on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Literature > Scherba Taisiya Nikolaevna > У слові і мовчанні живе його душа...

 

У слові і мовчанні живе його душа...
 

(Нарис про Анатолія Марущака)

Життя тече звичайно-до прози від вірша.
У слові і мовчанні живе моя душа.
Анатолій Марущак

Життєвий і творчий шлях
Поет, прозаїк, публіцист, журналіст.
Анатолій Марущак - член Національної спілки кінематографістів України (1986); член Національної спілки журналістів України (1998); член Національної спілки письменників України (2011); Заслужений журналіст України (2004); Двічі поспіль (1997, 1998) - лауреат Всеукраїнських телерадіо фестивалів «Калинові острови».
Володар головного призу «Чорноморська чайка», Міжнародного телерадіофестивалю «Україна єдина»(2002).

Лауреат обласної літературної премії імені Миколи Куліша(2008).
Лауреат поетичного вернісажу «Троянди й виноград»(2009).
Пише українською та російською мовами.
Народився Анатолій Петрович Марущак 8 листопада1953 року в місті Каменськ- Шахтинську Ростовської області в сім'ї військовослужбовця.
У 1976 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. За фахом філолог( учитель російської мови та літератури).
Із 1976 по 1978 роки працював учителем у школі.
Із 1978 року живе і працює в місті Херсоні. Директор ТВО ХДТРК «Скіфія» (із 2002).

Автор книжок:
1986 - повість «Высокий двор»,
1999 - поетичних збірок: «Утоли мои печали», «Вольный стиль»;
2000 - поетичні збірки для дітей «Непослушные пальцы», «Почему весёлый кит не приплыл на остров Крит»;
2003 - поетичної збірки «У слові і мовчанні»;
2005 - книжки «Мандри наосліп»;
2006 - у співавторстві з братом Володимиром Марущаком написана «Тайна Турецкой скалы»;
2007 - роман «Шалений ферзь», за який автор був удостоєний обласної літературної премії імені Миколи Куліша (2008);
2008 - у співавторстві з братом Володимиром Марущаком написана повість «Ключи от приключения»;
2008 - збірка поезій «Щоденник вітру»;
2010 - роман «Доктор ГО».

Неповторний голос слова Анатолія Марущака ми звикли чути на радіотелебаченні з вісімдесятих років XX століття. А ось як неординарна інтелігентна, ерудована та обдарована особистість, поет із власним, тільки йому притаманним поетичним голосом, він розкрився після виходу поетичної збірки «У слові і в мовчанні» (2003). До цієї збірки, виданої у ПП «Літера» увійшло 53 вірші і шість незвичайних ілюстрацій, виконаних Іриною Наконечною. Ця книжка і є предметом нашої уваги.

Автор збірки пропонує послухати «спогади трави і музику Всесвіту; побачити небо, вишите узором Всевишнього; відчути сум зруйнованого дерева і запах тіні; перекопану ніч і тінь дощу; поцілунок соняшника....», як от:

Дерево
Вечір засмаг перестиглими вишнями,
З саду розкішного сонце пішло.
Вишите небо узором Всевишнього,
Дивними думами вкрите чоло.

Добрі новини недовго потішили,
Хтось їх, моторний, до себе прибрав.
Тільки й залишилась в світі колишньому
Сонячна тінь незачинених брам.

Я не забуду дівочого прізвища
Жінки, яку не забрати рокам.
Ще пам 'ятає долоня, як в пригорщу,
Сипала вишні тремтлива рука.

Дивиться соняшник в трави навколишні,
Вже не підняти йому голови.
Він переломиться, стане навколішки
І поцілує сузір'я трави.

Віру в майбутнє і віру в повернення
Сонце в гілках зберегти не змогло.
Впало під хатою стомлене дерево,
Не дочекавшись приїзду мого.

Темрява тисне.
До світла мізерного
Йду через терни у сад крадькома.
Вишні засохлі збираю під деревом.
Тільки вже дерева поруч нема.

Без тебе
Закрутився вужем на паркані павич,
Затремтіла мішень павутиння.
На городі лежить перекопана ніч,
І росте на ній тінь без коріння.

Відбиваючи з неба атаку швидку,
Пні на хмари націлили жерла.
Народили дощі тимчасову ріку
І тече в ній вода без джерела.

Сонце в дім завітати за рік не змогло,
В тому домі поріг не зітреться.
Подорожні давно обминають його,
Бо живе там людина без серця.

Тінь дощу, що не вщух, проросте на весні.
Взимку сніг помандрує по небу.
І впаде білий сніг із хмарин навісних
І за мить почорніє без тебе.(с. 28).

Прочитавши навіть декілька творів Анатолія Марущака із даної збірки, ми переконаємося в тому, що кожному слову автора притаманний асоціатовний підтекст, своєрідне бачення і відчуття світу.

Сни. Диптих
І
Я граю зі сном, який пахне мигдалем,
І вигляд роблю, що ми бачимось вперше,
А сон із космічних глибин виглядає,
Він правди не знає, тому і не збреше.

