on-line с 20.02.06

Арт-блог

22.12.2021, 11:41

Але згадати потім ріки ці і монохром засніженої крони, цю лінію рядка і оборони, цю риму, як троянду у руці.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Новости региона

23.02.2022, 16:07

Гончарівка запрошує на майстер-клас із пластилінової анімації

23.02.2022, 15:54

У Xepcoнi пpoxoдить oблacний чeмпioнaт з кaйт-флaїнґу

23.02.2022, 15:47

Дванадцять років з дня створення парку "Олешківські піски" на Херсонщині

Михайло Руденко

ДВА ОБРАЗИ
{маленька поема)


Звідки він у мені цей, ніколи небачений, образ?
У поклоні на схід на колінах мій пращур стоїть.
Сонце тільки зійшло, і заіскрились перлами добра
Ті, що травень приніс у зелені луги і гаї.

 


Старець ніби закляк, на лиці ні страху, ні покори,

А в спокійних очах, де відбився навколишній світ,

Невгасима любов до освячених сонцем просторів,

І повага Богам, і високої думки політ.

 


— «О ти, світочу наш! — і простер свої жилаві руки,

Чи ти чуєш мій глас, сідовласого старця слова.

Тож дозволь увійти у оці медоноснії луки —

Взяти зілля-трави, щоб зцілити храбр мужа від ран».

 


Руки враз опустив і завмер у німому чеканні...

І завмер перед ним медоносний квітуючий луг.

Раптом подих легкий, ніби шепіт, чи боже зітхання

Сколихнуло траву і торкнулося старцевих вух.

 


Він піднявся з колін, подивився Дажбогу у вічі,

Сотворивши поклін, прояснився неначе дитя.

Кожну квітку вітав, гладив ніжно її по голівці

І благав помогти повернути людину в життя.

 


Місяць, другий пройшов, на осяянім пагорбі знову

Білий-білий як лунь на колінах той старець стоїть.

Поруч, злізши з сідла, у далеку дорогу готовий,

Дужий воїн завмер — наслухає землі заповіт.

 


II
Пролетіли віки. У таврійськім степу раннім ранком

Зупинився «Москвич», з нього вилізло двоє — вдивись.

Сонце тільки зійшло, освітивши прастепу останки,

Де в коронах сяйних в хороводі ромашки сплелись.

 


А точніше сказать — то зібралися юні скіф'янки,

Щоб вітати танком довгожданого літа прихід.

В діадемах царівн, і прекрасні, як літні світанки.

Ось на це торжество і накинули оком людці.

 


— «Тисяч п'ять візьмемо, якщо встигнем самі все скосити,
Мовив старший із них, потягнувшись до хрусту в плечах».
Знов поляну обвів хижим поглядом, вовком неситим,
І мамони вогонь спалахнув у звірячих очах.


— «Ну, за діло»,— сказав, до машини сідаючи спритно.
І за мить у степу почалася ганебна косьба.
Тисячі юних тіл без розбору валив хитрий пристрій,

А мотор завивав: «На базар, на базар, на базар».

 


Сонце бачило те, і чоло спохмурніло від гніву, І

гукнуло: — «Перун, а чи видиш, що чинять внизу!»

«Бачу, світочу наш, і готую вже огнені стріли,

Табуни сизих туч і освячену нами грозу».

 


Люди бачили теж, та чомусь потурали мамоні;

Сподівались либонь, що прибуде здоров'я від трав.

Купували, пили і, проводячи ночі безсонні,

Нарікали на час і кляли лікарів без підстав.

 

***********************


Юрій Еріх в свій час на Тібеті зібрав різні ліки.

Серед них є й такі, що відразу зціляють від мук.

Та одне є «але», це не вигадка задля потіхи —

Ліки дивнії ті не з усяких, чомусь, діють рук.