on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829   

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Organizations > Music > N. Kulish Kherson regional academic music and drama theatre > Янгол-охоронець за лаштунками

Янгол-охоронець за лаштунками

12.01.2002

«Робота цікава, що й казати, - знизує плечима головний костюмер Херсонського обласного музично-драматичного театру імені М. Куліша Людмила Димова. - Особливо, коли здається нова вистава. Всі бігають, хтось з акторів незадоволений, що у костюмі йому щось не так зістрочили, художник - що чогось із задуманого ним у костюмі немає, у режисера своє, третє бачення... /все це звалюється на голову костюмеру!»

В АКТОРА ЛОПНУЛА РЕЗИНКА. SOS!
Сьогодні в театрі дві вистави - я напросилася на екскурсію до костюмерної не в найкращий час. Людмила, жіночий костюмер, усю виставу має бути на сцені - за лаштунками, звісно. Коли виставу тільки готують, костюмер репетирує разом з акторами. Актори - свої ролі, костюмер - перевдягання.
«Тоді я знаю: тут у нас з актором 15 хвилин, тут три... - говорить Людмила. - Іноді ж треба змінити образ за лічені секунди. Тоді за лаштунками розстеляємо якесь покривало, розкладаємо вбрання. Актор вбігає - хтось його роздягає, хтось роззуває. "Найвеселіше", коли у цей час глядачі дивляться сцену при свічках чи щось таке. Актора доводиться перевдягати у повній темряві й тиші».

А напередодні кожної вистави костюмери ретельно вивчають акторський склад. Щоб знати, хто задіяний, які костюми треба. Туалети готують і розносять по гримерках. «Бабі - квіти, дітям - морозиво». Головне не переплутати. І міцно тримати в руках - себе й актора. Боронь Боже, він не в гуморі. Тоді костюмер стає психотерапевтом: заспокоює, налаштовує на роль. Костюмер знає, до якого актора «на якій козі під'їхати». І глядач отримує блискучу «зірку», яка свої проблеми залишила за лаштунками - костюмеру.

Поки триває вистава, костюмер виконує обов'язки янгола-охоронця. Охороняти доводиться не лише душевний спокій «зірок», а й їхню репутацію.
- Якось чую - зі сцени кричать: «У актера лопнула резинка! Найдите булавку!» - сміється завідувачка костюмерним цехом. - Усіляких хохм повно. Якось у «Хворий та й годі» у актриси тріснув ґудзик. Тут сцена освідчення, а в неї ґудзик падає. А в іншої актриси прямо перед виходом на сцену розійшлася «блискавка» на всю спину. Номер довелося зняти...

ЗБЛИЗЬКА ІНОДІ КРАЩЕ НЕ ДИВИТИСЬ
- Вистави поділяються на такі, що йдуть, та вже відпрацьовані. Тут ми зберігаємо костюми діючих вистав, - Людмила прочиняє двері і вмикає світло. Кімната невелика. На всю довжину тягнуться три щільні ряди вішалок з костюмами - крім невеличкого «п'ятачка» біля входу. Тут стіни до самої стелі підпирають стелажі з взуттям. Кожний відсік підписаний: Лютая, Мосійчук, Шелудько... Взуття у кожного актора індивідуальне - залежно від розміру ноги та сценічного амплуа. У купках сміття трапляються різні частинки образів: лапті, валянки, шпильки, лицарські лати...
- Багато старого взуття, - коментує Людмила Димова. - Наприклад, ось ці ботфорти. У них у «Левші» виходить цар - інших просто немає. Звісно, цим ботфортам уготоване довге сценічне життя і ще не один ремонт - доки цар вже не шкрябатиме пальцями по сцені.

Спеціального взуттєвика у театрі немає. У випадку «надзвичайної події» взуття ремонтує сам актор або костюмер. Вчора під час вистави у актриси підкосився підбор. Людмила каже, що треба знайти актора посильніше - прибити підбор на місце.
- Взагалі цікаво: актриси старої закалки ходять виключно на високих підборах, - ділиться спостереженнями мій гід. - Так, наша заслужена Генрієтта Пташник вважає, що лише високі підбори - це сценічно, красиво. А молоді просять дібрати їм черевики позручніше.

... Повз відчинені двері костюмерної майнула Бджілка під ручку ще з якоюсь невизначеною комахою. На сцені показують дитячу казку...
Роздивляюся костюми. «Яка оптимістична сукня! Це щось циганське?» - «Ні, це костюм принцеси». (Іноді краще жувати, ніж говорити). «А цей гарний камзольчик?» -«З "Фігаро"». Людмила висмикує вішалку з шеренги костюмів - хоче показати, що раніше костюми шили так, ніби збиралися форсити в них і поза сценою.

У манжеті камзола майнув папірець. Виявилося - шпаргалка з текстом. Поклали на місце. «Це ж треба, які схованки попридумують!»
«Зверніть увагу. Рукава у цій сукні з капрону, розписаного звичайною фарбою». Зблизька виглядає моторошно. З глядацького залу - святково.
- А це товщинка, - Людмила знімає з гачка щось на зразок рятувального жилета, тільки з тканини. -Це піддягається, коли потрібний «авторитет».
Я беру «штучне черево» - важко таке носити. А головний убір блазня, що його демонструє Людмила, - з парою десятків кольорових пластикових трубок на смужці тканини - напевне, носити ще важче.

Бідний Йорик!
Зазвичай костюми спільні. Але декому таланить. Так, актрисі Олені Галл-Савальській (хто не знає - це пишна дуенья з «Ромео та Джульєтти») шиють лише на замовлення.
«ДІМ, ДЕ ВСЕ ШКЕРЕБЕРТЬ»
Виходимо зі сховища на світ Божий. «Є ще одне, поверхом вище, -розповідає Людмила Димова. - Але туди краще не йти. Там зберігаються вбрання із вистав, знятих з репертуару. Є костюми, яким уже по 50-60 років. Здебільшого, це звичайні речі, що їх зносили до театру - якісь тілогрійки, шинелі... Є радянська військова форма і навіть одна справжня німецька. Щось із цих речей чекає своєї черги, щось просто шкода викинути. Так, п'єса "Влада радам!" навряд чи колись повернеться до життя. Я хотіла викинути полотняні сорочки - з дірками, у "крові" (у них, напевне, зображали поранених червоноармійців). А потім подумала - раптом колись знадобиться?..»

Людмила пропонує подивитися на «гарячий цех» - костюмерну безпосередньо біля сцени. Спускаємося сходами. Назустріч - мабуть, з дитячої казки - барон у малиновій перуці. У мене, напевне, вигляд людини, розбитої паралічем (чи то - дуже далекої від театру). «Барон» розуміє, шляхетно вітається.
Біля сцени дійсно «гаряче». Чоловічий костюмер щось прасує. Одна з молоденьких жіночих костюмерів щось терміново зашиває. Інша - приміряє спідничку зі сценічного гардеробу. Одне слово, всі при ділі. Бачу, акторських «янголів-охоронців» краще не відволікати розмовами. В руках у Людмили зелене боа (вона захопила його, коли ми були у сховищі). «Цех з пошиття одягу попросив принести. Готуємося до нової вистави. Називається "Дім, де все шкереберть"... - сміється. - Це майже про нас».
Дякую головному костюмеру за екскурсію. Людмила - на прощання: «Стане сумно - заходьте!»

Тетяна КИРПА
СВ "Гривна" 12 января 2002г.

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page