on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Literature > Scherba Taisiya Nikolaevna > Lapіdarna pravdivіst words (about Mikola Gurepka)

Лапідарна правдивість слова
(про Миколу Гурепка)

Прозаїк, журналіст, публіцист, історик, фольклорист. Член Національної спілки письменників України та член Національної спілки журналістів України. Нагороджений почесною грамотою Верховної Ради України та двома орденами Української православної церкви: орденом Святителя Нестора Літописця ІІ ступеня (2009) та орденом Святителя Феодосія Чернігівського (2010).

Народився Микола Михайлович Гурепко 22.09.1951 року у селянській родині на Буковині. Закінчив Селятинську середню школу, здобув вищу освіту на факультеті журналістики у Львівському національному університеті імені Івана Франка та в Києві - Вищу партійну школу при ЦК КП України за фахом — політолог. Почав свою трудову діяльність коректором Путильської районної газети «Радянські Карпати» у Чернівецькій області. Там же був призначений літературним працівником і завідуючим редакцією. Переїхав на Херсонщину, працював заввідділом редакції «Радянська Таврія» Чаплинського району та відповідальним секретарем Нововоронцовської районної газети «Ленінський шлях» («Вісті») Херсонської області.

Із серпня 1988 по грудень 2000 року — працював спеціальним кореспондентом Херсонської обласної газети «Наддніпрянська правда», із лютого 2001 року - власний кореспондент громадсько-політичної газети «Поле» - видання органів виконавчої влади Херсонської області. Із 2001 року працює спеціальним кореспондентом незалежної суспільно-політичної газети Херсонщини «Новий день». Крім строкової служби на посаді рядового і сержантського складу в Прикарпатському військовому окрузі і Південній групі радянських військ в Угорщині, проходив дійсну військову службу на посаді кореспондента-організатора редакції військової газети «За Советскую Родину» у Приволзькому військовому окрузі. Майор запасу.

Своєю письменницькою долею Микола Гурепко зобов'язаний талановитому херсонському поету, прозаїку, драматургу, заслуженому діячеві мистецтва України Миколі Братану - відомому українському письменнику, лауреату Державної премії України імені Тараса Шевченка; Вячеславу Медведю - поету із Київщини; своєму шкільному учителеві Михайлу Пилатюку і колишньому редактору путильської районної газети «Карпати» письменнику Михайлу Крилатому.

Творчий здобуток

Микола Гурепко автор книжок:
1995 - «Від синіх рік - до сивого Дніпра».
1996 - «Жорна».
1997 - «Шкатулка гетьмана».
1997 - повість «Земні боги».
1998 - збірка повістей «Провнщали».
1999 - збірка повістей «Чорний барон».
2001 - повість «Родом із пекла».
2002 - повість «Знакомые лица» (російською мовою).
2004 - роман «Суд совести» (російькою мовою).
2006 - роман «Степова царівна».
2007 - енциклопедичний довідник «Знайомтесь: нововоронцовці!» (том І).
2010 - роман «Неофеодали».
2010 - енциклопедичний довідник «Знайомтесь - нововронцовці!» (том П).

Повість «Чорний барон»

За жанром - це детективна повість, густо населена як позитивними, так і негативними персонажами. У нелегкий час автор зумів порушити у творі насущні проблеми державотворення, появу новоявлених «нуварошів», морально-етичні проблеми, загально-людські норми і стосунки. Для кожного твору такого жанру характерна гостра інтрига, конфліктні ситуації, боротьба між групами за наживу будь-якими способами ... Творчий почерк херсонського прозаїка Миколи Гурепка вирізняється своєю злободенністю: від художнього показу так званих «застійних» часів до здобуття Україною незалежності, доживання столичних партійних кадрів та буднів сільської провінції. Сюжет повісті «Чорний Барон» розгортається навколо «білокомірцевої» злочинної зграї у кінці 80-х років XX століття у селі Млинці, районному центрі і навіть за межами області, у столиці.

