on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Персоналії > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Фальц-Фейн Едуард Олександрович > Едуард Фальц-Фейн: «Я народився в «Райському саду»

Едуард Фальц-Фейн: «Я народився в «Райському саду»

3 великою приємністю повідомляємо читачам, що у вересні 2012 року виповнилось 100 років барону Едуарду Олександровичу фон Фальц-Фейну. Це - непересічна, відома в багатьох країнах Європи людина, громадський діяч, меценат, колекціонер. Нині він є главою роду Фальц-Фейнів, живе в князівстві Ліхтенштейн у своїй віллі «Асканія-Нова». 3 державним архівом області його пов'язує те, що у 2005 році він передав нам на зберігання багатий архів своєї родини. Спробуємо коротко розповісти про долю Едуарда Олександровича, в якій відобразилась історія всієї родини, а також багато визначних подій в Європі у XX столітті.

Наприкінці XIX - початку XX ст. родина Фальц-Фейнів посідала значне місце в економічному, громадському та культурному житті Херсонської та Таврійської губерній. Численний на той час родинний клан володів величезними земельними наділами, двома десятками маєтків, економій - на Чорному морі, на берегах Дніпра, в степових районах, які стали під управлінням Фальц-Фейнів процвітаючими культурними господарствами. На безкраїх степових пасовищах паслись стада найкращих мериносових овець, вовна яких високо цінилась на європейському ринку. Саме вівчарство та продаж високоякісної вовни було основою статків родини з середини XIX ст.

Але тваринництво без землеробства приречене на занепад. Це добре розумів Фрідріх Фейн (1794-1864), той самий землевласник з Єлисаветфельду {під Мелітополем), що купив у 1856 році володіння ангальтського герцога - колонію та землі Асканія-Нова, а також ділянку степу Дух-Фіней на березі Чорного моря. Під розумним новаторським керівництвом Фейна господарство швидко пішло вгору. Посушливі степи, які вважались непридатними для землеробства, почали давати багаті врожаї зернових..
Вівчарство, конярство, розведення великої рогатої худоби тепер стали прибутковими. Родина Фейнів належала до найбагатших поміщиків Південної Росії, мала добру репутацію серед вівчарів, продовжувала купувати, щорічно орендувати великі земельні наділи, ставши, нарешті, найкрупнішим вівчарем країни. Свою єдину дочку Єлизавету Фейн видав заміж за Йохана Пфальца - свого найближчого співробітника, помічника та однодумця.
Під час Східної (Кримської) війни у 1853-1855 pp. Фрідріх Фейн надавав велику допомогу російській армії продовольством, постійно приймав, годував в своїх економіях солдат та офіцерів.

Пізніше імператор Олександрії по дорозі з Криму до Санкт-Петербурга зупинившись в його маєтку Преображенка, подякував господарю за зроблене для Російської імперії та подарував золотий перстень з російським двоголовим орлом та чорними діамантами. У знак визнання досягнень у розвитку сільського господарства та важливих послуг під час Кримської війни імператор дозволив дочці та зятю Фрідріха Фейна (вже після його смерті у 1864 р.) додати до прізвища Пфальц прізвище Фейн і мати подвійне прізвище Фальц-Фейн. Одночасно родина отримала спадкове почесне громадянство. Так з'явилось відоме тепер на весь світ прізвище, яке нерозривно пов'язане з нашим краєм, його перлиною - заповідником Асканія-Нова. Більшість представників родини були енергійними талановитими людьми.
Едуард Олександрович Фальц-Фейн народився 14 вересня 1912 р. в прекрасному палаці у с.Гаврилівка (Фальц-Фейново) нині Нововоронцовського району в маєтку свого батька Олександра Едуардовича.

