Чумацький шлях
Дороги мандрівного купецтва українських земель в старовину сягали далі, ніж в останніх кількох століттях (XV-XIX ст.). М. Грушевський згадує на підставі арабських джерел про купецькі валки Києва, що їздили в Х ст. до Андалусії (Еспанія), Риму й Царгороду. Маємо грамоту смоленського князя Мстислава (з поч. XIII ст.), де він обговорює умовини руської торгівлі в Ризі, Любеці і взагалії на "готськім березі". Річ ясна, що три магістралі великокнязівського Києва служили в великій мірі мандрівному купецтву. Знаємо дві важливі чумацькі магістралі в XVII-XVIII ст. Перший, Шпаковий шлях, від імені славного чумацького отамана Шпака, починався на Волині й ішов на Умань і на р. Синюху до Дніпра. Правдоподібно, була це частина колишнього Залозного шляху. Другий. Муравський (давніший Солоний), починався на Лівобережжі й верхівсями Ворскли, Самари, через запорозькі паланки доходив до ріки Кінські Води. Заплативши запорожцям мостове (мито), а також мито від хури, ішли чумацькі валки вже без охорони до Перекопської Башти. Там платили мито Кримській орді і йшли або до солоних озер Криму, або до південного побережжя Криму, де були великі міста-ринки Отоманської імперії, виділені з-під влади слабих кримських ханів; Такі міста, як Кафа, були форпостами торговельних артерій Малої Азії під владою турецького півмісяця. Поза тими знаними дорогами заходили чумаки до західних міст Польщі і східньої Пруссії, а на схід - далеко за Волгу. В чумацькому епосі згадується і Крим, і Астрахань, і Варшава.
Місцевість, де ми живемо, з давніх-давен відома людям, Ці простори під час переселення з півдня на північ, з заходу на схід- перетинали різні народи. І через запорізький край пролягло багато різних шляхів. Тут .котилися кибитки кочівників, що прямували до Крарійської переправи через Дніпро (на-Кічкасі) або до броду Протолчого (в південній частині острова Хортиці), чи далі на південь до Микитинського перевозу (в районі Кам'янки-Дніпровської).
Цими шляхами нерідко гнали з України в неволю жінок та дітей хижі ясирники-ординці. Оті боввани (кам'яні баби), котрі ще зрідка зустрічаються в степах, бачили багато сліз і горя людського. У цих місцях століттями було небезпечно. Тому запоріжці будували укріплені сторожі, як, приміром, біля села Великої Білозерки, Веселого, Тимошівки та інших.
По численних старих шляхах йшла, жвава торгівля. І Олександрівськ (Запоріжжя), як багато інших міст, виник на перетині цих торговельних шляхів, які брали початок в центральних областях України і Росії, йшли до Чорного й Азовського морів, на Дон, у турецькі й кримські порти. По них йшли заробітчани до багатих колоністів Південної Таврії - з України та Росії. Запорізькими шляхами котилися тисячі чумацьких возів-мажар. Попереду, поважно йшла пара великих волів, роги яких за звичаєм були позолочені та прикрашені кольоровими стрічками.
Як звалися пі старі шляхи, що про них тут мова? З початку XVII століття був широковідомий у народі Чумацький шлях - відросток древнього Муравського, Згодом шлях ще звали Великим, або Битим. Він тягнувся з центру Московської держави, йшов через запорізькі землі (перетинаючи річку Мокру Московку) і лівим берегом Дніпра вів на південь. Цим шляхом чумаки везли з Криму сіль, з Дону рибу та інший крам. Чумацький шлях від сучасного Дніпрогесу, де був Кічкаський перевіз, йшов територією нинішніх алюмінієвого, феросплавного заводів, комбінату «Запоріжсталь» і там, де тепер Будинок культури імені Горького, різко повертав на південь. Сучасна автострада Москва-Сімферополь пролягла в основному по колії старого Чумацького шляху.
Неподалік гирла річки Кінської біля села Григорівки Запорізького району Чумацький шлях переходив через Дніпро і Правим берегом вів на Перекоп. Цікаво нагадати про те, що цей шлях пролягав головною вулицею сучасного села Новогупалівки Вільнянського району. У селі Кам'янському Василівського району досі збереглися його сліди.
Проходячи через Олександрійську фортецю, засновану у 1770 році, він сприяв збільшенню населення нього краю і розвиткові торгівлі. Сюди йшли обози з Росії, а звідси прямували у чорноморські міста та в Молдавію. Починаючи з 1781 року, в Олександрівську. що стояв на важливих торговельних шляхах, кожен рік відбувалося по чотири багатоденних ярмарки. На них з Причорномор'я, Криму, Прназов'я, Правобережної та Лівобережної і Слобідської України, навіть з Москви доставляли різноманітні товари.
Землями Запоріжжя проходив також Чорний шлях. Починався він в Очакові і вів до Варшави. Ним ясирники гнали в неволю захоплених у наскоках тисячі селян не тільки з України, а й з Польщі та Литви. З півдня ним нерідко котилося чорне горе, що спустошувало цілі слободи та села. Цей шлях інколи називали Шпаковим. Назва пішла від імені сміливого чумацького отамана Шпака, котрий тільки йому відомими стежками умів проводити чумацькі валки, уникаючи небезпеки.
Крім цих відомих доріг, у нашому краю були й потаємні, що звались козацькими прикметами. Річ у тому, що на пожвавлених шляхах були царські сторожові пости. Вони виловлювали втікачів, що прямували на Січ. Отож ці люди змушені були пробиратися таємними шляхами, на яких нерідко козаки залишали запас одягу та харчів.
З сивої давнини проходив Дніпром шлях «із варяг у греки». Які тільки купці не побували тут, скільки перевезено Славутою заморських товарів! Біля скелі «Крісло Катерини» в Запоріжжі під п'яти-метровою товщею наносного піску археологи знайшли кілька майданчиків, на яких скіфи зустрічалися з грецькими купцями. Ці знахідки зроблені перед початком будівництва Дніпрогесу і стали відомими широкій громадськості.
Через південну та східну частини області проходив два століття тому поштовий тракт. Починався він у сучасному Мелітополі, йшов через Великий Токмак, Чернігівку, північну частину Бердянського району і вів на Таганрог. Історичні джерела доносять до нас відомості про Пахнучкову дорогу, шлях Сагайдака, Кальміуську сакму, якою татари нерідко вривались у приазовські степи.
Старі шляхи нашого краю... Вони відіграли велику роль у заселенні дикого степу, у встановленні тісних торговельних та інших зв'язків Запоріжжя з Росією, Польщею, Кримом, Молдавією... Багато було подій на них, багато вони бачили на довгому віку. Неміряні, биті шляхи-дороги, що зникли у товщі століть. Вони передали естафету сучасним асфальтовим магістралям - артеріям життя.
