on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Organizations > Literature > Society of "Prosvita" of the name of Tarasa Shevchenka

Society of "Prosvita" of the name of Tarasa Shevchenka

November, 1905 the first organization Prosvita was set up in Kherson.

1906-1908  Russian repression against Prosvita activists.

1917  - legal cultural and political organization Ukrainian Home was founded in Kherson (M.Chernyavskiy — a head).

April, 1917  the first legal Ukrainian meeting took place in Kherson.

1917  - the fist Ukrainian drama theatre named after Taras Shevchenko was established by Ukrainian Home activists (Yuriy Shumskiy — a director).

January, 6, 1918 revival of Prosvita association by the initiation of Ukrainian Home (Ivan Chelyuk — a head).

1918-1920 — many Ukrainian schools were opened in Kherson, Ukrainian kindergartens, Ukrainian language and history courses.

1918-1922 — many Prosvita branches were opened all over Kherson and Tavriya provinces.

1922-1937 — Bolshevik Russia reinforced its repressions towards Prosvita activists.

1988  Ukrainian language societies were opened in Kherson (Viktor Kisel — a head of Kherson branch).

1992  Assosiation of Ukrainian language was reorganized into PROSVITA society named after Taras Shevchenko (Nikolay Bratan — a head).

1992  —  Pure Well - a children literary and art organization was established in Tsyurupinskу

1993   Unifying extraordinary conference of all Ukrainian associations Prosvita of the name of Taras Shevchenko

1996  first organizations of Young Prosvita were set up in Kherson.

1999  – Pure Well organized the first regional literary competition Generation XX!.

2000  – Kherson branch of Prosvita publishing stated its work in Kherson.

2000 — Kherson Young Prosvita organized a regional festival of talented youth Star Carnival.

2001 – Members of Prosvita organization Oleg Oleksyuk, Nataliya Mudrolyubova and Nelya Gluschanko presented Kherson at the National Palace Ukraine in Kiev.

2001   Jury at the regional competition of readers of the poems by Taras Shevchenko.

2001   Opening of the I Regional Festival of talented youth Star Carnival.

2004   Pavel Movchanta, Oleg Oleksyuk at the all Ukrainian competition of young poets (Kiev).

2004 — Oleg Oleksyuk and Nataliya Kolomoets in the square of Liberty during the Orange revolution in Ukraine.

2005  Presentation of the fourth edition of Essays from the history of Berislavschina at Oles Honchar regional scientific library

2005  Prosvita book exhibition at Lesya Ukrainka Kherson central town library
1. 16.04.2010 09:48
юрій

29 квітня – 2 травня   урочисті дні українського братання, всепрощення і єдності.

Сучасні українці є нащадками тих слов’ян, які жили спільним життям нижче Прип’ятського географічного етнорозділу, за виразами різних авторів,  „від Сяну до Дону”, „від Бескиду до Кавказу” і були згуртовані в етнічну єдність низовими козаками на чолі з Запорізькою Січчю.

Однією із знакових історичних подій стала відмова українців від назви „руські” та похідних від цього слова назв – „русини”, „рутени”, „роси”, „малороси”. В літописі збереглася віковічна туга слов’янина-літописця з приводу того, що племена полян і їх родичів-сусідів стали називатися „руськими”, потрапивши під володарювання варягів-русі. Російський письменник В.Чивіліхін, який досліджував це питання, прийшов до обгрунтованого висновку: це були пірати русел – річок великого торгового шляху „із варяг в греки”. Звідси і „рус(л)ь”.  Аналогічно назвиськам „весь”, „чудь” і т.п.

Діяльністю січового козацтва українцям було повернено слов’янське ім’я, хоча і інше, не стародавнє:  від слов’янської назви Богом украяної для проживання землі – україна. Ця подія є наслідком розвитку етнічної свідомості і не треба ритися в філологічних пошуках того, що́ і коли означали слова „країна”, „оукраїна” ще й з наголосами то на „а”, то на „ї”, „окраїна”, „україна”. За цими „науковими” пошуками стоять політичні спекуляції.