Олександр Фальц-Фейн мав славу багатого, розумного та прогресивного поміщика, закінчив у Берліні аграрну академію. Слідкував за науковими та технічними новаціями в сільському господарстві, купував та застосовував найновіші машини та технології. Тільки після того, як щось новеньке випробує та схвалить Фальц-Фейн, інші поміщики починали вводити це в своїх маєтках. Влітку він давав роботу 1500, а взимку - 500 робітникам. Взагалі у маєтках Фальц-Фейнів щорічно працювало майже п'ять тисяч робітників.
Через перший шлюб Олександра Едуардовича Фальц-Фейни поріднились з Достоєвськими: дружина Анна Зугаловська була рідною сестрою дружини Федора Федоровича Достоєвського - сина письменника.

З Анною Зугаловською Олександр Едуардович мав двох дітей Ольгу та Олександра. Але подружжя розлучилось і п'ять років Олександр Едуардович жив один, поки не зустрів на французькому курорті молоду красуню-аристократку Віру Миколаївну Єпанчину. Вона походила із знатного давнього дворянського роду, наближеного до царської родини. Кілька поколінь Єланчиних традиційно служили у морському флоті, серед них було три уславлених адмірали та генерал, директор Пажеського корпусу при імператорському дворі Микола Олексійович Єпанчин - батько Віри Миколаївни.
Через два тижні після знайомства Олександр Едуардович зробив Вірі пропозицію і отримав згоду. Весілля відбулось 30 червня 1910р. у Гаврилівці, вінчання - в Ісідорівській церкві с.Дудчани нині Нозоворонцовського району. У цьому шлюбі об'єднались аристократична столична північ та поміщицька південна Україна.

У 1911 році народилась дочка Таїсія, а вже через півтора року - маленький Еді. Дитячі спогади барона Фальц-Фейна сповнені радості, щастя, вражень від спілкування з природою, як з дикою, так і облагородженою руками людини. Часто він їздив до бабусі Софії Богданівни Фальц-Фейн до її маєтку в Преображенці на березі Чорного моря, де влітку його чекали веселі морські купання в компанії кузенів та кузин, що також гостювали в «білому палаці на Чорному морі».
Бабуся дуже любила маленького Еді і, якщо він довго не приїздив, сама їхала за ним і везла в своїй кареті, запряженій четвіркою білих коней, до Преображенки, або до порту Хорли дивитись на пароплави.

Хорли - це задумане та побудоване Софією Богданівною містечко з незамерзаючою гаванню, добре оснащеними причалами, великими, складськими приміщеннями, охайними вулицями, будиночками, що потопають у зелені, лікарнею, школою, телеграфом, навіть рестораном, бальною залою та ілюзіоном (кінотеатром). Тут проживало біля двох тисяч родин.
На рейді та у причалів завжди були пароплави, у трюми яких завантажувалась пшениця, вовна, устриці зі свого ж устричного господарства. Софія Богданівна мала консервний цех в Хорлах та велику консервну фабрику для виробництва м'ясних га рибних консервів в Одесі, Товарним знаком цієї продукції була золота рибка на велосипедику, а на рекламі фабрики розміщено картину Айвазовского «Торгові вітрильники в морі».

До речі, Айвазовський був другом родини Фальц-Фейнів. Часто по дорозі з Петербурга до своєї Феодосії зупинявся в Преображенці, де у нього була своя кімната-майстерня, працював. Подарував багато своїх картин Софії Богданівні, яка була щирою шанувальницею його таланту. Грошей ніколи не брав, дуже цінував дружбу. Він був багатою людиною побудував порт у Феодосії. Рівність становища та спільність інтересів були запорукою їх гарної дружби. В біло-золотій парадній залі палацу в Преобра-енці була ціла галерея картин Айвазовського.
Але ще більш захоплюючими для хлопчика були поїздки до маєтку дяді Фрідріха - Асканія-Нова. Він брав малого на «полювання», так називались прогулянки по зоопарку, де жили зебри, бізони, кенгуру, ціле стадо білих верблюдів, безліч інших тварин, переважно копитних, та різноманітних птахів.

