День всеукраїнської скорботи: 80 років після страшних подій
Пригадай, Україно, XX століття своє...
Дві трійки фатальні, як символ ненависті й горя.
Цей рік 33-й щей досі у серці пече
Якимсь несказанним і вічно страждаючим болем.
23 листопада в усіх населених пунктах України пройшов День пам'яті жертв Голодомору. На Херсонщині також вшанували пам'ять людей, загиблих у важкі 1932-1933 роки. На знак вшанування жертв Голодомору в місті Херсоні пройшов мітинг-реквієм, який за багато років уже став традиційним. Українською катастрофою XX століття називає сучасна громадська думка Голодомор 1932-1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн. Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі було заборонено про це будь-де згадувати. Для порівняння, голод на Поволжі 1921-1922 років та голод під час блокади Ленінграда в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. Двадцять чотири країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. 1986 року Іван Драч перший в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово «голодомор», яке походило від слів «голод» і «мор». В Україні голод 1932-1933 років почали визнавати лише з 1988.
Початок кінця
У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлю, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи натомість визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що змушувало селян відмовлятися від праці на землі і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби з цим явищем у грудні 1932 року в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти. На фоні цього продовольче становище українських сіл ставало все важчим. Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах України почався голод, із-за якого загинуло близько ста п'ятдесяти тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року.
З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян активізувався селянський рух опору. Тільки за даними Генеральної прокуратури України, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося біля двох тисяч масових виступів, з яких п'ятнадцять кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Радянська влада не приживалася в Україні. Керівництво СРСР розуміло це. На партійних зборах влітку 1930 року керівник Компартії України Станіслав Косіор заявив: «Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання - покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, що заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями».
Розумів це і Йосип Сталін. У листі Лазару Кагановичу від 11 серпня 1932 року вождь писав: «Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, можемо її втратити... Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати».
1932
Станом на 30 червня 1932 з більшості районів України посівний матеріал було вивезено. Голова РНК Влас Чубар писав Йосипу Сталіну про становище в сільському господарстві на території сучасної України. За його підрахунками, на той момент уже можна було нарахувати мінімум сто районів, які потребували продовольчої допомоги та зривали план весняної сівби. Ці ж райони, на його переконання, в подальшому зриватимуть обробку і збирання врожаю. Влітку 1932 р. Україна мала повернути в рахунок погашення позики більше восьми мільйонів пудів зерна понад встановлену норму хлібозаготівель. Станом на 22 серпня зафіксовано двісті двадцять випадків відмови колгоспів і сільрад від прийняття планів хлібозаготівель, непогодження з ними місцевих партосередків за мотивами нереальності поставлених завдань. 2 вересня 1932 всеукраїнська контора «Торгсин» інформувала, що населення купує в обмін на побутове золото винятково хліб, борошно, крупу, цукор, сіль, відмовляючись від промислових товарів.
24 вересня постановою РНК відхилено всі пропозиції про видачу насіннєвої позики, попереджено радгоспи і колгоспи, що «насінпозики не видаватимуться ні для озимої, ні для ярої сівби». 18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК про заходи щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою окремі господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м'яса. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання. Під вилучення підпали всі колгоспи УРСР за виключенням 1,5 тис. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство. 15 грудня було затверджено список 82 районів, куди припинялася також поставка промислових товарів.
1933
Крім блокади внутрішніх адміністративних одиниць, наприкінці 1932 - на початку 1933 року було запроваджено блокаду самої Української Радянської соціалістичної республіки.Справа втому, що українські селяни тікали в сусідні області Російської РФСР, де не було голоду. Так звана «харчова» блокада України була організована силами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян за територію республіки. А громадянам, які в'їжджали в Україну з Росії, було заборонено провозити харчі без дозволу держави. Поряд із цим, Радянський Союз відхиляв можливість отримання голодуючими України будь-якої допомоги з-за кордону. Так, наприклад, Українська торговельно-кредитна організація Галичини «Центроспілка» звернулася тоді до радянського консула у Львові з пропозицією дозволити відправити голодним Радянської України один мільйон центнерів зерна. За кілька днів дипломат відповів, що Москва категорично відмовляється від допомоги.
13 лютого 1933. У директивному листі другий секретар ЦК М. Хатаєвич визнав, що з ряду районів надходять відомості про опухання та голодну смерть колгоспників. Він вимагав «принять решительные меры»: знайти для годування голодуючих «внутри колхозов и в районе необходимое количество хлеба». Більшість померлих не ховали — просто не було кому. У кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм. Навесні 1933 року селян привчали працювати в громадському господарстві шляхом організації харчувальних пунктів на польових станах. Для цього держава виділила частину раніше відібраного зерна. Із метою налагодження життя у враженому голодомором селі були організовані надзвичайні органи компартійної диктатури — політвідділи МТС і радгоспів. З урожаєм 1933 року тиск на селян значно послабився.
Відбиток скорботи
У листопаді 2003 року 58-ма сесія генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Великого голоду 1932-1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосувало шістдесят чотири держави-члени Організації об'єднаних націй, у тому числі Росія. 23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства й висловив співчуття українському народові. 28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті голоду 1932-1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянська Союзу, і також зазначила, що «в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації. Голодомор БУВ. Визнання геноциду рішенням Верховної Ради». Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква - Київський Патріархат, Українська православна церква Московського патріархату та Українська автокефальна православна церква.
Руслана Митюхина
"Наддніпрянська правда плюс".- №7(7).- 28.11.2013.- стр. 6-7
