Олена Березовська: «Ми одягаємо акторів»

У світі чимало цікавих та оригінальних професій. Деякі з них — публічні. Такі люди завжди перебувають у центрі уваги. Ними захоплюються, намагаються наслідувати, ставлять у приклад. Активна зацікавленість населення призводить до того, що не лише професійне, але й приватне життя публічних людей — під пильним поглядом журналістів. Інші, не менш важливі професії, перебувають у тіні. В народі про них мало говорять і пишуть. їх, як зірок, не підносять до небес. Утім, часто буває так, що саме на перший погляд нібито малопомітна робота є невід'ємною складовою, опорою для відомих та популярних професій.

У Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Миколи Куліша на посаді художника-модельєра театральних костюмів працює Олена Березовська. Основна робота цієї жінки — одягнути-акторів у сценічне вбрання. Здається, від її не дуже помітної професії залежить небагато. Олена Володимирівна — не режисер, не акторка і навіть не касир, без яких жодна вистава не відбудеться. Але важко уявити цілу трупу акторів на сцені без одягу або замість сценічних костюмів — в лахмітті та ганчір'ї, навіть у повсякденному вбранні.
Професія кравця у театрі — специфічна і суттєво відрізняється, скажімо, від роботи у звичайному ательє. Але про все по порядку.

Закінчивши місцеве училище № 4, в якому здобула спеціальність художника-оформлювача, Олена Володимирівна працювала в обласному ляльковому театрі на не менш оригінальній роботі — бутафором: робила ляльки.
Згодом вступила до училища № І0 на кравця-закрійника. — Вдома стояла швейна машинка. Працювати з тканинами я любила з дитинства, тож подумала: навіщо добру пропадати, — ділиться спогадами Олена Березовська. — Після навчання мене направили на практику до театру. Відтоді стін його не покидала. У нас дружний колектив, прекрасна атмосфера, творчий підхід до всього. Зараз, паралельно з роботою, я навчаюсь у Київському національному університеті технологій та дизайну. Мені запропонували стати начальником цеху, тож вирішила здобути вищу освіту за спеціальністю.

На перший погляд, робота з пошиву театральних костюмів суттєво не відрізняється від роботи в ательє. Але лише на перший погляд.
— Нам, як правило, приносять малюнок-ескіз майбутнього костюма, де до дрібниць не вказані вимоги конкретно до цього театрального вбрання. Ми змушені самі робити розмітки, обирати вид тканини, фурнітуру тощо, — зізнається Олена Володимирівна.
Складність роботи полягає ще й у тому, що на сцені, з глядацької зали, одяг виглядає зовсім не так, як у цеху при денному світлі.
— Прикро, коли, вклавши стільки зусиль і зробивши костюм, розумієш, що він не сприйматиметься глядачем через гру світла. Адже на сцені, де прожектори, спеціальне освітлення, вбрання може втратити той вигляд, що відповідає театральному образу. Буває, що за один-два дні потрібно заново перешити модель, — ділиться враженнями про особливості своєї роботи Олена Березовська. — Якось, практично за одну ніч, кравці-закрійники перешили 22 плащі, бо ідеально зроблені моделі на сцені виглядали дешево й фальшиво.

У театрі імені Миколи Куліша загалом працюють троє художників-модельєрів костюмів, усі вони акцентують увагу на одній з характерних особливостей своєї роботи — співпраці з акторською трупою.
— Народні, заслужені... та практично всі актори як особистості творчі — дещо специфічні люди. На примірках вони можуть сказати: чудовий костюм, але потрібно трохи вшити. Ми вшиваємо, на наступній примірці: «Чому так тисне? Ви на мене чи на якусь дитину шили?». Втім, за словами Олени Володимирівни, модельєри здебільшого знають, з ким працюють і чого від них очікувати.
— Є актори, яких не затягнеш на примірку. Ми виловлюємо їх по театру й майже за руку ведемо «примірятися». Актори ніколи не зізнаються, але кожен із них потайки хоче один перед одним і на сцені виглядати найкраще від усіх. Напевно, це нормально — прагнути бути зіркою, а ми робимо усе можливе, аби їм у цьому допомогти.
Олена Березовська демонструє виготовлені власноруч моделі сценічного одягу й переконує: «Ми працюємо заради задоволення! Уявіть будь-яку прем'єру: в залі аншлаг, витончена гра акторів, і... майже на всіх — одяг, пошитий тобою. Я не знаю, як передати емоції, які переповнюють у таку мить».

В очах співробітниці театру читається, що вона дуже любить свою роботу, але, напевно, хотілося б, щоб таку копітку працю відвідувачі театру теж інколи помічали і відзначали.
Важко навіть уявити вдячних глядачів театру, котрі стоячи аплодують саме художнику-модельєру театральних костюмів. Втім, без особливої роботи таких працівників, як Олена Березовська, жодної вистави у театрі, певно, так і не відбулося б.

Вадим ЛУБЧАК.
Новий день.-18.06.2009
 

Напишіть свій коментар

Ваше ім'я

E-mail (не буде опублікований)

* Текст повідомлення

Введіть число, яке Ви бачите праворуч

Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.