Дозволялось кататися на маленьких кониках - ірландських поні. Незабутніми були поїздки з дядею Фрідріхом у степ. Він все знав про рослини, квіти, про птахів та тварин. Розповідав, що в давнину в цих степах гуляли маленькі сірі дикі коні - тарпани, швидкі, як вітер, ніхто не міг їх наздогнати, але з лошатами люди їх таки зловили, і вони загинули у неволі. Іншого дикуна - коня Пржевальського Фрідріх Фальц-Фейн врятував від вимирання. Для цього він організував дві експедиції до їх батьківщини - Монголії, де ці тварини були майже винищені, привіз їх до Асканії-Нова, зумів акліматизувати.
Зоологи з різних країн приїздили до Асканії подивитись на цього дикого монгольського коня, якого ніде більше не побачиш . Саме його профіль зображений на дворянському гербі Фальц-Фейнів.

Фрідріх Эдуардович Фальц-Фейн став найвідомішим з родини, заслужив світове визнання. Він набув прекрасну освіту, закінчивши Дерптський університет. Перевагу надавав природничим наукам. Після закінчення навчання Фрідріх довго подорожував - побував навіть у Південній Африці, об'їздив усі зоопарки Європи, в тому числі два приватних, наполегливо вивчав цю справу, маючи на меті створити найкращий зоопарк. У маєтку Асканія-Нова він вилучив з господарського використання велику ділянку неораного степу, для того, щоб зберегти природне середовище для своїх тварин та для місцевої флори і фауни. Створивши таким чином єдиний у Європі степовий заповідник, а також зоопарк та прекрасний дендропарк, Фрідріх Едуардович сприяв проведенню тут наукових досліджень, відгукувався на пропозиції вчених - ботаніків, зоологів, запрошував їх сам, активно допомагав у проведенні робіт, займався селекцією та акліматизацією сільськогосподарських та екзотичних тварин.

«Я народився в «райському саду», - ці слова сказав 80-річний барон Едуард Олександрович Фальц-Фейн, згадуючи своє раннє дитинство. У 1917 році, коли йому було лише 5 років, родині довелось залишити Росію, що була охоплена революцією.
Зиму 1916-1917 pp. маленький Еді з батьками і сестричкою Таїсією проводили в Санкт-Петербурзі. Час був драматичний - одна за одною поразки у війні, лютнева революція, зречення престолу імператором Миколою II, заворушення, стрілянина на вулицях... Багато людей виїжджали за кордон, але Олександр Едуардович і чути про це не хотів - рвався на південь, до рідної Гаврилівки. І тільки хвороба дружини та дітей зупинила від'їзд. Вони захворіли на кір, Віра Миколаївна - у важкій формі, видужувала кілька місяців. Стало зрозуміло, що потрапити додому неможливо. З великими труднощами, через Фінляндію вибирались до Німеччини. Жили в невеличких пансіонах у Берліні, в Саксонії разом з іншими біженцями з Росії.

9 вересня 1919 року від сердечного нападу помер батько Еді - Олександр Едуардович. Його серце не витримало страшної звістки про загибель матері - Софії Богданівни Фальц-Фейн. їй було 84 роки і вона відмовилась їхати з дітьми за кордон, вважаючи, що ніхто її, стару жінку, не скривдить, адже вона робила людям тільки добро. Бандити, що називали себе революціонерами, жорстоко вбили її у власному будинку в Хорлах. Частини білої армії взяли цей порт всього через кілька годин після її смерті.
2 серпня 1920 р., менше ніж через рік, і також від сердечного нападу раптово помер любимий дядько Еді - Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн. Його богатирське здоров'я було підірвано ще у 1917-1918 pp. у Москві, у Бутирській тюрмі, туди потрапив за звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини. Хтось почув, як на вокзалі він звернувся німецькою мовою до німецьких військовополонених. Товариство вчених з великими труднощами врятувало його з тюрми і допомогло виїхати з Росії.

