Незримі сліди в серці і слові
25.01.2007
Сьогодні "провінційні", як і столичні, книгарні заповнені здебільшого закордонним "паперовим провіантом". їм не до скарбів ріднизни, національної духовності. А мені, у переддень славетного ювілею - 80-річчя Юрія Костянтиновича Голобородька - хочеться не лише привітати з цим поважним святом, а й нагадати нашим краянам, яка світла і мудра Людина живе поруч. Мені пощастило на зустрічі, спілкування з цим відомим письменником не лише на теренах Херсонщини, а й в Україні, воїном-ветераном і невтомним працівником на письменницькій і освітянській ниві.
Його поради залишають незримі сліди у серці і в кожному написаному слові. Тих, хто спілкується з Юрієм Костянтиновичем, хто працював із ним пліч-опліч чи кував Перемогу, хто піклувався про мирне життя, хліб на столі, батька-матір, духовність нашої юні, не можуть залишити байдужими його художні, історичні, дитячі твори. А час, який випало прожити й пережити нашому ювіляру, - він, м'яко кажучи, далеко не завжди був сприятливим до нього, і не надто ласкавою була доля. Але й час, і долю не вибирають. ..
Юрій Костянтинович Голобородько народився 9 січня 1927 року в с. Новотягинка Білозерського району Херсонської області в сім'ї сільського вчителя.
Дитячі й підліткові роки його були позначені сумом втрат і жорстоким випробуванням.
Одразу після народження Юрія померла його мати, вихованням майбутнього письменника займалися батько та бабуся Агафія Федорівна, яка любила онука і приділяла йому багато уваги. Коли хлопчику було 14 років, розпочалася війна, а з нею незабаром і німецька окупація. У цей період свого життя Ю.Голобородько зазнав поневірянь, перебуваючи в німецьких таборах і працюючи на важких роботах. Визволений із неволі, добровільно вступив до лав Радянської Армії і брав участь у боях на чехословацькій землі. По війні ще шість років охороняв спокій країни.
Писати Юрій Голобородько почав під час військової служби. Першим долученням до слова стали кореспонденції та матеріали для армійської газети.
Після демобілізації вступив на історико-філологічний факультет Дніпропетровського університету.
Навчання в університеті стало важливим етапом у літературній справі Юрія Голобородька. Неабиякого значення він надає журналістиці, багато пише газетних матеріалів, активно друкується в дніпропетровських виданнях. Успішній журналістській діяльності сприяє й непересічний життєвий досвід Ю.Голобородька, що безпосередньо позначився на його літературній майстерності — вміння відшукати суспільно важливу тему або проблему, знаходити цікаві моменти в оточуючому житті — студентському, суспільному, духовному, переконливо формулювати позицію, майстерно будувати оповідь.
Зі студентських часів журналістика на багато десятиліть посіла помітне місце серед творчого обдарування Ю. Голобородька.
Закінчивши у 1956 році Дніпропетровський університет, Юрій Голобородько певний час працює спочатку учителем сільської школи на Дніпропетровщині, а потім на Херсонщині завучем Широкобалківської школи, у невеличкому селі, що знаходиться поруч зі Станіславом, у якому директором школи був його батько Кость Йосипович Голобородько, на той час уже відомий педагог, заслужений учитель України.
Працюючи на освітянській ниві, Юрій Голобородько писав кореспонденції, нариси та малу прозу: етюди, оповідання, новели. Відтоді і донині журналістика й письменництво стали улюбленими гранями його обдарування.
У березні 1960 року в житті нашого земляка відбулася подія, котра значною мірою вплинула на його подальший розвій. Він переходить на журналістську роботу. В 1963 р. очолює районну газету «Маяк» у м.Бериславі на Херсонщині, а згодом — молодіжну газету «Ленінський прапор», редактором якої був майже 7 років. Після цього в редакторській діяльності Юрія Голобородька наступила перерва. Однак не в творчості. Він активно працює у прозі. Проте, з 1992 року письменник знову повертається до редакторського амплуа й до сьогоднішнього часу редагує херсонську обласну газету «Ветеран». Одночасно працює над написанням нових художніх творів, в яких порушує важливі проблеми сьогодення.
Його повісті та оповідання, новели, акварелі, пастелі — то зразок високої духовності, дбайливого ставлення до слова, копіткої праці у розкритті внутрішнього світу героїв, відношення до дійсності. Він нагороджений орденами Вітчизняної війни II ст., «За мужність», медалями «За трудову доблесть», «За перемогу над Німеччиною» та іншими. Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Також удостоєний звання лауреата літературної обласної премії імені Іллі Кулика.
У творчому доробку Юрія Голобородька є роман «Великий лиман» (1987), низка повістей, сотні оповідань, новел, етюдів, акварелей, об'єднаних у книжки: «Вчителю наш дорогий» (1961), «Обрії пахнуть вітрами» (1966), «Дороги в грозах» (1976), «Таврійські пастелі» (1977), «Безсмертники» (1997), «Літо в Бур-кутах» (1998), «Лиманські билиці», «Музика для себе» (2001), «Королівське полювання» (2002), «И шли машины в яростный поход» (2003); Історичних розвідок, публіцистики: «Вкарбовані у вічність» (1974), «Герой твой, Херсонщина» (1980), «Форпости козацької волі» (1992), «Теплий вітер осені» (1995), «Літопису тривожні сторінки» (1996) тощо.
Творчий доробок Майстра розмаїтий жанрово і тематично. Він письменник багатогранний, поліфонічний. Йому добре знані дороги життя освітян і воїнів, рибалок і хліборобів. Він зачарований таврійським степом і солоним вітром Чорного моря.
Юрій Голобородько добре розбирається у внутрішньому світі дітей і підлітків. Він тонкий стиліст і дуже вимоглива людина до себе. Кожному слову і навіть букві надає великого значення.
А ще — людина високих морально-етичних принципів. І його герої живуть за цими принципами. Він оспівав у своїй малій і великій прозі ратні і трудові подвиги, уславив рідну Таврію, неозорі степи, Дніпро, море,.. Письменник належить до тих митців, кого надихають рідний край, рідні краєвиди, кому завжди цікаво думається, твориться й живеться на рідній таврійській землі.
Юрій Голобородько живе і творить для людей, їхні думи є його думами, їхня доля глибоко хвилює його серце і душу. Його доля тісно переплелася з долею захисників Вітчизни, освітян, хліборобів, рибалок, з Херсонщиною, з мріями і надіями на краще у житті країни, її людей.
Такі твори покликані будити в людині Людину, пам'ятати кожному з нас, якого ми роду, чиї ми діти, де живемо, що знаємо про свій край, його історичне минуле, що робимо і який слід полишимо за собою.
Читаючи твори Ю.Голобородька, доторкаєшся серцем до народних традицій, вікових здобутків людської моралі, чеснот, які множаться на землі добром.
Письменник своєю глибокою думою, своїм болем, багатою уявою, життєвим досвідом і Божим даром невгамовного серця створив такі образи, до яких буде припадати не одне покоління шанувальників художнього слова, як до невичерпної криниці мудрості.
Ось ці різноманітні сюжети і є життєвою одіссеєю творчості Великого Майстра.
З нагоди 80-річного ювілею щиро вітаю шановного Юрія Костянтиновича — письменника, журналіста, вчителя і зичу йому довголіття з роси і води.
Сивіють скроні, доля нелегка Мережить густо руки і обличчя, Та з неспокійним серцем юнака Бажаю Вам зустрінути сторіччя!
Таїсія ЩЕРБА,
член Національної спілки
письменників України, літературознавець
Херсонський вісник.-2007.-25 січня
