Чарівні тітоньки з казкової країни
Дитяча віра в чудеса ніколи не зникне. Адже казкова країна, у якій постійно відбуваються дива, це по суті світ дитинства. Подібна країна існує в Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М. Куліша. Зветься вона Тілімілітрямдія. Господарюють тут дві чарівні тітоньки - Тілі-Трям і Мілі-Трям. Саме вони щотижня доводять дорослим і дітлахам, що чудеса, магія, чари і казкові герої існують насправді. Грають їх актриса театру Алла Кружилка та заслужена артистка України Олександра Тарновська. Напередодні свята 8 Березня журналіст «НД» поспілкувалася з тітоньками і, сама того не помічаючи, теж почала вірити в чудеса.
- Розкажіть, будь ласка, як виникла казкова країна Тілімілітрямдія?
Алла Кружилка: - Ця ідея належить директору нашого театру - Олександрові Книзі. Він запропонував, щоб кожної неділі батьки разом з дітьми приходили до театру на вистави і там, крім спектаклю, на них чекала ще й ігрова програма. Мені дали роль тітоньки Мілі-Трям у казковій країні.
Олександра Тарновська: - Я прийшла працювати в театр у 1999 році, і ця країна вже існувала. Потрібна була ще одна героїня, і я стала тітонькою Тілі-Трям. Пізніше я відійшла від образу тітоньки і стала чарівницею, господаркою країни Тілімілітрямдії - вела ігрові програми не лише в нашому театрі. Потім почала супроводжувати різні виступи дитячих колективів, парад карапузів у Херсоні та інші святкові дійства для дітлахів.
- Що змінилося за ці роки в Тілімілітрямдії?
А. К.: - Скоріше, не що, а хто. Діти. Вони змінюються з кожним роком. їхні вподобання та інтереси, герої улюблених- мультфільмів постійно різні. І ми повинні не лише розважити дитину та пограти з нею, але й розповісти про правила поведінки в театрі, навчити чомусь. Змінився також вік маленьких мешканців країни. Раніше ми готували ігрові програми для дітей 8-9 років. Зараз на вистави батьки приводять дітлахів від трьох років, і вони все чудово розуміють.
О. Т.: - Незмінними залишаються тільки правила країни Тілімілітрямдії. Насправді їх усього лише два, і вони непорушні багато років поспіль. Перше: в нашій країні немає дорослих - є тільки маленькі дівчатка й хлопчики. Під час ігрових програм у театрі ми попереджуємо про це батьків. І вони охоче повертаються у дитинство разом зі своїми дітьми. Друге: у Тілімілітрямдії не можна плакати. На очах у маленьких ніколи не повинно бути сліз. Адже у нашій країні всі веселі, щасливі, охоче граються одне з одним.
- Діти завжди будуть чесними і щирими. Чи було під час ігрових програм так, щоб діти просто спантеличували вас своїми судженнями?
А. К. (сміється): - Це трапляється майже кожного тижня. Але в нас завдання - максимально розважити дітей, задіяти їх у програмі. Тому доводиться швидко, а головне правильно реагувати на їхні слова. Нещодавно хлопчик після конкурсу відмовився від призу - льодяника. Він подивився на мене і сказав: «Хіба Ви не знаєте, що для дитячих зубів це шкідливо?». Я почала пропонувати шоколад, він відповів тим самим. Нарешті, ми зійшлися на тому, що в театральному кафе йому подадуть желе з фруктами. Дещо здивували мене діти буквально минулого тижня. Коли я після вистави запитувала, ким вони мріють стати, то відповіді були досить незвичними: механіком, стоматологом, балериною, інженером. Раніше професії в дитячій уяві розділялися на лікарів, вчителів, спортсменів чи космонавтів. А тут - механіки та стоматологи!
О. Т.: - Мене часто запрошують провести ігрову програму на дні народження. Найбільше здивувала дівчинка, до якої я приїхала додому. За сценарієм, ми шукали чарівну скриньку, яку зла сила сховала від нас. У цій скриньці був її подарунок від батьків. І ось під час пошуків вона мене зупиняє і говорить: «Я знаю, хто точно скаже, де скринька, і допоможе нам», бере мене за руку і підводить до маленької скульптури Божої Матері, встановленої за будинком. Я була вражена. Відповіла дівчинці, що вона має рацію: ми постояли, помолилися - і подарунок швидко «знайшовся».
- Як вам вдається підтримати в дітях віру в казку, чудеса, в те, що чарівні герої існують насправді?
А. К.: - Безперечно, тут відповідь одна: вірити самому. Як би це наївно не звучало, але я вірю. В те, що існують казкові країни, в Дідуся Мороза, в те, що, маючи чарівну паличку можна, здійснити будь-яку мрію. Діти відчувають це, дивляться на дорослу тітоньку, розуміють, що я їх не обманюю, і ніколи не розчаровуються у своїй вірі!
О. Т.: - Цілком згодна з тим, що необхідно вірити самому. Тільки завдяки власному переконанню в тому, що я насправді з казкової країни, продовжую працювати з дітьми. У сучасних умовах виховання велику роль грає живе спілкування з ними. Багатьом цього не вистачає вдома, можливо, в батьків не завжди знаходиться хвилинка.для дітей. А у нас вони граються, спілкуються, дізнаються багато цікавого - словом, пізнають світ так, як це може бути лише в дитинстві, і ми теж стаємо маленькими дівчатками, котрим найбільше в житті хочеться, щоб навколо траплялися чудеса!
- Дякую за цікаву бесіду.
Спілкувалася Олена Кучерява
«Новий день».- №10 (5109).- 06.03.2014.- стр.20
