«Кінематограф на межі виживання»
У другу суботу вересня у нашій країні традиційно відзначають День українського кіно. Богдан Ступка, Ольга Сумська, Володимир Горянський та ще кілька відомих вітчизняних акторів сьогодні знімаються активно, от тільки назвати його українським у жодного критика язик не повернеться. Адже знімають практично всі кіношедеври за кордоном. Чи реально пробитися на великий екран молодому талановитому актору, ми дізнавалися у вихідця з села Нововознесенського Високопільського району, студента Російської академії театральних мистецтв «ГИТИС» Віталія Михальцова, який уже встиг знятися у кількох десятках фільмів.
- Віталію, чи потрібна актору професійна освіта? Де в Україні її можна здобути?
- Загалом вважаю, що освіта - не головне. Але останнім часом на пробах у кіно обов'язково спитають, що ти закінчив. В Україні з цим проблематично. Формально одержати диплом професійного актора можна в університетах чи не кожного обласного центру. Зовсім інша річ - яка це буде освіта? Ще з радянських часів відомими у країні залишилися Харківський державний університет мистецтв імені Івана Котляревського, Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого... Та навіть з дипломом останнього - найавторитетнішого - у кіно можна так ніколи і не потрапити...
- А з чого ти сам починав?
- Якщо є талант та професійна майстерність акторської справи, можна спробувати заявити про себе у спеціальні агентства. Але в Україні вони працюють, м'яко кажучи, поганенько. Звертаєшся у професійні агентства Росії, залишаєш резюме, контакти, власне відеопредставлення... І чекаєш. Інформацію про тебе розмістять у спеціальній базі даних та згодом запропонують режисерам для ознайомлення. Звісно, ці послуги не безплатні... Доки молодий актор живе мрією зніматися у кіно, порадив би влаштуватися у професійний театр. Акторську майстерність не втратиш, та, можливо, на тебе хтось з помічників режисерів і агентів зверне увагу.
- Виходить, в Україні актору кіно взагалі неможливо стартувати?
- Майже... Особисто мене у цьому запевнив Дмитро Харатьян. У 2005 році під час спільних зйомок фільму «Про це краще не знати» я відверто у нього поцікавився: як можна пробитися у кіно? «Друже, - відповів він, - якщо ти хочеш професійно зніматися, їдь до Москви». На жаль, такі реалії у нашій країні. І я поїхав. От тільки під час постійних прослуховувань, коли режисери дізнавалися, що родом з України, то частенько відмовляли. Мій типаж, акторська гра, образи цікавили багатьох режисерів і навіть продюсерів, але українська освіта насторожувала: чи не провалю зйомки? Відтак, вимушений був вступити до «ГИТИСу».
Як став студентом, ролі ніби самі почали мене шукати. Так, уже встиг знятися у серіалах «Автономка»(2006),«Солдати-10»(2007), до речі, на мою роль у цій картині претендували понад 2 тисячі акторів, «Дочки-матері» (2007), «Сваха» (2007), «Відкривайте, міліція» (2008), «Город соблазнов» (2009), художньому фільмі «Злочин буде викрито» та інших картинах. Одночасно зі зйомками у кіно доводилося грати у театрах. У Москві без грошей вижити нереально. От і працюєш, де можеш, навіть у рекламі.
- Ти завів мову про гроші... Скільки ж заробляють сьогодні актори?
- До кризи чи після? (посміхається). Кілька років тому мінімальний акторський гонорар становив 300 дол. США за день зйомок. Середній - 500. Зараз ціни трохи похитнулися. Сьогодні за трудодень заплатять від 150 до 300 доларів. Звісно, мову веду про молодих акторів. Так звані медійні обличчя просять близько 5 тисяч. Про заробітну плату актора домовляється його агент. З 2008 року я став дійсним членом гільдії акторів кіно Росії (президент Борис Галкін). Це підвищило мій статус та дозволило вимагати більших гонорарів.
- Зараз знімаєшся у якійсь картині?
- Так, у серіалі «Дикий». Знімають для телеканалу НТВ у Москві. У головній ролі цієї картини грає Ігор Ліфанов. З ним легко та цікаво працювати. А загалом у Москві своя акторська солідарність: якщо ти у картині - з усіма спілкуєшся на рівних і маєш такі ж права. Відомий ти чи ні, режисера не хвилює. Думаю, це правильно. Молодих потрібно підтримувати.
- Акторам часто доводиться подорожувати?
- Коли цього літа відпочивав у Криму, зателефонували з телеканалу СТБ. Мовляв, чекають на зйомки у документальній картині «Чужі помилки». Не встиг знятися - дзвінок з роботи: потрібно у Донецьк (сьогодні Віталій працює актором у Донецькому національному українському музично-драматичному театрі. - В. Л.) на генеральну репетицію. Через два дні викликають до Москви на серіал «Дикий». Звідти - знову на Донецьк. Інколи доводиться пересуватися літаком, але економніше та зручніше автобусом. Але це моє життя, і про те, що обрав саме акторський фах, ніколи не шкодував.
Звісно, хотілося б, аби українські актори мали можливість працювати в рідній країні, аби ролей було більше та гонорари пристойні... Але я переконаний, що труднощі спіткають тільки сильних духом. Чим більше ми їх долаємо, тим значніших успіхів здобудемо. Можна отримати освіту та все життя працювати актором у театрі. Але для мене театр - як для справжнього письменника журналістика. У ньому заробляю на життя, а в кіно знімаюся для душі...
- Дякую за розмову!
Вадим Лубчак
«Новий день».- №37 (4927).-09.09.2010.- стр.22
cepik777
Сечас тяжело приходится актёрам в Украине, особенно молодым, зелёным новачкам, которые сразу после завершения учёбы в институтах, коледжах и т.д. вынужденны идти на рынки, стройку. И всё потому, что государство о них не заботится, не представляет им место работы. Хорошо ещё, что кино на Украине чуточку дишит, выживает