on-line с 20.02.06

Арт-блог

04.05.2020, 10:16

Май - 2020

Май Ночь нас одарила первым теплым ливнем, Он унес последний холод с мраком зимним, Вся земля покрылась пестрыми коврами, Бархатной травою, яркими цветами. Белая береза распахнула почки: Не стоять же голой в майские денечки! Босиком помчались мы под ветром мая. Растянись на солнце, грейся, загорая! Муса Джалиль

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новости региона

04.06.2020, 14:15

Херсонців запрошують взяти участь у кінодискусіях про права людини

03.06.2020, 10:30

Гончарівка візьме участь у міжнародному творчому проекті

02.06.2020, 09:56

Знайомство з херсонським туризмом

> Организации > Кино > Кинофестивали > До зустрічі в Херсоні!

До зустрічі в Херсоні!

Сьомий Міжнародний фестиваль документального кіно з прав людини Docudays UA, що проходив у київському Будинку Кіно з 26 березня по 2 квітня, закінчив свою роботу. Але, вже за традицією, ми чекаємо показ фільмів-переможців восени в Херсоні.
Цього року у Будинку Кіно бажаючі могли безкоштовно побачити 32 найкращі документальні кінострічки, відібрані з понад 700 представлених на фестиваль фільмів з Австрії, Великобританії, Греції, Данії, Ізраїлю, Македонії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, Словаччини, Чехії, Швеції, Фінляндії, Угорщини, України.
За підсумками декількох журі, на фестивалі отримали нагороди 11 фільмів. Творче, правозахисне, студентське, а також журі Національної спілки кінематографістів України працювали незалежно одне від одного.
Серед призів була окрема нагорода, вперше призначена на цьому фестивалі, – нагорода пам’яті нашого колеги-журналіста Андрія Матросова, який загинув за 39 діб до початку фестивалю, і продюсером якого він був впродовж 3-х років. Цю нагороду засновники та організатори фестивалю вирішили щороку вручати фільму, у якому побачать найбільше любові.

Вищу нагороду отримав українець
Творче журі фестивалю, до якого увійшли Патрік Барберіс, режисер із Франції (голова журі), Яцек Блавут, режисер із Польщі, Володимир Войтенко, кінокритик з України, Гріт Лемке, програмний директор Ляйпцізького міжнародного фестивалю документального та анімаційного кіно з Німеччини, Сергій Лисенко, режисер з України, присудило 3 дипломи та головну премію “За тишу, гучнішу від галасу” фільму „Мама померла в суботу на кухні” українського режисера Максима Васяновича. Це фільм про батька Максима Васяновича — працівника провінційної філармонії, який замолоду мріяв стати диригентом симфонічного оркестру, та коли отримав пропозицію аж із Москви, відмовився від кар’єри : не схотів розлучатися зі своєю родиною навіть на короткий час. Син став режисером і тепер він намагається для себе визначити, яку ціну мусить заплатити митець за можливість творити? “Цей фільм – лиш мала частка моєї вдячності татові, що заради мого дитинства 25 років тому відмовився від мрії всього життя ...”

Дипломами відзначені фільми: “Любов на відстані”, режисер Магнус Ґерттен (Швеція); “Вітальня нації”, режисер Юкка Каркаїнен (Фінляндія); “Плати й одружуйся”, режисер Атанас Ґеорґієв (Македонія).
Стрічка “Любов на відстані” режисера Магнуса Герттена, що починав як теле- і радіо- журналіст, про сучасний Киргизстан. Про те, як 18-річний хлопець, який щойно одружився, мусить покинути свою 17-річну вагітну дружину і їхати на заробітки в Росію. Він працює нелегально, в жахливих умовах, за мізерні гроші, аби годувати родину й зібрати гроші на здійснення своєї мрії. Після восьми місяців у Москві він починає розуміти, що заробляти “на мрію” доведеться роками, і ці роки він не бачитиме коханої дружини й своєї дитини, і повертається додому. Це – історія любові, затьмареної сучасним рабством.

