Крізь простір, час і ... пристрасть
12.10.2006
Олександр ГУНЬКО. «Зоряний канон»
Вочевидь, географічна близькість до Чорнянки, української духовної філії російського футуризму і символізму (у маєтку графа А. Мордвинова бували В. Хлєбніков, О. Ремізов, В. Маяковський, О. Кручоних та ін.) незримо впливала і впливає на творчість поета з Нової Каховки. І не тільки його, принагідно, одного. Олександр Гунько ще раз підтвердив, що його тверда стезя — філософська лірика. І неважливо, про що йдеться — медитацію чи поетичний портрет знакової людини.
У збірці, щойно виданій і обнародуваній у обласній книгозбірні О. Гончара, дві генеральних лінії - мікрокосмічна і макрокосмічна, себто: Всесвіт у Людині і Людина у Всесвіті. А це, погодьтеся, не властиве багатьом лірикам «копирсання» у власних духовних «нутрощах».
Одне з визначень канону — жанрова форма літургійної поезії. Тільки тут маємо справу не з формою, а зі змістом, з філософською сповідальністю, у «Просторі», «Часі», «Пристрасті» (назва перших трьох розділів збірки).
Злітаючи у простір, поет не боїться означати довкілля «вічними» словосполученнями: «срібний дощ», «дзвінкі зірки»... Поет зумисне їх вживає, доводячи (за О. Довженком): двоє дивляться під ноги; один бачить калюжу, другий — зорі. І народжується медитація:
Срібним дощем і дзвінкими зірками
Встелений шлях у молитві твоїй.
Простір, в який ми тікали ночами,
Вже до твоїх доторкається вій.
Мандри в часі - та ж медитація, і гіркий докір самому собі:
О мій політ у світі кантрі!
О мій привіт серед «ура»!
На краєзнавчій битві карті
Себе давно знайти пора.
Але духовна основа «Зоряного канону» — не поетичний самозвіт перед новою дорогою («Стелися, барвінку, ти вже на межі...»), а заклики до дії, з яких починається чимало поезій: «Не бійтесь данайців», «Наворожи мені струною», «Спинися, Парісе....... Чи не з цієї закличності рухатися за зоряними (знаковими) маршрутами, народився, як на мене, цикл «Постаті». Цікаве сусідство: Джордано Бруно і Євген Плужник, Леся Українка і Понтій Пілат... Не всі портрети рівні. Портрет одіозного львівського москвича режисера Романа Віктюка можна було б залишити на літературному мольберті або ж зняти в запасники. Цей образ явно програє образам Миколи Хвильового чи Казимира Малевича — різниця очевидна.
Олександр Гунько продовжує свою перекладацьку діяльність. Вочевидь, аби відбити охоту деяким «тлумачам» до надмірної критики, поет самосвідомо назвав розділ «Школа перекладу», представлену авторами різних... шкіл!
Не завжди, буду відвертим, письменник однаково майстерно передає зовнішню і внутрішню музику оригіналу мовою Тараса Шевченка. Іноді то підступно вкрадається калька з російської («чорніша тьми земля», «Марина Цветаева»), то необов'язкові рими («мовчанні-троянди», «Гарсіа Лорка»), то, зрештою, не зовсім точна транскрипція прізвища («Гумильов» замість «Гумільов»). Втім, таких недоглядів небагато. Важливе, зрештою, не це. Важливе інше:
І чи варто сказати собі,
Що повинен затямити твердо:
Ти впадеш у земній боротьбі,
Нагороджений небом посмертно.
Геніальні рядки, на які здатні поети вершинні.
Василь ПІДДУБНЯК.
член Асоціації українських письменників.
Газета "Новий день", 12 жовтня 2006
