«Обов'язково до вас повернуся»
Хто з нас не мріє побачити світ? Ейфелеву вежу в Парижі, статую Свободи у Нью-Йорку, ступити на Святі місця... Та якщо раптом чуємо чужоземну мову під час прогулянки рідною вулицею Суворова, одразу ж ловимо себе на думці: «Чому саме Херсон? І яке воно, наше місто, очима іноземців?». Відповіді на ці запитання ми нещодавно почули від Марека Стшешнєвича. Марек — поляк, і заради того, аби побувати на Херсонщині, він подолав понад тисячу кілометрів, А ще він студент, який у майбутньому буде філологом (спеціалізація - українська та російська мови).
- Мареку, вітаю тебе на нашій землі...
- Дякую. Я радий, що цієї зимової пори перебуваю у вас в гостях. Херсон мені дуже сподобався. Бачу, що люди, які тут живуть, дуже стараються, аби їхня маленька батьківщина була привабливою. Дуже гарне і чисте місто.
- Що ти чув про Херсонщину, перш ніж приїхати до нас?
- Те, що тут розташована найбільша в Європі пустеля, а ще є заповідник «Асканія-Нова», де живуть рідкісні і навіть нетипові для Європи види тварин. Знаю, що у вас є два моря і влітку стовпчик термометра піднімається вище 40 градусів (з посмішкою).
- А ще у нас є велика польська громада...
- Так, це просто дивовижно. У перший же день приїзду я наче знову опинився у Польщі. Мене дуже тепло зустріли в товаристві «Полонія». Познайомився з його головою — пані Розалією Ліпінською, багатьма поляками. Цікаві люди. Дехто з них спілкується польською, дехто ні. Але не це важливо. Головне, що вони зберігають і примножують свою культуру.
- Знаю, що ти їхав не з порожніми руками. Привіз експонати для музею польських воєводств, який нещодавно відкрили у школі № 16.
- Так, це невеличкі сувеніри з Великопольської землі, що на заході нашої країни. А з Верхньої Сілезії, звідки я родом, - трикілограмовий шмат кам'яного вугілля. Це «чорне золото», як називають його у нас, підняли з глибини 720 метрів саме для херсонців.
- А як сталося, що польський хлопець студіює україністику? Невже у Польщі, країні Євросоюзу, немає популярніших професій?
- Звісно, я мав дуже великий вибір. Але Україна вабить мене давно. Це одна з наших найближчих країн-сусідок. Її мова і культура сягають тисячоліть і варті вивчення та ретельних досліджень не лише представниками рідної нації, а й людьми, котрі живуть за кордоном. Я ж вивчаю україністику в університеті імені Адама Міцкевича у Познані. У майбутньому зможу працювати або перекладачем, або у дипломатичних установах, або ж викладати у школі. Сподіваюся, з пошуками роботи не виникне проблем. І, в будь-якому випадку, це буде робота для душі.
- Та у Херсоні української мови майже не чув?
- Я знав, що тут здебільшого говорять російською. Я теж добре нею володію. Та, вважаю, що на території Української держави можу дозволити собі говорити українською. У Херсоні, звісно, ненавмисно привертав цим до себе увагу. Так, коли в одному з ваших супермаркетів звернувся українською до касира, вона з подивом мене запитала: «Ви що, іноземець?!» (до речі, наш польський гість спілкується українською майже без акценту).
- Мареку, гадаю, ти користувався нашим громадським транспортом. Чи не вразили тебе маршрутки, у яких пасажирів у кілька разів більше, ніж місць в салоні?
- Чесно кажучи, у Польщі таку картину можна побачити теж часто. У Познані вранці ані в трамвай, ані в автобус не потрапити. Хоча транспорту у нас багато, але студентів та працюючих людей ще більше.
- Після повернення додому, з чим у спогадах асоціюватиметься наш край?
- Мабуть, з гостинністю і хорошими людьми. У нас є стереотип, що Україна живе бідно. Та це не відчувається ані зовні, коли йдеш вулицями, ані в спілкуванні. Усі люди життєрадісні і доброзичливі. Знаючи про це, я обов'язково до вас повернуся. Адже ваш чудовий край я тільки почав відкривати.
- Дуже дякую за щиру бесіду і думаю, що під час твоїх майбутніх зустрічей Херсонщина тебе не розчарує.
Тетяна Підгородецька
“Новий день”.- № 7 (4949).- 10.02.2011.- стор. 8