У фільмі “Вітальня нації” режисер Юкка Карккаїнен (який, до речі, за основним фахом –будівельник) розповів про звичайних людей на різних етапах життя. Молоді й старі, вони часто почуваються самотніми й шукають у сірій повсякденності людської близькості, розуміння або схвалення. З маленьких буденних історій виникає інший масштаб – щохвилинна історія людського життя.
А герої стрічки “Плати й одружуйся” Атанаса Георгієва, празького режисера родом з Македонії, – двоє друзів, які прагнуть заробити на гідне життя у Європі. Але для цього потрібні паспорти громадян ЄС. У них немає нічого, окрім зухвалості, семи тисяч євро і шаленого бажання знайти “жінку своєї мрії” – ту, котра за гроші піде до фіктивного шлюбу, й забезпечить таким чином жадане громадянство. Хлопці вирушають у “віденське пекло” – світ іммігрантів, де вони зустрічають цілу галерею найрізноманітніших “європейських” жінок, які навіть не мають уявлення про те, що таке справжні почуття. Врешті-решт герой фільму повертається на батьківщину й одружується з коханою дівчиною, яка вірно чекала його з цієї досить кумедної по формі, але по суті вкрай небезпечної одіссеї, яка нищить у людях найцінніше – любов і вірність.

Втілення гідності
Правозахисне журі – Аркадій Бущенко, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини (голова журі); Дементій Бєлий, голова правління Херсонської обласної організації “Комітет виборців України”; Еніра Броніцкая, Комітет захисту репресованих Солідарність”, Білорусь; Ольга Веснянка, директор Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Молодіжний правозахисний центр”, Україна; Ольга Саломатова, Гельсінський фонд з прав людини, міжнародний фестиваль фільмів WATCH DOCS, Польща – присудило головний приз правозахисного конкурсу фільму “Бірма ВЖ – репортаж із закритої країни” режисера Андерса Естерґорда з Данії. Це історія про те, як відеожурналісти (ВЖ) у Бірмі, озброєні усього лише маленькими камерами, потайки знімають правду про цю закриту країну. Незважаючи на загрозу ув’язнення і тортур, навіть загрозу смерті, вони знімають і передають новини друзям, які незаконно переганяють ці матеріали із Бірми й транслюють через супутник. Герой фільму – 27-річний Джошуа стає лідером групи репортерів, коли у вересні 2007 року буддійські ченці піднімають повстання. Іноземним тележурналістам перебувати в країні заборонено, отже, всі надії повстанців – лише на Джошуа та його команду. Саме завдяки їм увесь світ з екранів телевізорів дізнається про цю революцію. Урядова розвідка розуміє, що камера має надзвичайну владу, отож головною мішенню влади стають саме відеожурналісти.

Дипломи правозахисного журі отримали 2 фільми
Стрічка “З дев’ятої до п’ятої” режисера Даніеля Ґаль з Ізраїлю – “За погляд крізь мури”. Це фільм про нічні переходи, високі стіни, підйоми на мотузці, мури з колючим дротом, страх бути заарештованим чи вбитим – про палестинців, що нелегально працюють в Ізраїлі. Камера “слідкує” за будівельниками, які йдуть на роботу в Хар-Хома, єврейський район у Східному Єрусалимі, оточений палестинськими землями. Цей фільм – частина документального проекту “Єрусалимські миті” (2009).
Нагороду “За безмежну людяність” отримав фільм російського режисера Андрія Ґрязєва “Саня и Воробей”. На щебеневому кар’єрі зустрілися двоє абсолютно різних людей. Саня і Горобець. Одному 37 років, іншому – 19. І все, здавалося б, ішло нормально, доки не перестали платити зарплату…

