on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Topics > Literature > From the history of literary Kherson > Його столиця – Станіслав

Його столиця – Станіслав

17.07.2006

Слово про земляка

Його столиця – Станіслав

Щедрі Нижньодніпров’я та „Прилимання” подарували Україні безліч розмаїтих талантів. Одним із них є самобутній поет, перекладач, музикант, композитор та педагог В’ячеслав Михайлович ДРУЗЯКА (народився 16 травня 1940 року). Нині він мешкає у Чехії.

Станіславський мис, цей відкритий, гострий і крутий виступ материка у Дніпровсько- Бузький лиман, із висоти нагадує корабельний ніс. Отож здається, що наше село – корабель, який вічно кудись пливе, долаючи вітри, хвилі і... віки. А корабель цей двопалубний: верхня „палуба” (там живуть „горяни”) тяжіє до спекотного степу, нижня (для нас, „низян”) – то вже суть водна, лиманська стихія. Так і живе у своєму гармонічному лимансько-степовому ритмі наше село: і степ, і лиман – то одвічні годувальники і тіла, і душі.

Куди б не закинула поета доля на непростому життєвому шляху, він усім своїм єством лине до своєї першої любові – села Станіслава Білозерського району, що на Херсонщині, де все йому миле: від тендітної билиночки у рідному степу - до „блакитного подиву лиману”. Дорога від рідних воріт до захованої у батьковому саду й материному квітнику хати, від хати до степу, від степу до лиману – все це первинний мікрокосмос поета і композитора В. Друзяки, з яким він завжди співвідносить світ навколишній. А в центрі цього світу – Берегиня, мати, ненька, вчителька Лідія Григорівна, до порогу якої „всі стежини сонячні ведуть”...

„Я вас проводжаю,
і вас зустрічаю”, -
Шепочуть ледь чутно вуста.
Біду і хворобу здолає, я знаю,
Ця щира молитва проста.

Саме матері присвятив поет свою першу збірку „Вікно лиману” (Одеса, 1995).

Поетичний світ В’ячеслава Друзяки світлий, життєствердний і, якщо можна так сказати, оркестрований, омузичений. Степ у нього то „натхненно ніжний лірник в час світань і вечорів”, то звучить неугавно „резонансами віків”, вітер – „диригує ...вправно джаз-оркестром півтонів”, літня ніч - сповнена симфоніями цикад, „що шаленіють від літа”, „божеволіють, мабуть, востаннє...” Дається взнаки музична складова поетичної душі В. Друзяки, яка ще в дитинстві ввібрала від батька – моряка Михайла Гавриловича – музичні здібності та почуття ритму. Ця весела за вдачею людина вражала односельців своїм іскрометним матроським танком. Саме батько подарував по війні шестирічному Славкові його перший музичний інструмент – невеликий баянчик, який привіз із Дунаю.

Незабутні уроки станіславського самородка-музиканта Сили Микитовича Кравченка і, взагалі, вся музично-мистецька атмосфера села зробили своє: В’ячеслав захопився музикою всерйоз і надовго. Закінчив Нікопольське педагогічне училище, де потім працював концертмейстером і викладачем гри на баяні. Під час служби в армії грав у дивізійному оркестрі, що брав участь у військових парадах у Києві. Логічним продовженням було навчання у Київській державній консерваторії, по закінченні якої працював викладачем музики, розділяючи свої музично-поетичні радощі та печалі із дітьми.

Вже перша збірка віршів В. Друзяки„Вікно лиману” засвідчила народження талановитого поета, майстра зворушливої пейзажної лірики. Та для „багаторегістрового” поетичного погляду мого земляка було замало „вікна”, і 1997 року, знову в Одесі, виходить збірка віршів під назвою „Степовий всесвіт”.

Як відзначив у передслові до книги голова Одеської організації Національної спілки письменників України Богдан Сушинський, „поезія В’ячеслава Друзяки в своїй суті ностальгічна” і що „обрамлений золотавим степом лиман – справді був тим вікном, завдяки якому поет мав змогу філософічно осмислювати навколишній світ...” Дійсно, максимально точні творчі характеристики.

В. Друзяка скрупульозно шукає те одне-єдино вірне слово-пристрасть. Здається, поет випробовує його буквально на дотик, смак, що, врешті, і породжує виважені та добротні рядки. Муза поета лагідна, тепла, уважна до найпотаємніших відчуттів і вражень: „до билинки з нанизаними росами”, „набубнявілої бруньки”, „хмільних ситнягових пахощів”, „терпкуватої кислої дички”, „джмелиного гулу, що тремтить у садку”, „духмяного світла кабиці”...

Поетична строфа поета дуже точна, мовби звірена з ритмом музичним, що живе, отут десь поряд, своїм самостійним життям. Під хвиль осінню колисанку
Возами яблуні скриплять,
Новонародженого ранку
Несила вітрові приспать.

За словами голови товариства чеських реемігрантів Олександра Дрбала, обидві збірки В. Друзяки підтвердили, що автор зумів зберегти нетлінну витонченість та хвилюючу мелодійність рідної мови як знаряддя праці, хоча писав і російською мовою. Окрім власних віршів, поет включив до збірки два самостійні розділи перекладів та переспівів творів російських та американських поетів. Вже проживаючи у Чехії, почав перекладати українською твори чеських поетів. Особливо йому припали до душі поезії Я. Поспішила, зокрема, про Україну. Переклади виконані дуже вдало, з великою повагою до авторського оригіналу.

У своїх творах В. Друзяка пише про славних пращурів – козаків, звитяжну працю степовиків-хліборобів, лиманських рибалок, село Станіслав, проводить через усі твори думку про нерозривний зв’язок поколінь, відродження і збагачення багатющої національної культури, рідної мови. Він переймається випробовуваннями, що випали на долю народу у минулому, зокрема, Великим Голодомором 1932-1933 років, і негараздами, що обступили державу на початку становлення її незалежності, до яких відносить і вимушений виїзд земляків-українців за кордон на заробітки („Лелеча доля”).

Творчі здобутки В’ячеслава Друзяки були високо оцінені критикою і 1999 року увінчані прийняттям його до Національної спілки письменників України. Наступного року у нього вийшов перший поетично-музичний альбом „Журавлині мрії”, що складається із 13 пісень і який відкрив нові грані щедрого таланту. Музику до його віршів писали також одеські та херсонські композитори П. Рябошапка, В. Сисоєв, О. Бевз, С. Перепелова. Чимало пісень мого земляка увійшли до репертуарів самодіяльних і професійних виконавців, опубліковані в пресі. Поет продовжує наполегливо, ретельно чистити копанку рідного слова.

В. Друзяка не байдужий і до громадської роботи: бере активну участь у діяльності Чеської асоціації україністів, товариства „Українська ініціатива”, а разом зі своєю Музою, чарівною дружиною Марією, чешкою із села Богемка, що на Миколаївщині, – у заходах „Об’єднання чехів з Богемки та їх друзів”.

Хочеться побажати В’ячеславу Друзяці подальших творчих злетів і нагадати, що у далекому, і водночас близькому, його „столичному” Станіславі чекають на проникливе слово земляка.

Полетів я в теплий вирій з журавлями,
Від калини, України і від мами.
Ох, і важко ж мені жити у цім світі.
Повернувся б, сил не маю долетіти...

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО,
редактор газети „Дачник”
м. Херсон

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page