on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.11.2019, 10:26

Ноябрь-2019

Шалунья-осень раздевает  Деревья в заспанном дворе.  Все от депрессии страдают,  Я — не.  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новости региона

12.11.2019, 09:47

Творчий вечір Сергія Жадана!

08.10.2019, 10:24

Закінчився XIV Міжнародний фестиваль аматорського кіно «Кінокімерія-2019»

03.10.2019, 10:10

У «Gameplay: Фантастичні хроніки» грала херсонська молодь

Козацьке військо

КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО- збройні формування українського козацтва, які з середини 17 ст. стали основою збройних сил Української держави.
К. в. у своєму розвитку пройшло шлях від невеликих ватаг козаків-уходників до війська європейського рівня. На початковому етапі розвитку К. в. його кількість визначалася правителями держав, від яких залежала Україна, і коливалася від кількох сотень до кількох тисяч чол. У 1572 на державну службу було закликано 300 козаків, у 1617 польський сейм затвердив тисячний козацький реєстр, а на Хотинську війну 1621 разом з польською армією виступило 40 000 козаків. За Гетьманщини доцільність була головним фактором у визначенні кількості К. в. За часів Б. Хмельницького реєстр доходив до 60 тис, а в окремі періоди у бій ішло 150-200 тис. чол. Після втрати Україною державної незалежності кількість К. в. зменшилася: в 1735 на Лівобережній Україні нараховувалось лише 20 тис. виборних козаків.


Співвідношення родів військ у К. в. на різних етапах його існування не було однаковим. Спочатку переважала козацька піхота, а кавалерія була слабкою. Формування повноцінної кінноти, реорганізація артилерії в окремий рід війська та гармонізація співвідношення між родами військ пов'язані з ім'ям Б. Хмельницького. Завдяки заходам гетьмана К. в. перетворилося в одну з найкращих армій Європи. На початковому етапі існування К. в. вище військове управління ним номінально здійснювали великий князь литовський і польський король, хоча реальну владу над К. в. польські державці мали лише з 1638 по 1648. У дійсності ж управління К. в. здійснювали козацькі гетьмани, котрі викопували лише ті розпорядження польського уряду, які не йшли в розріз із інтересами козацтва. За Гетьманщини українські гетьмани були правителями України і верховними головнокомандувачами К. в. Управління військом вони здійснювали за допомогою генеральної старшини, спираючись на генеральну військову канцелярію, яка була штабом К. в. З кінця 17 ст. верховне військове керівництво К. в. поступово переходить до російського уряду. Спочатку російське командування ще узгоджувало свої дії з гетьманами, які брали участь і у військових нарадах. Але в 1706 К. в. було підпорядковане командирові Української дивізії; російське військове командування ставило завдання козацьким полкам, визначало кількість козаків для спорядження в похід, для несення сторожової служби, для укомплектування фортець і форпостів. Українське вище військове керівництво фактично було ліквідоване, а козацька старшина тільки керувала окремими козацькими підрозділами, що підпорядковувались російському командуванню. Основним тактичним з'єднанням у К. в. був полк.

Кількість полків у К. в. не завжди була однаковою. Згідно з «Ординацією Війська Запорозького реєстрового» 1638 у ньому налічувалось 6 полків. Після початку Визвольної війни українського народу середини 17 ст. кількість полків зросла в кілька разів. Поділ України між Польщею та Росією призвів до ослаблення К. в. На Правобережжі К. в. було ліквідоване, а на Лівобережжі збереглося лише 10 полків. Кількість сотень у козацьких полках і кількість козаків не були однаковими. Як правило, полк складався з 10-22 сотень і нараховував від кількох сотень до 3 тис. ко¬заків. Сотня була основним тактичним підрозділом полку. В сотнях нараховувалось від кількох десятків до кількох сотень козаків. Нижньою ланкою в сотні були курені, котрі виступали як організаційно-господарчі одиниці, що забезпечували мобілізацію козаків, які до них належали. Чисельність особового складу козацького полку і його озброєння дозволяли вести бойові дії самостійно. Крім того, для вирішення локальних завдань практикувались дії лише частини полку під командуванням наказного полковника. Озброювались козаки холодною та вогнепальною зброєю. У кіннотників, крім щабель та списів, були карабіни та пістолі. В той же час і піхотинці, крім мушкетів, яничарок та рушниць, мали шаблі, кинджали, ножі. Організація збройних формувань Запорозької Січі дещо відрізнялася від військової структури городового козацтва. В них були відсутні полки та сотні. Основним тактичним з'єднанням січового війська була партія, в яку входило більше 2 тис. козаків з різних куренів. Для виконання локальних завдань формувалися команди, що нараховували від 20 козаків до 2 тисяч козаків.


