on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Literature > Bratan Nikolai Ivanovich > Чари і розчари Миколи Братана

 

Чари і розчари Миколи Братана

У день святого Миколая,19 грудня минулого року, виповнилося 75 років із дня народження нашого славного земляка – поета і прозаїка, перекладача, Лауреата премії імені Андрія Малишка, Заслуженого діяча мистецтв України Миколи Івановича Братана.

Рівно через місяць у бібліотеці ім. Олеся Гончара відбулося урочисте привітання ювіляра. Лейтмотивом вечора стали рядки самого поета:“У дорозі до вас”.
Бо ж дійсно – дуже важко уявити справжнього митця нерухомим і “забронзовілим”.
Кому-кому, а Миколі Івановичу це не загрожує: енергійний, сповнений нових задумів і захоплень, він постійно перебуває у пошуку, він – у дорозі. Колись написане ним “Я без пісні і дня не прожив” – стало пророчим – під час ювілею відбулася ще й прем’єра збірки “Голуби над батьківською хатою”.

До неї увійшли більше 150 поетичних творів митця, покладених на музику. Серед них уже відомі й улюблені “Різьблені ворота”(“Лягла на клени позолота”),”Рута – м’ята” і щойно презентовані “Калина – гордовина”, “Груша в полях”, “Над лугом”. А “Речитатив скіфа” у талановитому виконанні Харіса Ширінського вразив слухачів своєю міццю і широтою. Микола Братан справді, за словами Михайла Шевченка, “виспівав свою Таврію” і в поезії, і в прозі, і у житті.

Цього урочистого дня поет приймав численні вітання від друзів і колег, а їх у нього немало: тут і поздоровлення від Національної Спілки письменників України, і колег по перу-херсонців, художників, акторів драмтеатру, обласного відділу культури, народних колективів, композиторів, студентства. І, звичайно ж, обласної бібліотеки ім. Олеся Гончара – для них Микола Іванович давно свій, рідний, адже продовжує з просвітянами тісну співпрацю вже не перший рік. А ще за бажанням ювіляра весь вечір звучали пісні: веселі й сумні, жартівливі й філософські, і чомусь думалося: як усе-таки багато може зробити одна людина для інших, якщо живе за покликанням...
Микола Іванович побував у нашій редакції і поділився своїми роздумами і спогадами, творчими планами на майбутнє. А ще в черговий раз підтвердив власні слова:
Ще співають мої солов’ї,
Та і я не згубив іще голос!

Своїми першими університетами поет вважає прилучення до краси рідної природи. ”Уявіть собі, – говорить він, – що таке піднятися о п’ятій ранку з дідом, вийти у поле, а там краса – сонце прокидається, роса, жайвори співають, свіжість неймовірна! Ляжеш, підмостивши під голову трави, а над тобою небо – дзвенить! Степ...Дід мій був неграмотний, але мав поетичну натуру – вмів помічати красу.

Дуже люблю рідну Семенівку, щасливий, що був серед тих людей, і відчуваю себе у боргу перед ними. “Семенівське шосе” – це збірка творів саме про моїх земляків, її герої – живі люди, які заходять на сторінки моїх творів і залишаються там назавжди. Вважаю, що так допомагаю їм “у вічність перейти”. І земляки розуміють мене, а діти так виразно читають мої вірші, як і сам автор не зможе прочитати.”

До речі, не тільки семенівці знають вірші Миколи Братана. У навчальних закладах Херсонщини вивчення сучасної літератури рідного краю починається саме з творів поета. Адже в них – рідний край у всій своїй неповторності: чудовій природі степу і плавнів, моря і лісу. У них – вулички старого Херсона, які в більшості своїй залишилися лише там... У них –минуле, яке вже ніколи не повернеться... А ще –історичні постаті, які завжди викликали інтерес сучасників: Тарас Шевченко, Фрідріх Фальц-Фейн, Микола Куліш, Іван Мазепа, Микола Міклухо – Маклай. Драматичні поеми про них із задоволенням інсценізують учні загальноосвітніх шкіл та гімназій області. А вірші знають напам’ять і молодші школярі, і старшокласники.

“Хочеться, щоб люди узяли щось для себе із моїх творів, – зазначає поет, – щоб вони були близькі й зрозумілі кожному. Звичайно, зараз набагато важче дістатися до читача, ніж раніше, коли навіть на польовому стані мій вірш могли підхопити й продовжити, часом не знаючи прізвища автора. “Читала, читала, але не звернула уваги, хто написав,” – сказала мені одна з доярок під час зустрічі про повість “Діждалися весілля”.

