Сьогодні на цій сцені мав бути він
У воїнів-афганців Херсонщини, окрім річниці виведення радянських військ з Афганістану, у лютому з'явився ще один привід, щоб зібратися. І привід цей, на жаль, сумний. Рік тому, у перший лютневий день, трагічно обірвалося життя одного з найдорожчих бойових побратимів - людини, котра мала хоробре серце і чарівний голос, відомого у СНД барда і просто відданого сина таврійської землі Миколи Вишняка. З нагоди роковин його смерті друзі та шанувальники творчості з гордістю і теплотою, в любові і скорботі, ще раз згадали ім'я свого великого друга
Вечір пам'яті Миколи Вишняка, організацію якого на себе взяли Херсонська обласна, міська та Дніпровська районна організація інвалідів та ветеранів бойових дій УСВА, зібрав кількасот чоловік в актовій залі обласної бібліотеки імені Олеся Гончара. Тим, хто знав і любив Миколу Олександровича, не стали на заваді ані далека дорога з віддалених районів області, ані ожеледиця, що вкрила автошляхи. Дружба є дружба, а особливо для тих, хто здобув її на війні. Навіть коли друзів втрачаєш навіки, залишається світла пам'ять про них. Пам'ять про Миколу Вишняка - насамперед у його піснях: « Мы - спецназ», «Седой полковник», «Джелалабад», «Как дед под Берлином». У багатьох країнах колишнього СРСР вони вже давно стали військово-патріотичними хітами.
- Внесок Колі Вишняка у розвиток патріотичної пісні, афганського ветеранського руху в нашій країні - безцінний. Ця людина прославила не лише Херсон в Україні, не лише своїх живих і загиблих бойових товаришів, а й Україну на теренах всього пострадянського простору. Він був відомим бардом, автором і виконавцем. Його дуже любили в Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані... І я пишаюся тим, що ми бували разом на багатьох фестивалях, - розповідає Юрій Бичковський, голова Дніпровської районної організації Миколи Вишняка інвалідів та ветеранів бойових дій УСВА. - Сьогодні ми продовжуємо співати його пісні. Втім, жодна людина ніколи не виконає їх так, як він сам.
Усі, хто знав афганця Миколу Вишняка, говорять, що його патріотизм, проникливість і чуттєвість - від рідної землі. Він народився і виріс на Голопристанщині, у Долматівці. Пісня і землеробство були наче два його крила, які допомагали осягати найвищі творчі вершини. Мабуть, саме це і надихнуло заслуженого вчителя України, члена Конгресу літераторів України Катерину Савченко написати монолог «Дотик до осяяння»:
- ...Усім своїм єством Ви відчували спорідненість із рідним краєм, а душа, немов стверджуючи, промовляла: «Тут моє коріння, моя зав'язь...». Ви, Миколо Олександровичу, причащалися з того джерела природи, з якого причащалася проста селянка-мати. Про палку любов до неньки Ви говорите рядками з пісні «Руки матері»:
Я помню руки матери моей,
Хоть нет ее давно на белом свете.
Я рук не знал нежнее и добрей,
Чем жесткие, мозолистые эти...
Пісенні тексти Миколи Вишняка можна сміливо вивчати як вірші, особливо підростаючому поколінню. У зворушливу композицію їх об'єднала і виступила на вечорі пам'яті письменниця Людмила Крижановська. Зі сцени можна було почути й маленького друга Миколи Вишняка - співачку Настю Лебедеву, якій він подарував чимало своїх творів і залюбки виступав з нею дуетом.
Пісні Миколи Вишняка також заспівали Віктор Прозор, який працював з нині покійним у гурті «Саланг», відомі виконавці військово-патріотичної пісні Олександр Ткач, Захар Костров та інші.
- Микола Вишняк, наш дорогий друг і побратим, завжди буде у наших серцях, - зі щемом у серці говорив кожен учасник вечора пам'яті. - Його пісня ніколи не змовкне, як не змовкне і наш біль. Адже, як і колись, сьогодні на цій сцені мав би стояти він.
Тетяна Підгородецька
«Новий день».- №8 (4950).- 17.02.2011.- стр.20
