«Тев'є» вразив херсонців
Та частина херсонців, якій пощастило взяти білети на виставу Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка “Тев’є - Тевель”, сміялася й плакала, співпереживала й сумувала разом з її героями у неперевершеному виконанні артистів зі столиці.
П’єсу за твором єврейського класика Шолом – Алейхема написав Григорій Горін, український переклад Миколи Зарудного. Тільки у театрі Франка вона не сходить зі сцени вже більше 20 років, а головну роль – молочника Тев’є увесь цей час виконує геніальний Богдан Ступка.
Театральний критик Сергій Васильєв так визначив провідну думку вистави: “ У герої спектаклю – мудрому містечковому Тев’є, роль якого з аполлонічним натхненням виконує Богдан Ступка, майже у формі притчі зафіксована ідея правічного шляху Людини – шляху страждань, помилок, прозрінь, яким кожен із нас йде у вічність.”
Так само тягне у вічність свого возика з молоком старий Тев’є, час від часу вступаючи в моно-діалоги із самим Богом. Тягне, жаліючи свою конячину і не жаліючи себе, хоча насправді який же він старий, навіть за великим рахунком йому має бути трохи за сорок. Доля, важка праця і нестатки зістарили його, але він терпляче несе свій хрест. І робить це, не ремствуючи на Всевишнього, пам’ятаючи, що призначення людини – “у поті лиця здобувати хліб свій”.
Тев’є мріє про заможне життя для п’ятьох дочок, проте не може встояти перед сльозами розпачу старшої, що покохала бідного шевця Мотла і відмовилась вийти за багача Лейзера. Як виразно зміг Богдан Ступка передати сумніви й переживання батька, який прагне бачити своє дитя щасливим, і це бажання навіть примушує його відмовитися від уже даного чоловічого слова.
Смішне, мудре й трагічне переплелося в образі людини, змушеної все життя від чогось страждати: від бідності, тяжкої праці, зневаги уряду, погромів, але не втрачати оптимізму й віри. Навіть у фіналі Тевель, який ще не отямився після смерті дружини, з маленькою онукою Голдою на руках, змушений знову зриватися з насидженого місця, не втрачає свого гіркого оптимізму: “Поки душа в тілі, їдь далі, уперед, Тев’є!”
Автор п’ єси Григорій Горін писав: “Його сміх і сльози, щемний мотив вічного пошуку Віри, Надії, Любові, який звучить на кожній сторінці цього чудового письменника, віриться, буде співзвучним думкам і пошукам, котрі мучать нас сьогодні.”
І дійсно – єврейська класика не залишає байдужим жодного глядача, незалежно від його національності й віросповідання, а українець Богдан Ступка своєю талановитою грою приводить глядача до справжнього катарсису (очищення через високі емоції), змушує вірити йому без жодного сумніву.
Я бачила цю виставу років п’ятнадцять тому і побоювалась, що її дещо “заграли”. Та навпаки – вона стала ще краща, додалося стільки майже невловимих нюансів, що вона стала довершеною, такою, що дивиться “на одному диханні” і вражає до сліз. До речі, ще у 1993 році “Тев’є- Тевель” удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка, під час численних гастролей його побачили глядачі не тільки України, а й Німеччини, Польщі, Росії, Америки( де його подивилася й онука Шолом- Алейхема, американська письменниця Белл Кауфман). А після трьохсотого показу вистави Богдан Ступка був удостоєний ордена Міжнародної спілки Честі і титулу “Жива легенда”.
Шолом-Алейхем у передмові до книги “З ярмарку” писав: “Сподіваюсь, що вона навчить любити наш народ і цінувати скарби його духу, які розсіяні усіма глухими закутками неозорого світу”. Його сподівання не виявилися марними, адже вистава франківців дійсно вчить усіх нас, незалежно від національності й мови, берегти й цінувати скарби народного духу, знати його витоки й коріння, врешті просто Вірити, Надіятися і Любити. А ще будь- якою виставою вони ненав’язливо, але дуже ефективно об’єднують українців талановитою грою, високим емоційним підйомом і, звичайно ж, вишуканою українською мовою.
Тетяна Крючкова
"Вгору".- №28 (407).- 08.07.2010.- стр. 4