Автор веде читача за лаштунки злочинного світу, під рукою якого перебувають інші зграї тих, хто наживається на чужій праці, шкодить українській молодій державі. З початку і до кінця в художньому творі простежується український менталітет, без якого було б неможливо правдиво показати героїв, їхні вчинки, взаємини в колективі, родинах. Позитивною ознакою цього твору є лапідарна правдивість слова, добірна, барвиста, афористична українська мова з багатьма стильовими знахідками, щедро пересіяна приказками й народною мудрістю. У творі знаходимо прекрасні описи природи, неординарні, оригінальні, як мовиться, до місця. Не збита й авторська мова. Вона чудово передає стан того чи іншого героя, ту чи іншу подію....вдало скомпоновані діалоги. Одним словом, автор пише зі знанням життя і з певним літературно-журналістським досвідом:

«Голова міськради Кабанець недолюблював начальника фінуправління міськради на прізвисько Колобок - хитрого й улесливого чоловічка, але мирився, бо той умів крутити фінансами курортного міста, як баба коромислом »( с. 83).

Роздумуючи над прочитаним твором Миколи Гурепка, небайдужого до складного життя за минулих часів і не менш складного сьогодення, над його літературним письмом, уявляю і відчуваю в живому подиху його прози характер цього чоловіка, якому болить доля його народу, турбота про молоде покоління, чи збереже воно непокірний і гордий дух українця. У повісті ми знайдемо справді художнє змалювання образів як позитивного, так і негативного плану.

З-поміж борців із доморощеною мафією вирізняються майор Петро Гричай: «...вчора прибув до приморського міста для дальшого проходження служби в міськвідділ з обласного управління на посаду начальника відділу карного розшуку».
Не може миритися зі злом і вчителька Галя, яка заради моральних принципів (порядності, чесного життя) пориває зі своїм коханим Славком, бо той працює на директора приморської фірми - Сивого, у якого руки в людській крові.

Реалістично і страшно у творі показано директора приморської фірми Бориса (Сивого) , через якого «пливли» до рук Чорного Барона мільйони доларів:
«Пізно вночі до барона привезли Сивого. Він був наче з хреста знятий: зблід, постарів років на десять, у сірих очах уже на було хижого блиску, а тільки тремтіння за власну шкуру...

- Ось, Борисе, ми бачимося знову. Сам винен. Я ж не заставляв підставляти в мій літак бомбу, - обличчя хрещеного вкрилося червоними цяточками.
- Мало тобі було того, що нажив? Думаєш, я не знаю, як ти в 'єш жили з людей, як пануєш у місті?- хрещений зблід.
- Боїшся? - заспокійливо спитав хрещений батько. Так ось я тебе помилую, бо не хочу мазати собі руки. Якщо хочеш жити - то мусиш погодитися на мої умови... ».

«Хоч і велика плата, - подумав Сивий, - але життя коштує дорожче... »(с. 106). Слід приморського боса, перед яким усі колись тремтіли, загубився...
Страшним у творі зображено і Чорного Барона:
«За все в Чорного Барона платили: хто за незначні провини кров'ю плював і відкуплявся великими грішми, а решта гнила в катакомбах за містом. Сивий чув, що з легкої руки хрещеного батька одного надто незговірливого бізнесмена заасфальтували на території м'ясокомбінату. Той не захотів ділитися. Барона боялися й кланялися йому всі, хто був причетний до незаконного бізнесу чи мав якусь владу»(с. 20).

Ні минуле, ні вчинки, ні портрет цього персонажа не викликає у читача симпатії:
«Чорний Барон - чорнявий, вайлуватий, низьколобий дідуган обіймав посаду завідуючого стоматологічною поліклінікою в міській лікарні. За гешефти із дорогоцінним металом він відсидів двічі, але це його не навчило... На колишньому стоматологу жевріли глибоко посаджені хитрі карі очі. На товстій короткій шиї блищав товстий хрестик з жовтого металу, а на руці - золотий годинник..., у сердитих очах Сивий відчув приховану погрозу...» (с.23).

Ще за часів Леоніда Кравчука Корній (він же Чорний Барон) придбав у Швейцарії, у передмісті Женеви, невеликий, але затишний будинок. Мав він і круглий рахунок у банку, мріяв доживати свій вікна чужині, бо багацько гріхів тягнулося за ним на волі (був батьком хрещеним мафіозі, підтримував антиквара - контрабандиста Адама Гершковича, не соромився брати платню з менших бізнесменів, затягував у свої тенета навіть депутатів, які рвалися до влади ... та:
«На контрольно-пропускному пункті станції Чоп джип Чорного Барона зупинили два молодих офіцери - прикордонники... У добре замаскованих тайниках джипа у Корнія лежали згортки з стома тисячами доларів США, кількома злитками золота, діамантовою брошкою та двома золотими печатками...»(с. 116).

