on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Tourism, rest, entertainment > Tourism of Tavriya > Невідома Кінбурнська коса

Невідома Кінбурнська коса

Далі дороговказів не було. Тож поїхали до сільського голови. І не помилилися: кращого екскурсовода годі було шукати. Віктор Маруняк за освітою історик і погодився показати те, що лишилося від Кінбурнських укріплень. Виявилося, збереглася частина доволі високого земляного валу, що носить назву Збур'ївського ретраншементу. Пан Маруняк розмахує у повітрі руками, аби ми якнайкраще уявили собі колишню міць муру:
- Нині вал усе меншає, селяни відрами носять звідси пісок. А колись це було укріплення з чотирма бастіонами і редутами по кутах. З зовнішнім світом їх зв’язували троє воріт: Кінбурнські, Дніпровські й Московські. Всередині муру були казарми, конюшні, склади, оселялися родини відставних солдатів і козаків.

Якби не екскурсія з головою Старозбур'ївської селищної ради, ми б і не відшукали цих місць.
- Районна влада наказ Президента виконала, встановила туристичні дороговкази, а маршрут ще не розробила, - каже Віктор Маруняк, - а має бути навпаки.

Ми наважилися прокласти його першими. Однак, зі слів історика, до Прогнойської паланки та церкви їхати треба аж у Геройське. А якщо не пожаліти сил і бензину, і рушити до села Покровки, тоді й геть опинишся на іншій планеті - серед озер, на узбережжі Ягорлицької затоки з одного боку та Кінбурнської коси і Чорного моря - з іншого. Виїхавши на косу, ми прямуємо вздовж Дніпровського лиману. Ліворуч - степи, озерця й порослі очеретом болота, лісові острівці і, навіть величезний сосновий ліс. Кінбурнська коса у 1999 р. була оголошена регіональним ландшафтним парком. Дорогу тут необхідно пильнувати: під колеса вибігають їжачки, миші-полівки, злітають з кущів небачені птахи. Аж раптом пряма асфальтівка впирається у Геройське і там закінчується.

До війни село називалося Прогної. З солоних озер козаки тут добували сіль. А для охорони солепромислів заснували Прогнойську паланку Війська Запорізького. Вона контролювала землі від Голої Пристані на сході й до урочища Кизлярчі на заході. Про ті часи у селі нагадує лише пам'ятник козакам. Та неспокій у характері геройчан лишився їм від пращурів. Село перейменували на Геройське у 60-х. Порахували, що під час Другої світової аж четверо селян стали Героями Радянського Союзу.
У центрі села несподіванка для цих місць - храм ікони Казанської Богородиці 1898 р. Будівництво фінансував орендатор солепромислів Григорій Капуста. Церква - з блоків вапняку, тож сприймається як моноліт, висічений із цільного каменю. На жаль, нині храм покинутий, але надзвичайно привабливий для туристів.

З Геройського на Покровку веде сто доріг. Але всі вони піщані. Геройчани навмисно знищили дороговкази і підробляють провідниками для туристів. За проїзд до моря беруть від 30 до 100 грн. Тим паче, у Покровці нещодавно побудували фешенебельний пансіонат, куди навідуються грошовиті відпочивальники. Місцеві кажуть, що насправді дороги три: для тракторів, мотоциклів і легковиків.
Якщо не заплатите, покажуть найнепрохіднішу дорогу. От і ми об'їхали футбольне поле, минули смітник у ліску і опинилися десь у... Кенії. Пересихаючі солоні озера вибілили землю і та вже займалася гарячими міражами. Національний пейзаж видавали хіба що сосни, які оточували озера, а мали б бути пальми. Потім пішли цілі солегосподарства у плесах, і бархани, і очерети, і голодні комахи, яким не так часто доводиться бачити прибульців. 30 кілометрів такої подорожі - і ми на іншій планеті. У Покровці геть немає доріг, а будинки стоять окремо, хутірцями.
На узбережжі прозорої Ягорлицької затоки немає хвиль, тільки зморшки від морського бризу. Тому звуки тут поширюються незвичайно: чути тільки птахів та плюхкотіння пірнальників. Пляжі чисті й білі. А пейзажі з сонцем просто казкові.

У сутінках на березі співає хвалу Ісусу в наметах релігійний табір. Збирається додому пірнальник з ластами - художник із Миколаєва. Пропонує лишитись ще на день - подивитися на затоплений біля берега корабель часів Другої Світової. Ми знову заінтриговані. І вже напевно знаємо, що повернемось. Можливо, поводі, на вітрильнику. Але повернемось, бо вже "підсіли" на щастя відкривати щось уперше.

Дар'я Аверченко
Газета "Вгору".- 03.08.2006


 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page