Байдині походи
01.01.2000Засновник першої козацької Січі на острові Хортиця князь Дмитро Вишневецький, названий народом Байдою, неодноразово бував на землях нинішньої Херсонщини, котрі в XVI столітті належали татарам і туркам. Нащадок давнього литовського роду Гедиміновичів, він був призначений польським королем Сигізмундом Августом на Черкаське та Канівське староство. Оцінивши страшну загрозу з боку ханського Криму, прийшов до висновку: боротися із загарбниками треба в самих чужинських землях, будувати козацькі гнізда прямо серед Дикого поля, в татарських володіннях; з них не оборонятися від наскоків ногайських загонів, а самим нападати на поселення бахчисарайського володаря.
Тоді ординці менше нападатимуть на землі України, Польщі, Литви, не плюндруватимуть їх. Перше укріплення на дніпровому острові, за ревучими порогами з охочими до пригод козаками-відчайдухами, потерпілими від татарських жорстокостей людьми, збіглими від панської наруги селянами князь Дмитро спорудив 1554 року. Це дало змогу малими силами повести боротьбу з підлеглими кримського хана Девлет-Гірея.
Успішний похід у чужинські володіння Вишневецький здійснив на початку літа 1556 року. У союзі з набраними московським дяком Ржевським у Путивлі ратними людьми, черкаськими та канівськими козаками запорожці хороброго Байди спустилися на байдаках в пониззя Дніпра, пересікли лиман і напали на турецьку фортецю біля виходу в Чорне море Ачі-Кале (Очаків), взяли її штурмом, захопили добрий полон. Мав намір князь Дмитро збагатитись на гармати, яких на Хортиці не вистачало, однак не встиг. Турчини отямилися, почали насідати на запорожців; довелося, відбиваючись від переслідуючого ворога, відступати до човнів.
Повертаючись Дніпром на Січ, козаки з московитами вирішили напасти на фортецю Іслам-Кермен, що була на лівобережжі навпроти острова Тавань. Та несподівано на них напав великими силами ногайський калга, що саме прикочував до річки. Довелося 300 січовикам та путивлянам утікати на дніпрове плесо. Сховавшись у густих плавневих нетрях, вони одірвались від переслідувачів і згодом, частково суходолом, часткою Дніпром, дісталися Хортиці.
Ще один похід відважного запорожця відбувся через кілька місяців — восени 1556 року. Дяка Ржевського з путивлянами вже не було — повернулися у свою Московію. тож козаки розраховували тільки на власні сили. Все добре підготували, побудували нові байдаки, закупили зброю.
Туманним жовтневим ранком козацька флотилія покинула Хортицю і, ховаючись у річкових гілках та протоках, непомітно підібралася до Іслам-Кермена, зненацька напала на місто, здобула добре укріплений замок. Козаки одразу заходилися вантажити захоплені гармати, вогненне зілля, ядра. Забрали все, що знайшли, і, одбиваючись від яничар, що підоспіли на поміч одноплемінникам з укріплень на Тавані і самого Кизи-Кермена, прослизнули в плавні.
До Січі козаки добралися без пригод. Гармати урочисто встановили на фортечних валах. Бачився князю Дмитру його хортицький первісток надійним укриттям для побратимів-волачоїбів, осередком життя просторого, вільного, широкого.
Між тим, існувати першій Січі лишалося лише півроку. Взимку на неї все-таки напав хан Девлет-Гірей. Вишневецький довгий час успішно, при допомозі іслам-керменських гармат, захищався. Але коли на поміч татарам прибули послані султаном яничари і волоським господарем — ратники, коли скінчились харчі, загинули чи то розбіглись козаки, то й сам полишив фортецю і подався до Черкас. Звідти рушив до Москви, став підданим Івана Грозного. Тричі з російськими військами ходив на Крим і завдав ханові багато шкоди.
Не порозумівшись з московським самодержцем, князь Дмитро в 1563 році повернувся до польського короля Сигізмунда Другого. Через рік волоські бояри запросили його до себе господарем. Як написав у своїй книзі "Історія України-Русі" Микола Аркас, Вишневецький зібрав 4 тисячі козаків і пішов у Молдавію. Внаслідок зради потрапив до рук турків, котрі відправили його до Константинополя султанові. Селім Другий, сердитий за походи на васальний Крим, наказав скинути Вишневецького з високої вежі на вмуровані в стіни гаки. За один з них Байда зачепився ребром і повис над морем. Перемагаючи біль, він лаяв султана, його бусурманську віру. Три дні висів, конаючи в нестерпних муках. Якийсь турок вистрілив у козацького ватажка з лука і вбив його.
Народ України не забув героїчного подвигу князя Дмитра Вишневецького, гідно оцінив і назавжди лишив у своїй історичній пам'яті, створив пісні про нього.
Юрій Голобородько
письменник-краезнавець
Газета «Ефір»
