не минула сталінська м'ясорубка. Це були страшні криваві роки, коли справи фабрикувалися швидше, ніж росли гриби після дощу. Як мінімум, одна третина колекції - це екслібриси людей або розстріляних, або безслідно згинули в засланні. Були й такі, кому «пощастило» трохи більше: 10-15 років таборів, позбавлення будь-яких цивільних прав, скалічені долі рідних та близьких. Серед творчої інтелігенції у тридцяті роки у сфабрикованих справах було розстріляно художника Гідоні Г. І., художника Дмитрівського Н. П., приводом для арешту та розстрілу якого послужило те, що його хрещеним батьком, у дитячому віці, став Микола ІІ, який і був всього на рік старший за свого хрещеника. Батьки назвали майбутнього художника на честь спадкоємця престолу. Іронія долі! Як трагічно склалася доля обох Миколаїв!

Неможливо не згадати про дослідника давньоруського мистецтва, видатного реставратора Олександра Івановича Анісімова. Екслібрис для нього в 1924 виконав чудовий художник-графік Кравченко А. І.. За сфабрикованими звинуваченнями Анісімова багаторазово заарештовували. Після 1931 року він відбував термін у Соловецькому таборі особливого призначення. 1937 року розстріляний. Саме Анісімову, який працював у реставраційних майстернях Грабаря І. Е., ми зобов'язані тим, що можемо бачити врятований образ «Богоматері Володимирської», фрески Ф. Грека, ікони «Звенигородський чин» та «Трійцю» А. Рубльова.

Долі розстріляних відомого геральдиста, журналіста та голови Всеросійського товариства філателістів Дуніна-Борковського К. І., вчителя історії Дуковського Павла, священика Надєждіна Василя, цілеспрямовано «залікованого» в Соловецькому таборі, старого більшовика Любарського Н. М., російського . трагічні і дуже схожі, бо «режисувалися» однією і тією самою людиною. 

Дивлячись на чудовий книжковий знак, виконаний у кольорі майстром екслібрису Рербергом І. Ф. для учня Жуковського Н. Є., авіаконструктора Погоського Є. І., який продовжував навіть у таборі, під керівництвом також заарештованого Туполєва, працювати над створенням літаків для передвоєнної країни, ставиш собі одне й те саме запитання: Як же ти могла, країно? Як же ти могла віддати всіх цих людей на поживу звірові? Як дозволила «викосити» колір нації і цим відкинути себе у розвитку на десятки років тому? Лише маленький книжковий знак, а скільки доль за кожним шматком паперу?

Колекція, розміщена у музейній експозиції, обов'язково знайде свого глядача. Хочеться вірити, що розглядаючи книжкові знаки, відвідувачі не мають бажання ділити власників екслібрисів на своїх і чужих. У нас була спільна Батьківщина, а отже, і історія у нас – спільна. З'ясовувати, хто більше страждав, хто талановитіший і титульніший – доля політичних кон'юнктурників. А ми пишатимемося і захоплюватимемося такими людьми, як П'ятницький Н. К. (інженер шляхів сполучення, який спроектував і побудував поряд з Потьомкінськими сходами знаменитий фунікулер); Реттовський О. Ф. (директор музею Феодосії, нумізмат, дослідник старовинних монет, автор численних наукових праць); Сільванський С. А. (наш земляк, один із найавторитетніших дослідників провінційного екслібрису, автор кількох видань з цієї тематики); Каспярович М. (білоруський краєзнавець, мистецтвознавець, лінгвіст та літератор); Адарюков В. Я. (історик мистецтва, голова Товариства друзів книги, дослідник російських літографованих портретів та екслібрисів); Чикін А. А. (художник-мандрівник, разом з другом, художником Щербовим П. Є., першими з росіян побували біля підніжжя найбільшої гори африканського континенту - Кіліманджаро); Болсуновський К. Ст (представник знатного роду Болсунівських, що дав початок роду Виговських. Вчений, колекціонер, саме йому належить пальма першості у прочитанні старовинних князівських знаків); Коровін К. А. (видатний російський художник); Ємельянов М. А. (бібліофіл, пушкініст, літератор, колекціонер, МЕЦЕНАТ). Список знову вийде довгим.
Музей сподівається, що традиції меценатства, відроджені Омеляновим М. А., не згаснуть і знайдуть своїх безкорисливих продовжувачів. А ти, наш добрий глядач, пам'ятай, що музей зовсім не марне зібрання предметів розкоші та суєтності…

Наталія Кольцова,
старший науковий співробітник науково-експозиційного відділу
Херсонського художнього музею ім. О. О. Шовкуненка

Напишіть свій коментар

Ваше ім'я

E-mail (не буде опублікований)

* Текст повідомлення

Введіть число, яке Ви бачите праворуч

Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.