Після ретельного обшуку джипа Чорному Барону була дорога лише до слідчого ізолятора ,а потім - і до суду, за грати...
«...Був Чорний Барон і не стало його. Затих гамір у його красивому палацику в тихому київському завулку. Перед слідчим сиділа згорблена, постаріла, зломлена людина...»(с.119).

Серед тих, хто паразитує на здоровому тілі держави був й Ілько Твердолобий:
«Він жив у стані облоги уже місяць, якщо не більше. Заборгувавши босу - приморському бізнесменові Сивому тисячу доларів, він боявся показати носа. Чого доброго, ці нелюди ще вб'ють чи хату спалять й тоді хіба що під грушею ночуватимеш із дітьми. Гроші у Сивого взяв на розкрутку дільця, бо власних давно не мав, але очікуваних баришів так і не діждався. Більше половини суми пішло на бакшиші в міськдержадміністрації, а решту - просадив із приятелями в ресторані. Та не все ж життя йому переховуватися від свого благодійника. Всюдисущі підручні Сивого і в самому пеклі знайдуть. Он у місті якогось Димаря пришили, що й писнуть не встиг. А його роздушать, як жабу...»(с. 16).

Йому все сходило з рук, аж поки міліція нарешті не поставила останню крапку.
Чільне місце у творі відведено іншим персонажам, зокрема прикордонникам, митникам, співробітникам Служби безпеки та журналістам: вони рішуче наступають на горло мафіозної структури, викривають їхні незаконні дії і роблять все, що залежить від них, аби простій людині у нашому суспільстві жилося спокійніше і впевненіше. Однією із центральних постатей повісті є отець Іоан, настоятель сільського храму. Через нього письменник чітко відобразив відродження духовності в державі й наголосив на тих труднощах, які переживало у той час Православ'я.

«У сектанстві отець Іоан узрів велику згубу, що підточує душу, гнітить і поневолює її. Болем у його серці відгукнулись і події навколо Православ'я у державі. Повернувшись із Собору, Іоан став малослівнішим, у його лагідні очі закралася туга. Слуга Божий ніс усе життя людям віру, беріг її, як Прометей вогонь, що зігріває в негоду. В Єдиній Православній Церкві він бачив єднання й процвітання України...» (с.90).

Відведено у творі чимало місця й місцевій владі, яка не завжди принципова, коли йдеться про справедливість і моральність. Навпаки, деградація голови міскради Кабанця та його оточення провокує невдоволення людей. Цього б не було, якби не їхні сумнівні зв'язки з босом великого приморського міста. Варто відзначити ще одну заслугу автора - це майстерні описи природи, які самі по собі є цілком завершеними художніми мініатюрами, а у повісті такі описи допомагають розкривати внутрішній світ героїв, події, стосунки між персонажами.

Ось два приклади:
«Місячний вечір лагідно пестив обличчя, навіваючи романтичний настрій. Азов був зовні спокійним, лише тривожний шепіт сріблястих хвиль, що увібрали в себе гаму зоряного неба, нагадував про близький сніговій... Але ще ідилія теплого осіннього вечора ніжила запахами моря і терпкими травами: ще кілька тижнів тому мальовничі левади й вибалки цвіли звіробоєм, чебрецем, безсмертником, що люблять піщаний грунт... (с. 26).

«День був похмурий. Із лиману дув сильний вітер, пригинаючи вдвоє рідких перехожих, що кудись поспішали. Видував вітер і тепло в квартирах: батареї ледь тепліли, цілий день і півночі мешканці приморського міста коротали свій час без світла, рано лягали спати не роздягаючись. На Приазов'ї розігралася така негода, що не хотілося нікуди ні йти, ні їхати. Та Сивий збирався в далеку дорогу: хрещений батько нагадав, що пора і честь знати...»(с.85).

Книжка Миколи Гурепка не велика за об'ємом (всього десять розділів), але варта того, щоб її помітили шанувальники добірного українського слова серед творчого доробку автора. Відчувається й творче зростання письменника, бо взявся він за непросту річ. І, переконані, мети досяг.

Повість «Провінціали»

За жанром - це соціально-психологічний твір. Має гострий сюжет і порушує ряд важливих життєвих проблем кінця дев'яностих років минулого століття: Свого часу голова Херсонської обласної організації Національної Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтва, лауреат літературної премії імені А. Малишка - Микола Братан дав гідну оцінку книзі «Провінціали».