Для вирішення масштабних завдань: прикриття певного стратегічного напрямку, проведення операцій па віддалених від України театрах бойових дій - формувалися з'єднання з кількох козацьких полків, які очолювались наказними гетьманами. Якихось певних усталених кількісних значень таких з'єднань не існувало, і їх чисельність визначалася силами противника, якому вони повинні були протидіяти. Партії і команди спроможні були діяти і самостійно, і могли включатись до більших з'єднань К. в. При вирішенні стратегічних завдань, від яких залежали результати всієї кампанії чи навіть доля України, під гетьманський бунчук збиралась якомога більша кількість козацьких полків та запорозьких збройних формувань із власною артилерією. Крім того, в походах такі з'єднання посилювалися всією генеральною військовою артилерією; їх супроводжувала велика кількість допоміжного персоналу, який використовувався на земляних роботах при побудові табору, для лагодження доріг та мостів тощо. Важливим родом козацького війська була артилерія. Вона поділялася на генеральну, полкову і фортечну (сотенну) та артилерію Запорозької Січі. Управління всією артилерією, крім січової, зосереджувалося в руках генерального обозного, який здійснював його за допомогою канцелярії генеральної військової артилерії та штату артилерійської старшини. В 17 ст. за кількістю гармат К. в. не поступалося найкращим арміям Європи. Використовувалась козацька артилерія у взаємодії з піхотою та кіннотою. К. в. комплектувалося за становим принципом: до служби в ньому закликалися лише козаки. Точно встановлених вікових меж для служби в К. в. не існувало. Небажаними були лише дуже старі і малолітні, Хоча в К. в. зустрічались і 60-річні козаки. Але їх було небагато, а переважна більшість козаків мала найбільш придатний для військової служби вік - 20-30 років.


Мобілізація К. в. проводилася згідно з його організаційною структурою за територіальним принципом. Гетьманський універсал чи розпорядження Генеральної військової канцелярії про мобілізацію надсилалися в полкову канцелярію, а звідти - до сотенних правлінь, які пересилали їх курінним отаманам. Курінні отамани доводили зміст цих розпоряджень до козаків свого населеного пункту, які, спорядившись усім необхідним, вирушали у своє сотенне містечко. З козаків, що туди прибували, формувалися сотні, які відправлялися в полкове місто, де збирався полк. На Запорожжі мобілізація відбувалася з деякими відмінностями. Частина козаків, які постійно мешкали в Січі, становили постійно готову до бою частину січового Війська. При підготовці масштабних військових акцій ордери Коша про мобілізацію направлялися в паланки, які проводили мобілізаційні заходи. Мобілізовані козаки направлялися на Січ, де з них формувались команди. Крім дій на суші, К. в. проводило І морські операції. Флотилії козацьких чайок знищували на морі кораблі противника і висаджували десанти на його узбережжя. Кількісний склад козацьких флотилій не був сталим - від кількох десятків до кількох сотень чайок. Війни 2-ї пол., 17 ст. і залежність від Росії, яка забороняла козакам морські походи на Туреччину, призвели до занепаду козацького флоту. У 18 ст. флотилії козацьких човнів лише чатували на переправах та діяли проти прибережних турецьких фортець, перешкоджаючи їх постачанню.


К. в., яке було одним з елементів української державності, послідовно і неухильно знищувалось російським урядом. Останній зменшив кількісний склад К. в., обмежив його можливості ведення самостійних бойових дій. На поч. 80-х рр. 18 ст. російський уряд ліквідував К. в. Див. також. Військове мистецтво українського козацтва.

Літ.: Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст.-К., 1969;
Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І. С. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ, 1990;
Яворницьки й Д. І. Історія запорізьких козаків. -Т. І. - Львів, 1990, -С. 163-168, 264-280;
Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького.-Дніпропетровськ, 1994.-С. 91-106,195-198,445-534;
Путро О. Українське козацьке військо // Київська старовина. - 1997. - № 3-6. - С. 3-33; 1998. - № 1. - С, 3-24;
Стороженко І. С. Збройні сили України від останньої третини XVI до кінця XVIII ст. // Український історичний журнал. - 1998. - № 1. - С. 87-93.


С. Ф. Плецький

Джерело: Українське козацтво: Мала енциклопедія. - Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568 с.
 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.