У молоді – свій погляд
Рішення студентського журі для всіх було несподіваним. Валентина Шкабірка (Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого), Ірина Глущенко (Національний університет „Києво-Могилянська академія”), Михайло Заболодський (Видавничо-поліграфічний інститут при Національному технічному університеті), Вадим Ланюк (радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка), Майя Андрущенко (економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка) присудили приз “За віртуозність та іронічність” фільму "Найгірша компанія у світі" режисера Реґева Контеса (Ізраїль). Це фільм про трьох літніх друзів – вайлуватих працівників маленького родинного страхового агентства. Їм усім давно за шістдесят, вони мають однакові долі – втратили дружин, і навіть з виду вони однакові – огрядні бородані у великих окулярах. Вони геть не розуміються на бізнесі, але роблять спробу під час економічної кризи 2008 року заснувати страхову компанію. Син одного з них – режисер фільму – намагається давати їм ділові поради, але ці добрі, товариські, відкриті чоловіки діють не за бізнесовими законами, а за законами дружби, тож скоро опиняються на межі банкрутства у всіх сферах свого життя. Та при цьому вони не втрачають гумору, оптимізму. І врешті-решт автор фільму розуміє, що його поради тільки заважають цим людям отримувати задоволення від своєї дружби й від життя.

Інші світи і планети
Національна спілка кінематографістів України відзначила Спеціальним призом фільм “Довга дорога додому” російського режисера Олександра Ґореліка в номінації “Правильній людині в правильному місці”. Рецензія на цю роботу дуже коротка: “Парадоксальні шляхи російської глибинки можуть привести до чогось важливого в житті”.
Ще один спеціальний приз – від засновника фестивалю Української Гельсінської спілки з прав людини – отримав фільм “Інша планета” режисера Ференца Молдовані, Угорщина. Цей повнометражний документальний фільм знімався на чотирьох континентах. Будні малолітніх робітників, проституток, дітей-солдатів у Конго, Камбоджі та Еквадорі – жахливі. Голод, експлуатація, примусова військова служба – усе це руйнує життя дітей. Коли режисера запитали, чому він зняв саме дітей, Ференц Мордовані відповів: “Наші мізки так влаштовані, що завжди знайдуть виправдання, чому доросла жінка займається проституцією, а дорослий солдат вимушений вбивати. Але немає жодних виправдань тому, щоб 9-річні дівчатка займалися проституцією, а хлопчики-солдати – вбивали. За це відповідальні дорослі. Цей фільм – пророцтво жахливого майбутнього планети, але зараз ще є останній шанс змінити його”.

Приз глядацьких симпатій здобув фільм “Футбольний батько” режисера Міхала Йозвяка, Польща. Герой стрічки Марчін – сліпий масажист у футбольному клубі. Він справжній фанат, тож замість їздити на матчі своєї улюбленої команди разом із гравцями, добирається на місце з іншими вболівальниками. Марчін сам виховує 4-річного сина, котрий погано бачить і так само, як батько, може осліпнути. Фільм про те, як уперше Марчін бере хлопчика із собою на матч. Батько і син разом готуються до надзвичайної події. І ось цей день настає… Надзвичайно зворушлива й оптимістична історія.
Цього року на фестивалі, як ніколи, було багато добрих людяних фільмів, сповнених любові. Майже в третині фільмів звучала тема вдячності до батьків, чимало фільмів розповідали про цінність справжніх почуттів між чоловіком і жінкою. Але найбільшу міру любові засновники та організатори фестивалю побачили у фільмі “Плати й одружуйся” режисера Атанаса Ґеорґієва (Македонія). І присудили йому премію імені Андрія Матросова – “За перемогу кохання”.

Фестиваль у Києві закінчив свою роботу. Детальніше про фільми та події фестивалю можна прочитати на сайті www.docudays.org.ua .
А з осені почне свою подорож Мандрівний фестиваль Docudays UA, який побуває більш, ніж у 100 містах і містечках України. І ті фільми, про які ми розповіли, зможуть побачити також і херсонці. Коли саме і в яких залах у Херсоні можна буде побачити ці шедеври світової кінодокументалістики, ми неодмінно сповістимо на сторінках “Вгору”.

Ірина Ухваріна
“Вгору”.- №14 (393).- 08.04.2010.- стр.12-13

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.