Він писав: «Схоже на те, що Микола Гурепко заповзявся чи не першим серед літераторів Херсонщини створити літопис нинішніх непевних часів, засібна того, що діється на терені придніпровського села - згадаємо його повісті про зрадження РУХу, про незабутню ВПШ, ну, звісно ж, про людей, причетних до першого й другої. А ось тепер перед нами нещадна за своєю правдою річ про нашу рідну провінцію, буквально про героїв найновішого часу, які в ній діють та як діють! Це вам не колишня виробнича тематика, надаремно тут шукати образ архіпозитивного колгоспника чи колгоспниці, сільського інтелігента. Його величність бізнесмен із провінції виповзає на сцену і мало чим вирізняється він од міського, ба навіть столичного крутого, а поправніше крутія, що приловчився ловити рибку у каламутному болоті сьогоденності. Такими є колоритно виписані Бараболя, а також; низка «уривателів» від ласого, але не випеченого до пуття пирога малого бізнесу, що обертається у великий розгардіяш у нашому звіку «героїчному» сільському господарстві»(с. 5).

Микола Гурепко добре знає тих, кого виводить за вухо на сонце.
Це такі герої...
Міцна журналістська закваска його нової повісті викликає довіру до її змісту та ідейного спрямування. Він уміло показує сучасність провінції, дає можливість широкому читацькому загалу зануритися в життєпис провінціалів, непевний, але наш час.

Роман «Суд совести»

Написаний у 2004 році російською мовою, роман відображує трагічні події , які розгорталися на Буковині у кінці 40- 50 років минулого століття. Долі героїв тісно переплелися з незалежною Україною і Херсонщиною. У романі використані спогади як учасників, так і очевидців тих подій, змінені лише імена та прізвища людей, але збережені усі назви населених пунктів, про які згадується у творі.

 

7. 18.03.2016 17:13
gurepko@ukr.net

Додайте, будь-ласка, що сучасний український письменник Микола Гурепко є лауреатом Херсонської обласної літературної премії ім.Миколи Куліша 2011 р. за роман "Неофеодали", крім двох церковних, нагороджений орденом УПЦ Св. Великомуч. Георгія Побідоносця за літературну та журналістську творчість. Дякую вам!

6. 07.05.2012 10:14
Редакция_IR5

Шановна Таїсія Миколаївна! Дякуємо за своєчасне звернення, всі помилки виправлені.

5. 05.05.2012 17:57
лингвист любитель

...я так рахую шо я тут не дуже "лапидарний"....:)))

4. 05.05.2012 17:42
лингвист любитель

... вот Cережа Есенин , Владимир  Высоцкий и т.д. небыли  "членами" нигде и никогда...и  все его знают ...а вот М.Гупенка знают  толко "члены"....Почему такая несправедливость ?  

3. 05.05.2012 13:11
Щерба Т.М.

Шановна  редакція! Прошу  внести  правки  у  цей  матеріал. Є  багато  мовних  огріхів. А  саме:

Треба  написати  "Від  синіх  гір- до  сивого  Дніпра";   "Провінціали";  "Знайомтесь: нововоронцовці";  у  цитаті  про  Ілька  Твердолоба написати "...він жив...";  у  цитаті  Братана  про пов. "Провінціали" треба написати  слово   "засібна"; у ром. "Суд  совісті" треба  написати слово "збережені".

Гадаю, прислухаєтеся  до  моїх  зауваг. З  повагою. Автор.

2. 19.12.2011 22:58
Прихожани Свято- Миколаївського храму смт Нововоро

  Вітаємо письменника і журналіста Миколу Гурепка з нагородженням орденом святого великомученика Георгія Побідоносця! Цю заслужену відзнаку та Грамоту  "За заслуги перед Українською Православною Церквою", за благословенням Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира,  вручив на Божественній літургії Його Преосвященство єпископ Новокаховський і Генічеський Філарет. Дякуємо редакторам сайту за увагу! Божої Вам помочі в добрих справах і родинного тепла!

1. 02.12.2011 18:03
Вчитель рідної мови та літератури

   Цими днями за свій роман "Неофеодали" член НСПУ і НСЖУ Микола Михайлович ГУРЕПКО удостоєний почесного звання ЛАУРЕАТА ЦЬОГОРІЧНОЇ ( 2011 р.) ОБЛАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ МИКОЛИ КУЛІША.

 Також слід на сайті виправити : "Шкатулка гетьмана", а не "Пікатулка...". Дякуємо.

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page