Фрідріх Едуардович помер прямо на порозі отеля у Бад-Кіссингені, розраховуючись з візником. Обох братів поховали у Берліні на кладовищі «Дванадцяти апостолів». Едуард Олександрович згадував, що в родині наче утворилось дві чорні дірки. Але незламні духом мама та дідусь - Микола Олексійович, не дозволили їм туди впасти. Генерал Єпанчин замість Пажеського корпусу виховував онука і таки допоміг йому вирости сильною і шляхетною людиною.
Життя родини в Німеччині було дуже складним: не вистачало грошей на їжу, електрику, опалення. Змушені були носити в ломбард речі Віри Миколаївни, а сама вона навчилась робити дамські капелюшки та разом з однією француженкою відкрила майстерню. Їх моделі демонструвались навіть на показах високої моди. Бабуся - Віра Карлівна Єпанчина ще в Росії у 1918 р. засвоїла навички по ремонту взуття та шиттю войлочних туфель, цим ремеслом допомагала родині в еміграції.

У 1923 році вони сім'єю перебрались у Ніццу, Фальц-Фейни втратили всі свої маєтки та величезні статки в Росії. Але залишилась вілла «Les Palmiers» на півдні Франції в Ніцці, яку Олександр Едуардович передбачливо купив після революції 1905 р. Цей біломармуровий палац був проданий з молотка у 1923 р., а на гроші від продажу Фальц-Фейни і Єпанчини дуже скромно існували в еміграції. Це також дало можливість дітям - Таїсії та Едуарду отримати освіту. Віра Миколаївна купила маленьку віллу в Ніцці, де був сад і навіть город, обробляли їх всією родиною і мали свої овочі і фрукти. В саду була біла альтанка, на чаювання в ній часто збирались гості, переважно з російських емігрантів. Тут бували Дягілєв, Стравінський, Серж Лифар та багато інших. Одного вечора прийшов навіть Шаляпін, співав «Дубинушку».

Віра Миколаївна свою віллу назвала «Нева», як спогад про Росію.
Захопленням дитинства та юності Едуарда був велосипед. Разом з другом - князем Ігорем Трубецьким (їх родина теж жила в маленькому пансіоні в Ніцці) вони накручували кілометри мальовничими дорогами Франції. Брали участь у змаганнях. Ігор Трубецький став чемпіоном Франції у велогонці 1932 р., а Едуард Фальц-Фейн - чемпіоном Парижа серед студентів.
Пізніше він із зацікавленням брався і за тренерську роботу - у 1938 році на велогонці у Берліні підопічний Едуарда - француз, виграв перший етап гонки.
Але стало серйозне питання про майбутнє Едуарда. Віра Миколаївна довго наївно вірила, що вони повернуться в Росію і її син стане поміщиком, як батько. Тому для навчання був обраний аграрний профіль. Едуард Олександрович закінчив школу квітникарства, а потім у Колоніальному університеті під Парижем вивчав агрономічні науки.

Уся родина Фальц-Фейнів - Єпанчиних, окрім Таїсії мала нансенські паспорти, тобто паспорти біженців, що дуже ускладнювало життя в Європі. Таїсія народилась в Ніцці і мала французьке підданство.
Щодо майбутнього життя Єдуарда, то тут допоміг дідусь - генерал Микола Олексійович Єпанчин, який ще з довоєнних часів підтримував дружні стосунки з князем Ліхтенштейнським Францем І. Саме він за проханням генерала надав його онукові Едуарду Фальц-Фейну громадянство своєї країни та титул барона.

