on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

240 років Станіславу...

У 2014 році селу Станіслав Білозерського району Херсонської області виповнилося 240 років. Історія цього населеного пункту Херсонщини надзвичайно насичена та цікава. Село було засноване у 1774 році запорожцями, що почали займатися рибальством та землеробством. Станіслав активно розвивався, збільшувалась кількість населення і у 1841 р. він отримав статус містечка. За статистичними відомостями у 1888 році у містечку, яке було центром волості, проживало 2016 чоловік та 2017 жінок.

З 1920 року, після ліквідації Херсонської губернії, Станіслав входив у склад Херсонського повіту Миколаївської (з 1922 р. - Одеської) губерній. Після ліквідації  губерній у 1923 р. с.Станіслав увійшло до складу Херсонського району Херсонського округу. Із створенням областей у 1932 році Станіслав знаходився у складі Херсонського району Одеської (з 1937 р. - Миколаївської) областей. У 1939 році Станіслав передано до Білозерського району Миколаївської (з 1944р. - Херсонської) областей.

Населений пункт, розташований на узбережжі Дніпро-Бузького лиману, існував за рахунок рибальства. Наприкінці XIX століття у містечку діяли два рибні заводи, два хлібні комори, лісний склад, проходив ярмарок та щоденні базари. У містечку торгували 25 лавок та 2 винні погреби. Діяли також 2 церкви. Початкову освіту діти здобували у однокласній та церковно-приходській школах. Функціонували земські лікарня та поштова станція. За своїм національним складом переважна більшість населення були українці. Одними з найбільш насичених та цікавих сторінок історії цього села були 20-30-ті роки XX ст.

У роки громадянської війни Станіслав був окупований різними військовими формуваннями. У січні-лютому 1918 року у селі діяла радянська влада. Наприкінці березня - початку квітня 1918 р. поблизу Станіслава точилися бої з австро-німецькими військами, які також перебували у селі. На початку 1919 р. Станіслав був окупований англо-франко-грецькими військами, котрі залишили його у березні 1919  року. А вже у серпні у містечку з'явилися денікінці. З 16 січня 1920 року у Станіславі остаточно встановлюється радянська влада, яка створює сільревком.

Нова влада важко приживалася у селі. Підтвердженням цього стало антирадянське повстання, яке вибухнуло у Станіславі у липні 1920 р. У політичному зведенні Станіславського волвиконкому за 21  липня 1920 року повідомлялося, що у м.Станіслав створилась банда з 50 чоловік, в основному із заможних селян. Штаб банди знаходився в економії Чеховича, звідки на таврійський бік до білих було послано зв'язкового. Ночами у селі відбувався рух селян та коней. Радянська влада споглядала за підготовкою до повстання, але не вживала жодних заходів для його зупинення. Повстання відбулося 24 липня 1920 року.

Загін озброєних селян на тачанках їздив навколишніми селами та закликав приєднуватися до них. Допитувалися немісцеві мешканці. Були заарештовані моряки та червоноармійці, які займалися заготівлею фуражу. До повстанців намагалися приєднатися селяни з сусідніх сіл, зокрема Цареводару, та Станіслав був оточений військами Червоної армії і вони не змогли потрапити у село. Цікавий лист одного з мешканців села описує закінчення повстання. Загін червоноармійців увійшов у село і почав підпалювати солом'яні стріхи. Багато хат вигоріло. Дописувач повідомляє, що значна частина мешканців села участі у повстанні не приймали, але страху натерпілися багато. Вже 25 липня 1920 року повстання було придушене.

У документах Виконавчого комітету Станіславської волосної ради зберігаються акти конфіскації майна учасників анти-радянського повстання. Забирали все: хатні меблі, столи кухонні, письмові, кутові, стільці, ліжка, м'які дивани та крісла, гардероби, буфети, скрині, комоди, настінні годинники, мармурові вмивальники і картини. Вилучали також посуд, їжу, предмети одягу та рибацький реманент. Майже всі учасники повстання залишилися жити у селі. Проте, організатори, брати Авраменки, Яновські та Дудник Семен виїхали до Болгарії, а потім осіли у різних країнах: Франції, США, дехто лишився у Болгарії. Емігранти наприкінці 20-х років намагалися зв'язатися з рідними, писали їм листи, надсилали продуктові посилки. Ці факти не лишилися непоміченими і у 1930 році породили хвилю репресій щодо рідних та близьких тих, хто залишився у Станіславі. Репресії продовжилися у 1937-1938 роках.