Українцям випали на долю великі історичні випробування роз’єднаннями. Основним в цих роз’єднаннях стало перебування у складі двох традиційно ворогуючих імперських тенденцій – західної і східної. Воно й досі залишило слід у протистоянні заходу і сходу незалежної вже України.

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX століття українці перебували під владою двох імперій: 80% із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Апофеозом імперіалістичного цькування українців проти українців стала Перша світова війна, від якої протягся кривавий слід до війни Другої світової. Імперський розклад в останній практично був той же.

Та в якій би чужій державі ни перебували українці, в них жив Дух Січі. Він кликав до самоідентичності, до незалежності, до об’єднання. Імперські сили завжди пробували використати цей дух в боротьбі зі своїми ворогами. То й створювали різні етнічні структури українців, манячи привидом суверенності. В свою чергу українці прагнули використати ці квазісуверенні формування для боротьби за реальну незалежність.

Так, на заході були використані квазісамостійні українські збройні формування в складі німецьких військ. А на сході використовувалась квазісуверенність Української Радянської Соціалістичної Республіки. На заході були Бандера і Шухевич, УПА. На сході – Шумський, розстріляний Скрипник, навіть, уже в новітні часи, зісланий у Москву Шелест. Це тільки знакові фігури. Попри їх відомість – мільйони відомих і невідомих борців за українську січову ідею на Заході і Сході.

1991 року вся Україна проголосувала за незалежність. Юридична підлеглість відійшла в минуле, хоч і не зогнила ще імперська політична плацента після виходу з Радянської імперії. Склалися передумови остаточного подолання слідів протистояння, розбудови монолітного українського суспільства. Для цього потрібна чітка установка на братання, взаємопрощення, на єдність всіх українців. Установки фіксуються символами. Про один з таких символів сьогодні варто поговорити у зв’язку з недалекими знаменними датами: 29 квітня – 2 травня.

Це дні боїв на горі Маківці (Карпати), де в Першу світову війну зайшлися австрійські і російські імперські війська. У їх складі, з обох сторін фронту стояли українці. В російських військових формуваннях вони часто переважали, хоч і не були виділені в етнічні загони з відповідними назвами, а в австрійських були зорганізовані в загони Українських Січових Стрільців.

Маківка – лише один епізод протистояння своїх проти своїх, маківка-вершина розбрату, породженого залежністю від імперій. Вся Перша світова війна, а за нею і Друга повні подібних епізодів. Але і повні епізодів братання українців з обох боків війни.

Ось спогад В.Горбового про святкування Великодня під Кирлібабою (“Гуцульська сотня УСС”): “Самий Великдень почався подібно, як у 1915 р. на Маківці, відспіванням “Христос Воскрес”. Відтак усі збігли в яр христосоватися з ворогами. З яру не ми йшли на московську позицію, а взяли братів-українців до себе в гостину.

Описано розмову усусівця Зіня зі “зводним” російської армії Андрієм під Кирлібабою взимку 1916 – 1917 року, отже, ще до Лютневої революції. “Андрій говорив чистою українською мовою, – згадував стрілець, – що змусило мене запитати, чи він є українець.

– Не тільки я українець, а також весь наш 254-й Ніколаєвський полк є український...

Історики, які вивчали ці події можуть багато розповісти і про протистояння і про братання, відоме в радянській історіографії як перемога більшовицької пропаганди. То чи не варто українській історіографії розглянути роль української пропаганди в революційних подіях того часу?

А ще важливіше продовжити братання як традицію. Братання і взаємне всепрощення вільних і невільних гріхів, взаємних прикрощей, завданого горя.

Є в незалежній Україні не тільки етнічні українці. Багато також представників інших етносів, зокрема, на сході багато представників базового етносу останньої імперії-„матері” – росіян. А ще більше зросійщених українців. Але всі вони тепер громадянські українці – громадяни української держави.

Сьогодні вчорашні східні та західні українці в великому числі поміняли регіони проживання. Отож дні 29 квітня – 2 травня мають стати Днями загального братання українських громадян без поділу на західних і східних, на етнічних і громадянських. І всепрощення завданого комусь кимось горя.

