on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Tourism, rest, entertainment > Natural reserve Askaniya Nova by F.E. Falz-Fein > «Askaniya-Nova»: property, but not burden

 

«Асканія-Нова»: надбання, а не тягар


Написати щось нове про заповідник «Асканія-Нова» – завдання непросте. І все ж я спробую, бо є один напрямок, який автори не дуже балують. Це – людський чинник. А саме – як все-таки вийшло, що Фрідріху Фальц-Фейну «захотілося» створити заповідник – що було спонукальним мотивом? Чому в цій ідеї знайшлися гарячі прихильники і чим це для них скінчилося?
Що не кажи, а селище Асканія-Нова дуже відрізняється від навколишніх сіл. Як впливає життя його жителів заповідник, відомий весь світ, відвідуваний мільйонами туристів? І як ставляться до нього вчені, владні та прості люди?

На ці та інші питання я й постарався відповісти. При цьому використав як деякі книги (передусім роботи директора Київського еколого-культурного центру Володимира Борейка), так і ті відомості, які вдалося зібрати самостійно.

Заповідний степ, дендропарк, зоопарк: що було важливіше?
Про те, як виник заповідник "Асканія-Нова", писали багато разів. Отже, швидше за все, є сенс лише дуже коротко згадати ті знаменні події. Отже, після подорожі Катерини ІІ до Криму з'явився найвищий маніфест, яким у Росію запрошували іноземних колоністів. І хоча на пошуки кращої долі їх (передусім німців) чимало понаїхало при матінці-цариці, але незаселених місць вистачало й у ХІХ столітті. Тож уже за Миколи I Герцог Ангальт-Кетенський (родич Катерини ІІ) у безкрайньому Дніпровському повіті купив дві ділянки землі – приморську та материкову. У травні 1832 року нові ділянки інспектував таємний герцогський радник з питань фінансів фон Бер. І виявив, що офіційних назв вони не мають. Щоб "орднунг" (німецькою "порядок") був дотриманий, педантичний німець запропонував дати назви: ділянці приморському - "Дофіні", материковому - "Асканія-Нова", на згадку про древній родовий замок герцогів Ангальтських. Але «кровя благородні» – це ще гарантія ділового успіху. Справи у новоявленого землевласника йшли погано - і це незважаючи на фінансові вливання від самого Миколи I (ніщо не сумнівався цар завітав йому 360 тисяч талерів).

І тому нащадки герцога постаралися Асканію «сплавити» першому-ліпшому покупцеві. Таким виявився німецький колоніст, що обрусів, з Мелітопольщини Фрідріх Фейн. Що було далі – також добре відомо: дочка Фрідріха Фейна вийшла заміж за товариша батька, талановитого вівчаря Йоганна Фальца. Так і «склалися» два прізвища в одне. Ну, а їх первісток Фрідріх зробив знаменитими на весь світ і прізвище, і маєток, і самого себе.

Звичайно, про Фрідріха Фальца Фейна відомо далеко не все. У тому числі багатьом незрозуміло, чому він усе це затіяв - створення степового резервату та зоопарку? А ще цікаво, що таки було для нього важливіше: створення зоопарку чи збереження заповідного степу?

Щодо першого питання, то тут відповідь досить проста. Вся справа в тому, що Фрідріх Фальц-Фейн змалку цікавився живою природою. А коли став дорослою людиною, заразився ідеями її охорони. А ось точна відповідь на друге питання, швидше за все, неможлива. Оскільки самого Фрідріха Фальц-Фейна немає в живих вже 88 років – він помер у 1920 році.

Але дещо все-таки відомо. У ті часи створення різного роду звіринців не було чимось надзвичайним: чимало багатих людей намагалися реалізувати себе подібним чином. І юний Фрідріх побудував свою першу вольєру у 1880 році – тоді йому було 17 років. Але, мабуть, вже тоді в юного Фальц-Фейна з'явилися думки про необхідність зберегти і цілинний степ. Тому що тільки-но вступивши в права власника маєтку, вже в 1889 році Фрідріх почав охороняти 1-у ділянку цілинного степу. І цей рік вважається роком створення заповідника "Асканія-Нова". Ну а двома роками раніше було закладено зоопарк та ботанічний парк.

Отже, швидше за все, питання про те, що було важливіше для Фальц-Фейна, не має сенсу: «Асканія-Нова» спочатку була задумана як поєднання заповідного степу, місця проживання дивовижних тварин та унікального парку.

«Асканія-Нова» та люди: селяни, солдати, вчені...
Як поставилися місцеві жителі до «панської витівки» охорони степу – про це відомо небагато. Загалом, селяни цю ідею сприйняли і стали в ній брати активну участь. Як то кажуть, не за страх, а за совість. Загалом прості люди чудово розуміли, яке значення має збереження заповідного степу, акліматизація тварин. І ставилися до ідеї відповідно – дбайливо та шанобливо.

Але прийшли 1905 та 1917 роки. Колосальні суспільні потрясіння розбудили найнижчі бажання: руйнувати, знищувати і мстити. Причому не має значення – кому, як і за що. У роки громадянської війни, наприклад, на території заповідника відзначилися і червоні, і білі. Ось що про це писав видатний дослідник Центральної Азії генерал Петро Козлов, який у той страшний час вирушив рятувати «Асканію-Нова»: «Раздавалася стрілянина, крик, регіт. Картина виходила приголомшлива: тварини мчали абияк. У приміщенні ему, поруч із гніздом нещасного птаха 

У приміщенні ему, поруч із гніздом нещасного птаха, зайнятого висиджуванням яєць, козаки поставили коней. Щойно відступили "білі", в Асканію-Нова увійшли "червоні"... У смертельному страху знову забігали тварини... Солдати вривалися у всі приміщення парку, ганялися за птахами з рушницями та кийками...» Що стосується Великої Вітчизняної війни, то фатальних руйнувань від окупантів заповіднику та зоопарку пережити не довелося. Бо фельдмаршал Манштейн дав команду дбайливо ставитись до спадщини видатного німця.

