on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

Людина, яка врятувала місто

У вересні 2008 року Херсон відзначає ювілей - 230 років з дня заснування. Це - нагода згадати добрим словом людину, яка врятувала наше місто від страшної хвороби - чуми

«Чорна смерть»
Чума з лопатою ходила, Та гробовища рила, рила. (Тарас Шевченко)
Мор, морова, пошесть, моровиця - так називали раніше цю страшну хворобу. Важко навіть уявити, скільки людей полягло її жертвами - адже чума безперешкодно збирала жахливе жниво, багато років.
У книзі Бокаччо "Декамерон" докладно описується «чорна смерть»: «...почалася тая пошесть грізная проявлятися страшним і дивовижним способом, у нас на початку хвороби набігали в чоловіків, як і в жінок, у паху або попід руками такі пухлини, завбільшки часом в добре яблуко чи яйце... простий люд називав їх ґулями. Невдовзі обкидало тими смертними ґулями все тіло, далі прикмети недуги одмінялися в чорні або сині плями. Як спершу гулі, так потім і плями були достеменною ознакою близької смерті». Причин хвороби вчені тоді ще не знали. Щоб відігнати пошесть, на вулицях палили вогнища, стріляли з гармат, намагаючись, викликати струс повітря.

Найефективнішим «запобіжним» засобом була... втеча. Відтоді і живе вислів: «Тікати, як від чуми». Тільки в європейських країнах «чорна смерть» поглинула у XIV столітті майже 25 млн. - чверть усього населення тодішньої Європи, а в Китаї -13 млн. осіб. Відтоді епідемії чуми не вщухали в Європі протягом чотирьох століть. Багато горя завдала «чорна смерть» і на нашій землі. Літописець Нестор повідомляє, що 1090 року за 40 днів у Києві від чуми померло близько 9 тис. осіб. На початку XVIII століття чума знову лютувала в Україні - Чернігові і Києві, в 1770-71 роках під час російсько-турецької війни - в Києві і Москві.

Будівництво міста на Дніпрі
У 80-х роках XVIII століття почалося заселення Причорноморського краю - так званого Катеринославського намісництва. Освоєнням цього краю керував князь Григорій Потьомкін, фаворит Катерини II. Він не шкодував ні коштів, ні людей. Для будівництва нового міста Херсона в розпорядження всесильного вельможі було надіслано полки солдатів, тисячі кріпаків, «работных людей». З Петербурга, Казані, далекого Олонця пригнали теслярів, з Москви - ковалів. Потьомкін мріяв створити місто невиданої пишноти, Південну Пальміру. Але захоплений своїми мріями, він зовсім не дбав про тих, хто будував місто, про умови, в яких вони жили, Люди тулилися у землянках, ночували просто неба. Смертельна хвороба почала розповсюджуватися серед робочого люду.

Епідемія почалася весною 1783 року і швидко поширилася серед жителів Кіліі, Ізмаїла, Бендер, Акермана, Очакова. На початку літа чума з'явилася у Херсоні. Як свідчить правитель міста, з червня по грудень 1783 року від чуми померло 3744 особи. Щоденно гинуло по 50 осіб. Особливо велика захворюваність була серед арештантів, які були зайняті будівельними роботами. Чума поширилася на північ і дійшла до лінії Знаменка -Лубни - Хорол - Диканька.
Грізна епідемія могла зірвати честолюбні плани Григорія Потьомкіна по заселенню Північного Причорномор'я. Ліквідувати епідемію могла тільки «сильна рука», досвідчений спеціаліст. Такою рукою міг стати тільки Данило Самойлович, слава про якого після ліквідації чуми в Москві дійшла до Петербурга.

Український лікар проти грізної хвороби
Данило Самойлович Сущинський, відомий як Данило Самойлович народився у с.Янівка на Чернігівщині у сім'ї сільського священика. Він не пішов дорогою батька. Хлопцеві хотілося допомагати хворим людям. І шістнадцятирічний юнак стає учнем школи при Петербурзькому адміралтейському госпіталі. Як пригодилися йому ці навички, коли він, уже військовий лікар в бойових умовах надавав допомогу пораненим. Росія тоді воювала з Туреччиною, війська під командуванням фельдмаршала Румянцева переможно рухалися вперед. І ось у війську з'явився новий небезпечний ворог - чума, яка швидко поширювалася серед місцевого населення і російських солдатів. У молдавському селі Самойлович вперше зіткнувся з цією страшною хворобою.