Величезну роль у житті Едуарда Олександровича зіграла спортивна журналістика. Прекрасно володіючи французькою та німецькою мовами, маючи гострий, швидкий розум та ерудицію у світі спорту, він у 22 роки став генеральним кореспондентом у Німеччині французької спортивної газети «L'Auto», найпопулярнішої у Європі. Писав живі, нестандартні репортажі про підготовку Німеччини до олімпіади 1936 р. у Берліні та безпосередньо про самі олімпійські змагання. Матеріли Фальц-Фейна мали великий успіх у читачів, газета збільшила тиражі. Це стало для нього перепусткою до великого спорту і до великого життя.
Як патріот своєї нової батьківщини Едуард організував у Ліхтенштейні Олімпійський комітет та команду з двох лижників. У газеті «L'Auto» з'явилось повідомлення про участь князівства Ліхтенштейн в Олімпійських іграх 1936 року в Німеччині. Жителі Ліхтенштейну дуже пишались цим. А державний прапор перед командою з двох лижників ніс двоюрідний брат барона - Едуард Фальц-Фейн, син Фрідріха Едуардовича.

Зі своїх високих гонорарів він став надсилати гроші матері, купив свій перший автомобіль. Далі було захоплення плаванням, автомобільним спортом, брав участь у численних ралі. Як у спортивного журналіста та спортсмена, а також відкритої, щирої та розумної людини, у нього з'явились знайомі та друзі по всій Європі.
Коли розпочалась Друга світова війна, Едуард на велосипеді поїхав з Берліна до Ліхтенштейну - це тисяча кілометрів, які він подолав за 6 днів. Відпочивши один день - вирушив далі - до Ніцци. Це ще тисяча кілометрів - у деяких місцях - через Альпи. Проїхав по шляху армії Суворова, захоплюючись генієм великого полководця. Пізніше, через десятиліття Едуард Олександрович на одному з перевалів за свої кошти і за своїм дизайном поставить меморіальну дошку О.В.Суворову та його солдатам.

Після війни барон оселився в Ліхтенштейні. Він придбав невеличку віллу в Вадуце - столиці князівства, назвав її «Асканія-Нова». Адже справжня Асканія-Нова завжди була присутня у спогадах родини, як щось прекрасне, казкове, недосяжне. Це була мрія.
Ліхтенштейнська «Асканія-Нова» розташована на горі - над містом. Вище неї знаходиться тільки князівський замок. З усіх вікон та тераси відкриваються величні пейзажі Альп. Схил «своєї» гори барон перетворив на квітник - купив 3 тисячі цибулинок нарцисів і сам повтикав їх у землю. Обабіч відрізку дороги від своєї вілли до князівського замку теж посадив густу смужку нарцисів. Навкруги будинку під вікнами, у барона теж цілий калейдоскоп квітів, що квітнуть з ранньої весни до морозів. Всі роботи по саду та по дому барон виконував самотужки.

Едуард Фальц-Фейн був піонером туристичного бізнесу Ліхтенштейну. Князівство розташоване між Швейцарією і Австрією в дуже мальовничому куточку Альп. На в'їзді до Ліхтенштейну та в центрі Вадуца, взявши кредит у князя, відкрив туристичні офіси та магазини сувенірів. Назвав їх «Quick», що означає - швидко. Місцеві жителі, вважаючи, що це прізвище власника, так його і називали - містер Квік. Барон прекрасно поставив справу, і туристичні автобуси ніколи не обминали його магазини. Бізнес приносив гарні прибутки.
Едуард Олександрович двічі був одружений, має одну доньку, це - баронеса Людмила Фальц-Фейн. Красива жінка, цікава творча особистість - виступала як прима-балерина в лондонському театрі «Palladium», відома також як художниця. Людмила теж має одну доньку - Казміра, з чоловіком та донькою живе в Монако.