А під час настання радянських військ його «приклад» пішов і командир батареї реактивних мінометів – знаменитих «катюш». Порушивши наказ, запеклий офіцер не дав команди на обстріл Асканії. Натомість він вивів грізні установки на дистанцію прямого наведення: щоб їх помітили німці. Цього виявилося достатньо – супротивник відступив без бою!

Ось ще епізод погрому, що стосується 1962 року: «хрущівський» погром. То був чорний час для заповідної справи всього Радянського Союзу: площу заповідників було скорочено майже на 3 мільйони гектарів! Не оминули й «Асканію-Нова»: 1962 року тут розорали 6200 гектарів цілини. Здавалося б, що з того сільським мешканцям? Але в ті страшні дні біля понівеченої землі можна було часто бачити старих асканійців. Вони стояли і плакали...

Заповідник та влада
Про це треба було б розповісти докладно. Про атаки на заповідну справу, про скорочення та реорганізації, про звинувачення та арешти. І назвати поіменно героїв та негідників. Хоча деяких людей треба було б згадати і в цій статті – вони це заслужили. Володимир Станчинський – зоолог та еколог. Олександр Яната – ботанік. Обидва працювали в Асканії-Нова, як і в багатьох інших заповідниках України. Обидва були пристрасними захисниками – і Асканії, і заповідної справи загалом. За що й поплатилися: було заарештовано. Втім, заарештованих «асканійців» було набагато більше – загалом понад 20 людей! Але не всім довелося пережити та вижити: Володимир Станчинський та Олександр Яната загинули у таборах.

Між іншим, 1962 року розорали б усю цілину – якби не запеклий опір наукової громадськості.
Тож тепер можна сказати: який це скарб – 11 тисяч гектарів асканійського степу, цілинного, абсолютно заповідного!

Заповідник та селище: дві Асканії
Селище Асканія-Нова виникло саме тому, що тут з'явився заповідник. Але це було раніше. А зараз...
Зараз у заповіднику «Асканія-Нова» працюють 286 співробітників: у «науці», охороні тощо. У тому числі екскурсоводи: їх в Асканії аж... дві людини. Дивуюся: як же це?! А дуже просто: 41 екскурсовод (дані 2008 року) працюють «у сезон» – коли до заповідника їдуть туристи.

Погодьтеся: для селища з кількістю 3189 мешканців 286 працюючих постійно та 41 працюючий у сезон – це вже чимало.

Але це далеко не все - і справа тут, знову ж таки, у туристах. В останні роки заповідник «Асканія-Нова» відвідують десятки тисяч приїжджих. 2007 року, наприклад, їх було 86 тисяч.

Тепер докладніше про цих самих туристів. Точніше, про те, що їм треба у заповіднику, селищі та неподалік. Короткий перелік туристичних потреб такий: приїхати, подивитися, перекусити, відпочити, придбати щось на згадку та – додому. Або далі маршрутом, якщо це багатоденна екскурсія з відвідуванням різних місць. Цей список неповний. Бо коли люди приїжджають на кілька днів, то їм треба ще й десь переночувати.

Відповідно, у селищі працюють готельний комплекс, кілька кафе, бази зеленого туризму тощо. Це з тих організацій та підприємств, що більше та помітніше. А на вулицях – пиво-газування-пиво... А також – сувеніри-книги-брошури-календарі. За підрахунками автора, одночасно реалізацією цього займаються 20–30 торгових точок.

Тепер порахуємо.
2007 року плата за відвідування заповідника становила 10 гривень. Водночас вартість одноденної путівки, придбаної в Одесі чи Миколаєві – 120–180 гривень. Вартість сувенірів, буклетів та іншого – приблизно як у Херсоні. Причому продається все це дуже жваво. За приблизними підрахунками, того ж 2007 року кожен одноденний турист залишав на лотках, кіосках, кафе близько 20–40 гривень. Скільки цього року? Напевно, набагато більше.

Передбачаю питання: «Ну і навіщо він все це пише? Це що, натяк на те, що заповіднику мало дістається? Насправді, не про це. Просто всі ці цифри красномовно свідчать про те, яке значення має заповідник у житті селища Асканія-Нова та людей, що його населяють. Якщо взяти той самий 2007 рік, то дуже грубий підрахунок надасть приблизно такі цифри: у селищі туристи залишають близько 4–6 мільйонів гривень на рік. І якщо навіть врахувати виплату податків та іншого, то у перерахунку на весь рік на кожного мешканця виходить дохід приблизно 400 гривень на місяць. Чимало! (Звичайно, ці кошти розподіляються далеко не поступово, але це вже інша тема).

Не треба бути доктором економічних наук, щоб дійти висновку: на сьогоднішній день існування та функціонування заповідника багато в чому забезпечує матеріальний добробут мешканців селища Асканія-Нова.

Втім, така ситуація не є чимось надзвичайним. Зі світового досвіду вже давно стало ясно: заповідний об'єкт – не тягар. Це багатство - і національне, і того регіону, в якому цей безцінний об'єкт розташований.

Роман Євген
Гривня-СВ, 2008-07-25 (стор. 4)

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page