Згодом зустрічався з нею багато разів і вже добре знав, чим вона загрожує, а от як виникає, поширюється - не знав. Тож, коли епідемія спалахнула в Москві, не вагаючись, поїхав туди, попросив призначити його в чумну лікарню. Попрацювавши декілька років у столиці, поїхав за кордон. У Лейденському університеті захистив дисертацію на вчений ступінь доктора медичних наук, вивчав роботу зарубіжних медиків, читав спеціальну літературу. Тут він написав свою відому наукову працю «Записка про чуму, яка в 1711 році вразила Російську імперію і особливо Москву».
Отримавши наукові праці українського лікаря Самойловича, Академія наук, мистецтв і літератури в м.Діжоні (Франція) - та сама академія, яка перед цим присудила премію Жану-Жаку Руссо, - обрала його своїм членом. У його творах, відзначала академія, представлено такі предмети, про які до цього часу ніхто не думав, так як ні в яких працях древніх і сучасних лікарів не було сказано, щоб отруту таку люту, як виразкова, можна було швидко перемогти.

Про Данилу Самойловича починають говорити вчені всієї Європи. Його обирають своїм членом академії Парижа, Рима, Марселя, Ліона, Тулузи, Падуї, Мангейма, Майна, Туріна. Вченого мало цікавить слава. Його радує інше: прийде час, коли - Європа дізнається, що і у нас у нашій північній країні, є лікарі», достойні зайняти місце в академіях.
А в Росії, коли він повернувся з-за кордону, його зустріли холодно і навіть вороже. Російська академія не обрала його своїм членом: завадила немилість російської імператриці. Знаходячись у Франції, він спілкувався з демократично настроєними людьми, і Катерина II вважала, що він заражений революційним духом. Він став членом Російської академії пізніше.
Невідомо, якби склалася його доля в Росії, якби не новий спалах чуми на півдні України. Потьомкін запропонував Данилі Самойловичу посаду «головного по медичній частині лікаря».

Данило Самойлович в історії Херсона
...Вечоріло. Над містом кружляли стовпи диму, через який виднілися язики полум'я.
- Навіщо комиш палять? - запитав лікар.
- Моровицю знищують, - відповів старий.
Самойловичу було смішно й сумно, що в Херсоні з чумою борються старими методами. Він на собі перевірив спосіб боротьби з цією смертельною хворобою ще в Москві. Білизну хворого на чуму обкурили спеціальним дезінфікуючим порошком. Данило Самойлович надів її ще гарячу і ліг спати. Друзі страшенно хвилювалися: а що як порошок не допоможе? Тільки молодий лікар був спокійний: якщо чума походить не від міазмів, не від нечистої сили, прокляття божого, гнилого повітря, як досі вважали у всьому світі, а від живої виразкової отрути, то ця отрута при обкурюванні має загинути.

Здатність умирати - найголовніша властивість усього живого. Дослід було доведено до кінця. Український лікар Самойлович уперше в історії світової науки завдяки своїй мужності, самовідданості довів, що «пошесна отрута» чуми може загинути - на неї поширюється біологічний закон життя і смерті. Практична медицина дістала перший, хоч і недосконалий, засіб приборкання моровиці. Не менш важливими були інші заходи, запропоновані Самойловичем. Працюючи в чумному госпіталі в Москві, він тричі заражався чумою, але кожний раз хвороба протікала легко.

Причиною цього було своєрідне щеплення: лікар розтинав у хворих чумні бубони, гній весь час попадав йому на руки, і в організмі поступово вироблялася несприйнятливість до хвороби. У той час уже робили щеплення проти віспи. І ось тепер Самойлович дійшов до висновку, що й при чумі, так само як при віспі, щеплення дає можливість кожному запобігти зараженню. Учений, набагато обігнавши час, передбачив ідею профілактичних щеплень, що було оцінено значно пізніше.
Херсон, куди прибув Самойлович влітку 1784 року, формально був оточений охороною, але будь-хто міг виїхати і вїхати. «Головний по медичній частині лікар» знайшов багато недоліків у справі організації боротьби з небезпечною хворобою. Спільно з Федором Ушаковим, який прибув, щоб розпочати будівництво бойових кораблів Чорноморського флоту, ізолював хворих на острів, який потім отримав назву - Карантинний. Самойлович також проводив масові щеплення проти чуми.

Поступово епідемія почала вщухати. Він зробив клінічний опис смертельної хвороби, написав відому працю «Опис чуми, яка була в Херсоні в 1784 році».
Не обмежуючись практичною лікарською діяльністю, Самойлович проводить і наукову роботу. Під його керівництвом у Херсоні організовано «медичні збори» - одне з перших в Україні наукових медичних товариств. Енергійна та плідна праця губернського лікаря була високо оцінена правителем Катеринославського намісництва - «герой чумний, або справжній ескулап, або, якщо хочете, Гіппократ». Після ліквідації чуми він отримав чин колезького радника.