“Завжди з пієтетом ставився до Тараса Григоровича Шевченка , – говорить Микола Іванович, – а хіба можна інакше? Тому не розумію, коли починають “переоцінювати” й намагатися знеславити Шевченка люди, м’яко кажучи, недостойні. Кожен твір Кобзаря можна перечитувати безкінечно і кожного разу знаходити щось нове, якусь нову грань його характеру і творчості. Іще у радянські часи я відкривав музей Тараса Шевченка в Орську, стояв на тому пронизливому вітрі, на плацу, де він “тягнув носок”, – ці відчуття ні з чим не зрівняєш. Можливо, саме тому маю вже три надруковані драматичні поеми про його життя і, звичайно ж, про кохання. На черзі – четверта. До речі, до Шевченківських днів учні Цюрупинської гімназії попросили у мене дозволу на інсценізацію одного з цих творів, на що я завжди з радістю погоджуюся.”

Микола Іванович пожартував, що минулий рік став для нього роком Австралії, бо захопився життям і творчістю великого ученого Миколи Міклухо – Маклая, у долі якого ще багато невивчених сторінок. Результат – драматична поема про останній рік життя науковця.
“Лежить у мене поема про національно - визвольні змагання, про захід і схід. З легкої руки Миколи Вінграновського написав п’ять романів, повість і принаймні ще одну напишу, – говорить поет. Дуже люблю писати для дітей – онуків, сусідів по дачі. Головне – писати просто і зрозуміло. Ось вам сцена із життя:

В залізні двері кіт нявчить:
Глухі тетері, відчиніть!

Дитинство – це чарівний світ, і повертатися туди завжди приємно і ...несподівано.”
Особливе ставлення у Миколи Івановича і до Олеся Гончара – друга, учителя, натхненника на творчість. Сам співець Таврійського краю, Гончар, який хвалив Миколу Братана за надзвичайно багату мову, одного разу по-доброму позаздрив: ”Не знав я такого слова (“Смаглява Таврія”) – було б у мене в “Бригантині”. А в особистому щоденнику, вже незадовго до смерті, згадував Братана у числі вірних друзів, які не забувають до останнього. “Три статті про Гончара – данина пам’яті мого хрещеного батька в літературі”, – каже поет.
Ще одне захоплення Миколи Братана – епіграми та експромти. Він визнає складність цього жанру, який часом можна прирівняти до ляпаса. Останній експромт автор озвучив на ювілейному вечорі:

Життя як належить сприймаю,
Надій не плекаю дарма.
Образи на владу не маю,
Бо влади для мене – нема.

“Дуже радує мене те, що справжні друзі не забувають. Недавно телефонували з Латвії – українська громада сповіщає, що мої вірші звучатимуть там, адже й серед них є херсонці. Яр Славутич написав про мою книжку “Поступ”.
Свого часу російський поет Володимир Гордєйчев написав Миколі Івановичу:”У вас плотная вязка слов” – неабиякий комплімент для митця слова.

“У житті кожної людини, – говорить Братан, – завжди є свої чари і розчари (розчарування). Причому у політиці це буває гірше, ніж у особистому житті, коли “полюбив – розлюбив”. Тому й у мене, мабуть, як у багатьох людей мого покоління, вони були. Я плакав за Сталіним, “вірив Леніну, як Богу, хоч від роду атеїст”. А як непросто було вийти на трибуну і сказати, чому я не засудив незалежність Литви. Різне було, та все, що б я не робив, – робив в ім’я України.”

І на останок поет процитував російського поета Федора Сухова: ”Мне хочется на свете этом еще немножко погрустить”, – як відображення сьогоднішнього настрою митця – філософського і трохи сумного. Та віриться, що у дорозі до читачів поет ще не раз порадує й зачарує нас, а розчарів не буде зовсім.

Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №4 (383).- 28.01.2010.- стр.4
 

1. 07.06.2010 23:03
Таїсія Щерба

Танюшо!  Дякую  за  чудовий  матеріал  про  Велику  Людину, Поета від Бога- Миколу  Івановича  Братана. 

Вважаю, що  Херсонщина та  українська література, якій  вірно  служив письменник  Братан, понесла  неймовно  важку  втрату. Тішить думка  про  те, що ВІН   у  спадок  нам  залишив  неоціненний  скарб-свою  творчість. І  кожне  ЙОГО  слово буде  добрим  дороговказом  до вічних духовних цінностей.

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page