Однією з найяскравіших рис Едуарда Олександровича, яку він проніс через все життя і яка, як він сам казав, успадкована ним від матері, є збирання та зберігання всього, що стосується історії сім'ї, а також історії дореволюційної Росії, її видатних особистостей, емігрантського періоду. Він обожнює і добре знає російське мистецтво, витворами якого заповнена його вілла «Асканія-Нова». Розшукує, рятує від знищення, відновлює, повертає власникам уламки втраченої батьківщини і вважає це своїм обов'язком. Едуард Олександрович знайшов, купив, а потім подарував музею «Лівадійський палац» диво-килим - дар персидського шаха Миколі II на честь святкування 300-річчя династії Романових. До Воронцовського палацу повернувся завдяки барону прекрасний портрет Потьомкіна, що був украдений ще у 1917 році. Він знайшов його в Америці, викупив у власника, перед цим умовивши продати, та в якості дару передав до палацу.

По всьому світу збирав експонати для заснованих за його ініціативою музеїв Катерини II в Цербсті - місті у Німеччині, де народилась майбутня імператриця, завдяки якій предки барона опинились в Росії, а також для музею Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Купив на аукціоні «Sotheby's» бібліотеку Дягілєва-Лифаря і привіз її в дар Академії наук України. Зробив багато інших благодійних справ.
Вперше на свою омріяну батьківщину - в Асканію-Нову Едуард Олександрович потрапив у 1980 p., як член Олімпійського комітету Ліхтенштейну. Тоді він майже нічого не побачив - чиновники, що супроводжували його, доклали до цього зусиль. Був неймовірно розчарований і здивований. Але шлях був прокладений і барон раз за разом повертався в Україну. В своїй рідній Гаврилівці Едуард Олександрович побудував православну церкву. В Хорлах поставив пам'ятник своїй бабусі, засновниці порту Хорли Софії Богданівні Фальц-Фейн, що загинула від рук більшовиків у 1919 р. В Асканії-Нова намагався відреставрувати старий «герцогський будинок» - родинне гніздо Фальц-Фейнів, де народились семеро дітей Софії Богданівни Фальц-Фейн.

Але місцеві начальники так розпорядилися грошима барона, що замість відновлення старого будинку, зруйнували його повністю і стали поруч зводити якісь нові стіни. Тепер історичний будинок втрачено назавжди. Це було велике розчарування. Але Едуард Олександрович ніколи не пам'ятає образ і продовжує робити подарунки своїм землякам, якими вважає і херсонців, і всіх громадян України. Він передав цінні подарунки музею імені О.В. Блещунова в Одесі, Київському історичному музею, Херсонському, Чернігівському краєзнавчим та іншим музеям України та Російської Федерації.
Завдяки наполегливим клопотанням барона Фальц-Фейна відновлено історичну справедливість - 2 квітня 1994 р. постановою Кабінету Міністрів України біосферному заповіднику «Асканія-Нова» присвоєно ім'я його засновника - Фрідріха Едуардоаича Фальц-Фейна.

Єдуард Олександрович отримав визнання на батьківщині - за заслуги у розвитку міжнародних стосунків, культури, широку благодійницьку діяльність його нагороджено орденом «Дружби народів», «Ярослава Мудрого», Почесним знаком відзнаки Президента України, церковними орденами: Нестора Літописця та Миколи Чудотворця, іншими державними нагородами та знаками громадського визнання в Україні та Російській Федерації.
У 2005-2006 pp. Едуард Олександрович передав до державного архіву Херсонської області велику частину свого особистого архіву. Тепер цей фонд містить майже 300 архівних справ і є невичерпним джерелом вивчення історії степової перлини - всесвітньо відомого заповідника «Асканія-Нова», історії родини Фальц-Фейнів та взагалі історії нашого краю.
Для урочистої передачі фонду до державного архіву влітку 2005 р. до Херсона приїздив племінник Едуарда Олександровича - Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн з дружиною Марі-Луіз та двома дітьми - Ніколя та Софі. Він є прямим онуком та повним тезкою засновника заповідника «Асканія-Нова», живе також у Ліхтенштейні і є міністром сільського господарства князівства.

О.І.Стукалова
Підготовлено на підставі документів архівного фонду «Родина Фальц-Фейнів» та друкованих видань.
«Наддніпрянська правда».- №100.- 14.12.2012.- стр.3, 6

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.