on-line с 20.02.06

Арт-блог

02.01.2020, 09:07

Январь 2020

Сухое левантинское лицо, упрятанное оспинками в бачки, когда он ищет сигарету в пачке, на безымянном тусклое кольцо внезапно преломляет двести ватт, и мой хрусталик вспышки не выносит; я жмурюсь - и тогда он произносит, глотая дым при этом, "виноват". Январь в Крыму. На черноморский брег зима приходит как бы для забавы: не в состояньи удержаться снег на лезвиях и остриях атавы. Пустуют ресторации. Дымят ихтиозавры грязные на рейде, и прелых лавров слышен аромат. "Налить вам этой мерзости?" "Налейте". Итак - улыбка, сумерки, графин. Вдали буфетчик, стискивая руки, дает круги, как молодой дельфин вокруг хамсой заполненной фелюги. Квадрат окна. В горшках - желтофиоль. Снежинки, проносящиеся мимо... Остановись, мгновенье! Ты не столь прекрасно, сколько ты неповторимо. И.Бродский  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новости региона

20.01.2020, 14:30

Будинок Поліни Райко може отримати статус пам’ятки культури місцевого значення

17.01.2020, 10:18

В херсонском музее покажут классику «украинского поэтического кино»

Фото с сайта Национального центра Александра Довженко. Кадр из фильма ...
23.12.2019, 14:59

Перша фотовиставка в новому просторі

Білогрудів – острів надії
 

Набережна Голої Пристані. Вечір. Сонна вода, верби ані шелеснуть...

Раптом парубоцький свист розтинає тишу – у такий спосіб мер містечка Анатолій Негра викликає перевізника з Білогрудова острова. Поки на тому березі спускають човна, показує нам оновлену набережну. Доріжки тут викладені плиткою, цвітуть і пахнуть троянди, весело плюскотить водограйчик у формі лілеї.
Трійко хлопчаків з вудками через плече вітаються з мером.
– Куди зібралися, хлопці? – питає мер.
– На рибалку, Анатолію Петровичу!
– У Гопрах кожна дитина знає мій мобільний, – повертається до нас Негра. – А раптом щось?.. Нехай дзвонять.

Таких демократичних мерів, як Анатолій Петрович, я більш ніде не зустрічала. Звичайне провінційне містечко Гола Пристань він перетворив на курортне, і воно увесь час відкриває для прибульців щось несподіване, вперше побачене. От взяти міську “околицю” – Білогрудів острів. Місце таємниче. Кажуть, саме там “пропадають” херсонські пенсіонери, втікачі з мегаполісів та й просто заїжджі туристи. Заінтриговані розповідями про острів, приєднуємося до черги бажаючих переїхати на той бік. Серед них і “аборигени” – мешканці Білогрудова острова.

– Анатолію Петровичу, міняємо будинок на острові на житло в Гопрах, допоможіть, – звертається до мера молоде подружжя з Білогрудова...
Із благ цивілізації на острові є вода зі свердловин та електроенергія. Восени та навесні повінь часто підтоплює домівки, і господарства стають “плавучими”. А взимку на роботу чи до школи доводиться йти по кризі...

Але острів’ян, які хочуть покинути Білогрудів, небагато. Нині на острові мешкає, може, дві сотні людей, і придбати тут житло – непросто.
...Нарешті, сідаємо у човен перевізника і махаємо на прощання руками Анатолію Петровичу, який лишився на набережній.
– А вы что, там живёте? – із явною заздрістю питають в “аборигенів” немолоді вже московські туристи – чоловік і жінка. – А у нас вылазка на природу стоит минимум 30 долларов!
На березі жінка роззирається, захоплено сплескує руками, а її супутник лізе у воду – виламати для неї очеретинку. Тут справді дуже гарно. Відпочиваючі розкинули на березі не просто намети – цілі шатра. Вечірні вогнища, задушевні бесіди, подекуди грає музика...

Далі все більше очеретів, стежина майже зникає... Аж раптом вигулькують перші будинки “аборигенів”. А за ними і рибалки з сітками, і корова, яка охолоджується від спеки у воді, і галасливі сільські песики, що не дають проходу. На березі чоловік у камуфляжній формі варить смолу для човна. Знайомимося – пенсіонер з Херсона, затятий фанат Білогрудова острова.
– Я тут будиночок собі купив, – розповідає Олександр Григорович. – Тепер дев’ять місяців на рік живу на острові, відпочиваю. Хочу – рибалю, хочу – полюю... Тут місця неймовірної краси. Щоліта приїздить із Росії донька з онуками. Ми тут безвилазно, і моря ніякого не треба. Хіба що за продуктами у Гопри їздимо.

До острова пристає пароплав з Херсона, і невдовзі з’являється дружина Олександра Григоровича - Інна. Несе подарунок чоловікові – антену. Звісно, телевізор на острові – річ зайва, наперебій говорять вони, але все-таки – раптом якісь важливі новини...
Йдемо далі... аж раптом на нас вирулює мотоцикл з коляскою. За кермом – підлітки. Штрафувати їх тут нікому, на острові – ні міліції, ні травмопункту.
І лише одна вулиця. Уздовж доріжки – один за одним акуратні пронумеровані будиночки. На деяких замість поштової скриньки висить обрізана пластикова пляшка або шматок труби. Отже, пошту сюди приносять...
Уявляю: ранок, альтанка, чашечка кави, квіти, грона винограду, верби над водою, відблиски сонця у ріці... Тут усе пахне життям! І готовий спати на траві, вмиватися рікою, гладити незнайомого пухнастого приблуду, що радісно трусить хвостом... Згадую житло у місті: нам добре видно з балкона... тільки балкон навпроти.

Ми дійшли до Чортового містка, всілися на траву під вербою, взяли по соломинці в рота і споглядаємо, як велике жовте сонце поволі котиться у Дніпро... Як добре, що є острів Білогрудів! І допоки він є, лишається надія, шанс – злізти з 12-го поверху і стати нормальними людьми.

Дар’я Аверченко
“Вгору” .- 6.09.2007

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.