on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.12.2019, 09:37

Декабрь 2019

ГРУДЕНЬ Уночі мороз поволі Інеєм упав на шлях… Спотикається на полі Місяць грудень по грудках. І тому такий він гнівний, Дружить з вітром крижаним. А хуртеча рівно-рівно Засипає слід за ним. Сипле сніг, мов стеле килим, Щоб за груднем із дібров Тим рипучим снігом білим Рік Новий до нас ішов. М. Литвинець  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новости региона

12.11.2019, 09:47

Творчий вечір Сергія Жадана!

08.10.2019, 10:24

Закінчився XIV Міжнародний фестиваль аматорського кіно «Кінокімерія-2019»

03.10.2019, 10:10

У «Gameplay: Фантастичні хроніки» грала херсонська молодь

"Дорожні нотатки" художника

27.07.2007

Незвичайна виставка експонувалася нещодавно у Виставковій залі обласної організації Національної Спілки художників України.
...Заспівна експозиція - суціль зображення храмів. Акварельні картини вражають легкою об'ємністю, насиченістю сонцем, від кожного ніби струменить духовне світло.

- Борисе Лукичу, - звертаюсь до автора персональної виставки під девізом «Дорожні нотатки» пана Шнайдера. - Де Ви відшукали таку рясну низку перлин?
- У Хмельницькій області. В Старокостянтинівському районі є державний історико - культурний заповідник «Самчики». Його директор Олександр Матвійович Пажинський - великий патріот свого краю. Прагнучи зберегти для нащадків пам'ять про духовні скарби рідного куточка України, запропонував мені змалювати храми. Я кілька років жив у Самчиках, звідки родом, - доглядав стареньку маму, а працював у заповіднику науковим співробітником. Взявся виконувати завдання охоче, бо до давнини небайдужий. Змалював 19 храмів. Готуючись до нинішньої виставки, попросив Олександра Матвійовича на час її роботи надати картини до експонування, аби й херсонців познайомити з красою південної Волині.

— З іншої експозиції видно, що зачаровані Ви й красою Прибалтики. Коли вдалося побувати там?
- З 1965 року, упродовж двох десятиліть, я працював художником -десинатором Херсонського бавовняного комбінату. У художній майстерні підприємства разом з колегами займався розробкою нових структур тканин, створенням нових візерунків. Нас часто направляли у творчі відрядження до різних республік Союзу - вивчати особливості тамтешнього ткацтва, вибивки, вишивки, різновиди орнаментів. Достроково впоравшись із завданням, можна було використати решту часу для більш широкого знайомства з культурою, архітектурою того чи іншого краю. Так у мене народилася серія краєвидів Таллінна...

- А як Ви потрапили на Соловки?
- Скористався вільним часом, що залишився у відрядженні до Карели в 1968 році. З дружиною, Марією Нестерівною їздив, вона теж художником - десинатором на комбінаті працювала. Відвідали суворий край якраз о тій порі, коли в Союзі активно почали говорити і писати про Соловки як місце заслання політично неблагонадійних громадян за сталінського режиму. Враження мої від Соловків тяжкі, тож і барви на картинах свинцево-сірі...

- А ось центральна частина експозиції Вашої виставки - зовсім іншого характеру. Оригінальні орнаменти вражають самобутністю, яскравістю; лірична тематика спонукає до філософських роздумів...
- Це зовсім нові, «свіжі» роботи. Вони належать до самчиківської школи художнього розпису, яка має власні багаті традиції.

Ось цю серію робіт на теми стрілецьких пісень - «Чуєш, брате мій...», «Червона калина», «Вам дзвони заграли», «Чорна рілля ізорана» - хочу продовжити до 15 -20 картин. Присвячую їх пам'яті січових стрільців, які боролися за незалежність України. Переконаний, що обов'язок кожного покоління українців - вивчати історію своєї держави, втілювати її як у публіцистичних, так і в художніх творах, передавати набуте наступним поколінням...
А ось цей триптих під спільною назвою «Самчики» хочу перенести на килим. Килимарство - моє основне заняття. Килимов виткано мною більше двох десятків.

Борисе Лукичу! Розкажіть, будь ласка, як Ви стали художником, звідки потяг до килимарства? Хтось у роду мав мистецький талант?
- Два моїх дідусі були військовими музикантами у царській армії. Батько добре співав, грав на кількох музичних інструментах. Його брат, котрий загинув під час першої світової війни, славився в нашому селі як талановитий художник - самоук. Пам'ятаю - двері до комори, хатні скрині були гарно розмальовані його рукою...

Коли прийшов час обирати професію, я разом з троюрідним братом вступив до Львівського училища прикладного мистецтва. Килимарству навчав мене істинний майстер цієї копіткої, але надзвичайно цікавої справи, віртуоз ручної ткацької техніки Василь Данилович Цьонь. Потім я вступив до Львівського інституту прикладного мистецтва, а по його закінченні протягом трьох років викладав студентам - доки моя родина не переїхала до Херсона. Затим, як я вже згадував, два десятиліття роботи на комбінаті.
- Пам'ятаю екскурси на ХБК. Неймовірної краси продукція народжувалася буквально на очах...

- Так, у мене й тепер теплішає на серці, коли бачу у квартирах знайомих «свої» рушники, портьєри, оббивку меблів... На жаль, сьогодні художньої майстерні на комбінаті вже не існує, а кілька колег, які ще працюють художниками - десинаторами, змушені трудитися вдома, одноосібно, як кажуть.

Шкода, що продукція ткацької промисловості тепер здебільшого завозиться до України з Китаю, інших держав, і якістю вона значно поступається нашим колишнім виробам. До того ж насаджує чужі символи, чужі орнаменти, не властиві нам поєднання кольорів.
Нівелюється українська культура - і в ткацтві, і в кераміці, і в інших галузях. Втрачаємо почуття національної гідності, краси навіть у мелодиці та тематиці пісень. Боляче, прикро...

- Нинішня виставка - яка за ліком у Вас?
- Персональна - перша. Кілька років тому родинна експонувалася в Українському домі в Києві - виставлялися роботи мої, дружини, Марії Несторівни, та наших синів - Андрія та Юрія. Часто беремо участь у гуртових виставках. Гобелени наші є і в зібраннях багатьох українських музеїв, і, мов посланці України, у приватних колекціях шанувальників декоративно - прикладного мистецтва у багатьох країнах світу.

Спілкувалася Олена СКОРА
Наддніпрянська правда.-2007.-27.-07

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.