«Сині ранки пам’яті»
Так називався вечір спогадів про Івана Івановича Гайдая, що пройшов в обласній бібліотеці імені Олеся Гончара. Представники творчої еліти області, а також друзі та рідні згадували добре знаного не лише на Херсонщині, а й за її межами письменника, колишнього редактора газети “Наддніпрянська правда”.
Чотири роки тому він пішов із життя...
Народився Іван Гайдай 1923 року в с. Широка Балка Білозерського району в селянській родині. Рано втратив батька. Вчився у школі, а влітку працював у колгоспі. Після семирічки навчався в Херсонському моррибтехнікумі, де і застала його війна. Пізніше воював на Першому Білоруському, згодом на Третьому Українському фронтах. Доля розпорядилася так, що молодий боєць Гайдай брав участь у визволенні рідного краю.
У мирний час його нечасто бачили при бойових нагородах, хіба що у День Перемоги. Наддніпрянці згадують: якось, почувши пісню: “А нам нужна одна победа, одна на всех, мы за ценой не постоим”, Іван Іванович різко вимкнув радіоприймача і з болем сказав: “Знаєте, скільки наших солдатів полягло при визволенні Рубанівки? Грязюка по коліна, ніяким транспортом не під’їдеш. Жінки, підлітки зі снарядами, як з немовлятами, на руках… А німець косить... Страшна ціна…”.
Демобілізувавшись у 1947 році, фронтовик Гайдай працює у колгоспі і дописує до районної газети “Колгоспник Білозерщини”. Пізніше, здобувши вищу освіту, став її редактором, а потім 25 років редагував “Наддніпрянську правду”.
А творчій душі було тісно в рамках газети, і він писав фейлетони, гуморески, оповідання. У 1963 році побачила світ його перша книга оповідань та гуморесок “На довгій ниві”, далі – багато інших творів, серед яких роман “Сині ранки” та повість “На землі батьків”. Автор так говорив про свої книжки: “Мої твори – це в якійсь мірі і я сам. Це моє мислення, моє ставлення до подій, моє бачення і сприйняття. У мене з вами один біль – доля України і наша з вами…”. Наділений від природи спостережливістю і гострим почуттям гумору, Іван Гайдай писав про негаразди дотепно, з веселою іронією, а почасти – і дошкульно, з гіркуватим присмаком.
Іван Іванович дуже поціновував і метрів художнього слова, і талановитих початківців. Що називається, пригортав їх під крило “Наддніпрянської правди”. Саме з її літературних сторінок відомі сьогодні письменники вперше вийшли на широку читацьку аудиторію.
У кінці свого життя, тяжко хворіючи, письменник щодня до глибокої ночі працював за друкарською машинкою – поспішав завершити і видати останнє своє дітище – повість “Окупація”. Два з половиною місяці письменник не дожив до 60-річчя Великої Перемоги. Книга була видана вже без нього завдяки старанням керівництва обласної організації Національної спілки журналістів України. Про повість “Окупація”, презентовану на вечорі спогадів, побратими письменника говорили як про гідний пам’ятник мужній людині, журналісту, письменнику, який до останнього подиху залишався вірним своєму покликанню – образним словом закарбувати той час, в який йому випало жити.
Любов Лагутенко
Вгору.-12.03.2009