Животрепетна сьогодні у деяких політиків проблема мови спілкування не має в цьому контексті ніякої реальної основи. Кожен громадянин нехай говорить своєю етнічною мовою, як це прекрасно прижилося у нас на радіо та телебаченні. За останні десятиліття всі громадяни вивчили державну мову. Тож у складних випадках можна користуватись нею. І не треба ускладнювати ситуацію введенням ще й інших державних мов: адже це буде консервувати імперську плаценту, а крім того треба буде всім обов’язково вивчати не одну загальнодержавну мову.

Щоправда, в регіонах з населенням не українського етносу державним службовцям треба знати, крім державної, також відповідні мови. За те їм і платять державні гроші.

Зросійщеність українців мине як нежить, а росіяни етнічні люблять Україну, як і українська діаспора любить Росію. Та й всі українці люблять позбавлених імперського синдрому людей сусідніх держав. Отож братання, взаємопрощення і єднання.

В Запорізькій області є, до речі, село Маківка. Можливо, є такі топоніми і в інших областях. Нехай і вони стануть місцем планових і урочистих заходів. Назва наче спеціально придумана. Зійдімо на вершину-маківку нашої єдності!

Пропонується в Дні братання і всепрощення публічно і вдома сімейно читати книгу Січеслов (Січеслов.– І.П.В. АПН України-НОЦ «Січова академія”, Запоріжжя-Київ-Запоріжжя, 2003-2010 рр. С 410), співати українські гімни, думи і пісні. Носити значки, робити наклейки з символом „Маківки” – квіткою маку-самосійки, маку польового, дикого – та з символом Духу Січі, іншими українськими символами.

В ці дні забороняється сквернословити. Рекомендується старанно прибирати хату і двір, всяке сміття, пити тільки українське пиво, пекти маків’яники і пригощати ними один одного. Проводити масові гуляння з братанням і вітанням „Живий Дух Січі! – Навіки живий!” та з ритуальним проханням прощення, братання.

Ритуал братання такий. Особи, які домовились побрататися, обмінюються Українськими Книгами пам’яті „Січеслов” з відповідними написами в такому порядку дій: 1)стають один проти одного; 2) разом проговорюють: „Прошу тебе, друже (ім’я), стати мені побратимом, а я буду побратимом тобі від нині і на весь час во віки віків”. До цих слів можуть бути додані інші слова, які вони побажають сказати один одному. 3) Разом здійснюють жест триперста: великий палець і мизинець з’єднують, а останні три пальця вирівнюють і послідовно покладають їх спочатку на чоло зі словом „Знаю”, затим на праве плече зі словом „Переконаний” і затим на ліве плече зі словом „Вірю”. До уст підноситься символ Духу Січі, який краще мати на персні або на нігті великого пальця, і промовляється характерницька фраза дії – „Волею характерника з Духом Січі!”. 4)Передають один одному Книги. 5)Побратими обіймаються і продовжують вільне спілкування.

2010-й рік є роком ювілейним для „Маківки”. Отож мають і ритуали деякі бути щоденними, як-от: вітання „Живий Дух Січі! – Навіки живий!”, носіння значків, тримання на покутті і читання Української Книги пам’яті „Січеслов”, не сквернословити; а інші повторюватися щомісяця, у перші суботи та неділі. Побратими зустрічаються в ці дні для спілкування.

Заклик про урочистості в Дні Маківки адресований перш за все політичній еліті. Адже протягом усієї української історії імперських полонів у міру того, як образ божественно величної імперії — чи Російської, чи то Австрійської — заволодівав уявою української еліти, згасала її відданість рідному краю. Врешті-решт для неї українські землі з усією очевидністю були лише частиною якогось більшого цілого. Відповідно слабшало усвідомлення нею української самобутності, таке сильне в Козацькій Україні XVII—XVIII ст. з її Духом Січі, що вибухнув і розлився по всіх територіях розселення українців. Незалежна Україна не тільки породжує нову політичну еліту, але й повертає еліті старій відчуття України.

Живий Дух Січі! Навіки живий!

 

Ю.Гапон.

Науково-освітній центр „Січова академія” ЗССПК.

 

 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page