Головний губернський лікар і всесильний фаворит
У 1786 році Самойлович був обраний членом чотирьох зарубіжних академій і одержав велику золоту медаль від австрійського імператора Франца Йосифа. У цьому ж році визначився маршрут Катерини II на Україну. Потьомкін здійснював інспекційну поїздку з губернськими чиновниками і Самойловичем за маршрутом Кременчук - Єлисаветград - Херсон - Сімферополь - Феодосія - Берислав - Кременчук, знайомився з організацією медичної справи, вимагав укомплектування штатів повітових лікарів. У 1787 році Самойлович знову іде в Херсон, блискуче виконує доручення Потьомкіна по підготовці госпіталів, лазаретів і Херсонського пограничного карантину до приїзду імператриці. Командуючий військами у Херсоні генерал Самойлов у рапорті фавориту повідомляв про самовіддану працю лікаря, який за свій труд і подвиги заслужив орден святого Володимира. Але нагороди він так і не одержав, бо хтось передав всесильному князю, що Самойлович висміював бутафорські приготування Потьомкіна до приїзду Катерини II.

Данило Самойлович мріяв стати викладачем медицини в Єлисаветградській медико-хірургічній школі, але почалася російсько-турецька війна, і він відправився у діючу армію, якою командував О.В.Суворов, організував роботу госпіталів і лазаретів, де в кожному полку по сімсот і вісімсот хворих, вимагав, щоб їх лікували у прифронтових госпіталях, а не відправляли у глибокий тил. У районі Кінбурнзької коси висадився турецький десант, який намагався оволодіти Херсоном. Особливо важким був бій 1 жовтня. Турецький десант відбили, але ціною великих втрат.

О.В.Суворов був двічі поранений - в груди й руку. Під зливою куль, ризикуючи життям, Самойлович надав йому необхідну допомогу і врятував від смерті. Але не це було причиною того, що полководець відзначав Самойловича. Він писав, що вчений керував медичними чинами прекрасно і особисто «воспособствовал страждущим в болезнях», що він поставив на ноги полки.
Справді переважна більшість поранених у цій битві солдатів повернулися до бойових лав. Але рапорти О.В.Суворова. як і інших, про нагородження Самойловича залишалися без уваги. А в жовтні 1790 року за наказом Потьомкіна, його звільнили без пояснення причин і йому не була виплачена зарплата за 9 місяців.
Тільки після смерті всесильного фаворита Данило Самойлович приїхав у Петербург і подарував свої праці Державній медичній колегії, яка обрала його своїм членом.

Головний карантинний лікар
Новий фаворит Катерини II Платон Зубов, побоюючись чуми, що виникла в Туреччині, звернувся до імператриці з проханням створити на півдні Російської імперії сітку пограничних карантинів і призначив Самойловича головним карантинним лікарем.
Він керував великим військовим госпіталем поблизу Миколаєва, був головним лікарем чумних карантинів на півдні країни, поспішав туди, де тільки спалахувала чума, сміливо ставав на боротьбу з нею. Образ цього розумного і доброго лікаря був пов'язаний у людей зі жаданою полегкістю, і справді, пропоновані Самойловичем заходи боротьби з епідеміями, багато разів випробувані на практиці, давали добрі результати.

У XVIII столітті було зареєстровано 15 епідемій чуми. Данило Самойлович брав участь у ліквідації дев'яти і перемагав, а ще впевнився, що жорстокі протиепідемічні методи лякають людей. Так було в Тамані в 1796 році, коли за наказом одного з чиновників місто обезлюдніло - пожежі, пусті будинки з вибитими вікнами, сміття... Самойлович наказав повернути людей і вести порядок. Почали діяти карантини, лікарні, ізолятори. У цьому ж році головний карантинний інспектор одержав орден святого Володимира. Йому було присвоєно високий чин статського радника.
У 1800 році Самойлович став інспектором Чорноморської медичної управи листопаді 1804 року він здійснив останню службову поїздку за маршрутом Миколаїв - Херсон – Берислав - Козлов - Севастополь - Акмечеть - Таганрог – Миколаїв, оглянув госпіталі, лазарети, аптеки. 20 лютого 1805 року він помер у Миколаєві, де і був похований.

Вдячні нащадки незабули свого великого співітчизника. У Миколаєві йому споруджено два пам'ятника, на будинку, де був госпіталь, встановлена меморіальна дошка. У Херсонському художньому музеї на стіні золотими буквами написані імена тих, хто прославився своїми подвигами. Серед них Данило Самойлович.

З. Демченко
«Наддніпрянська правда».- 19.09.2008
 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page