Учасники повстання були засуджені до 10 років виправно-трудових таборів, а рідні та близькі повстанців, що емігрували, були розстріляні. Наступним випробуванням для селян став голод 1921-1922 pp. У квітні-серпні 1922 року по Станіславській волості від голоду, тифу та холери померло 861 людина. У Станіславі залишилося багато безпритульних дітей, для утримання яких було відкрито дитячий будинок. Його розмістили у відібраному будинку заможного селянина Якова Єфремовича Замші (пізніше у ньому розташовуватиметься одне з приміщень 7-річної школи). Спочатку на утриманні в дитячому будинку перебувало 40 дітей, у подальшому передбачалося збільшити кількість місць до 80, так як безпритульних дітей було набагато більше.

У 1922 році під час антирелігійної кампанії та збору коштів для допомоги голодуючим у селі відбулися масові вилучення церковних цінностей. 16 травня 1922 року із Миколаївської та Покровської церков Станіслава було реквізовано майже все срібло. Всього у Миколаївській церкві було вилучено 9 фунтів 55 золотників 06 часток. Наступної руйнації церкви зазнали у січні 1930 року, коли під час індустріалізації країни з церков були зняті дзвони, кошти з продажу яких передбачалося використати на електрифікацію та кінофікацію села кінотеатр почав функціонувати у Станіславі у 1930 році. Один маленький дзвін залишили для пожежної дружини. Цього ж року церкви Станіслава були остаточно закриті. 3 них було вилучено все майно, у тому числі і друковані видання (книги, журнали, Євангелія). Відомий Станіслав своїм культурним життям.

У 1920 р. у селі відбулось відкриття народного театру ім. Т.Г.Шевченка. Керівниками його спочатку були Л.Завада, Сірченко, а з 1921 року Ю.В.Шумський (з 1944 р. - народний артист СРСР), який одночасно працював завідуючим відділом народної освіти Станіславського волвиконкому. Голова волревкому Войтенко був дуже задоволений приїздом нового керівника театру і відзначив у офіційній доповідній записці: «Ревкому в неймовірно важких умовах пощастило залучити для роботи в театрі досвідченого спеціаліста-режисера». З 65 місцевих аматорів Ю.В.Шумський створив талановиту трупу, хор, оркестр. Репертуар театру був різноманітним, а виручка від вистав йшла у фонд Червоної Армії, на допомогу голодуючим, на потреби дитбудинку та їдальні. Про плідну роботу Юрія Шумського та його театру писали газета «Херсонський комунар» у листопаді 1922 року: «під досвідченим керівництвом режисера Шумського, який серйозно підійшов до справи виховання мас села, створено з бідняцької молоді і незаможників драматичний гурток, силами якого дають у Станіславському театрі п'єси ... змістовного характеру і художньої творчості. Ярмаркової балаганщини, яку часто зустрічаємо у місті, зовсім немає».

Також започатковує режисер сатиричний цикл «Станіславські болячки», що складалися із сценок, пародій, куплетів, віршів, реприз, що висвітлювали щоденне життя містечка. За ініціативи Ю.В.Шумського 8 листопада 1922 року у Станіславі було відкрито один з перших пам'ятників Т.Г.Шевченку на Херсонщині. Влітку 1924 року, відповідно до рішення культурно-просвітницької секції при Станіславській сільраді, була почата робота з розбивки парку на площі ім. Т.Г.Шевченка.

Історія населених пунктів Херсонської області - це фрагменти мозаїки, складаючи яку, можна отримати цікаву, різнобарвну та досить повну історію нашого краю. На жаль, документи другої половини 30-х років XX століття, що зберігаються у державному архіві області, мають низький рівень збереження. Це обумовлено об'єктивними факторами: втратами документів під час Великої Вітчизняної війни, тому вивчення історії села Станіслав у другій половині 30-х - на початку 40-х років XX століття - перспектива для подальшого дослідження краєзнавців у повоєнних фондах архіву.

Державний архів
Херсонської області
«Наддніпрянська правда».- №3.- 16.01.2015.- стр.8

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page