Лоскочуть повітря сережки дівочі,
Та усмішку губи мої приховають.
Півночі над юними снами промовчу,
А інші півночі вони прозітхають.

Сон має сумління:не лізе в свідомість,
Натомість мій біль розуміє віднині -
Нічними примарами пишеться повість,
Яку прочитають ранкові видіння.

II.
Сни віщі Навіщо
Приходять до нас на побачення,
Пробачать чи знищать -
Немає ніякого значення.
Навряд чи згадаю
Уранці пророка нічного.
Що буде надалі?
Напевне не знаю нічого.
А пам'ять - то пані
Підступна і дуже примхлива:
Події недавні,
А їх очевидці воює сиві.
Хоч пам'ять лукавить,
Та часу здається на милість.
Роки за роками
Спливли... або, може, наснились?

***
Ми - люди, ми - тіні
У вічній безодні.
Ми з півночі йшли,
А зустрілись на сході.
Куди нас ведуть ці дороги і сходи?
Напевне, про це не дізнається жоден.
Вода роз'їдає трухляве каміння.
На камені - зморшки,
ознака старіння.
І стомлені люди крокують не в ногу.
Нехай їм насниться дорога до Бога.
І губи всміхнуться,
І втішаться люди,
І біди свої та чужі позабудуть,
А завтрашній день розпочнеться сьогодні,
Де тіні по сходах спливають в безодню.

Поезія А. Марущака — гостропроблема, образна, духовно загострена, психологічно наснажена - й сьогодні зберігає свою соціопсихологічну та лірико-філософську актуальність.
«Перекопана ніч на городі лежить»,«... «на ній росте тінь без коріння»; «...тінь дощу проросте навесні»; «шкіра порепана болем нестерпним», «...у божому світі від зради протиотрути нема»; «...сніг взимку помандрує по небу...»; «...сон не знає правди», «...пам'ять - примхлива пані», «...сережки дівочі лоскочуть повітря», «...зморшки на камені - ознака старіння»; «де обвітрений млин і в акації порвані жили»; «чебрець - волоцюга порепаного степу...», або «...огузок щириці/повітря дещицю і ближньої хмари розірвану блузу//розгніваний вітер/в кублі трав'яниці зеленим мотуззям зав'яже на вузол...» - це не просто незвичайне бачення світу, а образні, оригінальні метафоричні конструкції з ліричною інтонацією; незвичайно точні вирази з влучними епітетами порівняннями, інверсіями, які надають особливого забарвлення роздумам і переживанням поета та його ліричного героя.

Уже в цій книжці ми помічаємо, що поезія А.Марущака гостропроблемна, образна, духовно загострена, психологічно наснажена - й сьогодні зберігає свою соціально - психологічну та лірико-філософську актуальність.
Образне слово, лірична інтонація надають особливого забарвлення роздумам і переживанням поета та його ліричного героя.
Прочитати цю книжку - значить на мить розділити долю її героїв, зрозуміти світ, в якому «серце спинилось від дотику докору», долучитися до майстерності автора, «...де в слові і мовчанні живе його душа».

Автора хвилюють негаразди сьогодення («Підранок», «Сумнів», «Чужинець», «Блудний син», «Чернетка»... і минуле: «Трофеї», «Я минуле шукаю обабіч доріг», «Три пагорби», « Попереду - вічність, за спиною - стогін», яке ми не маємо права забувати:

...Хто сказав, що все минеться?
Що на всіх єдиний простір.
Куля цілить прямо в серце -
За хвилину буде постріл... (с. 46)

Більше двох десятиліть Анатолій Марущак продовжує розвивати і утверджувати художньо - образне мислення, радує читачів смаглявої Таврії , шанувальників рідного слова новими книжками. Ми відчуваємо його живу душу у кожному слові, пропущену через зболене серце у такому неспокійному світі .

Стриманий римами
Вірш, умістився на аркуші.
Мріями міряє
Юнка дорогу додому.
Світло погасло,
І тільки борги не погашені.
Хто їх віддасть і коли,
І кому - невідомо.
Думка лякається слова
І в слові ховається.
Випадок випав, як карта,
І виправдав долю.
Поїзд проїхав
Повз кимось омріяну станцію.
Може повернеться.
Тільки коли - невідомо.

Вт ішиться вишнями
Сумом зруйноване дерево.
Втішиться снами солдат
Перед раннім підйомом.
Куля уже залишила
Підвалини темряви.
Куля летить,
А коли прилетить - невідомо.

Правда неправду не любить,
Та завжди вітається,
Щиро покається,
Вже за хвилину потому.
Обов'язково майбутні дороги
Освятяться.
Хто їх освятить,
А також коли- невідомо (с.62).

Тож, прочитавши згадані твори, маємо право стверджувати, що поет Анатолій Марущак наділений оригінальним талантом і без його книжок важко уявити справжню сучасну українську поезію.
 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page