Вовків боятися — в ліс не ходити
З казок і мультфільмів ще з дитячих літ ми дещо знаємо про вовків. Що він і битий, і пришелепкуватий, що його дурить не тільки лисиця, а й зайці, і такі-сякі поросятка. В українському фольклорі вовкові найбільше відведено примовок, порівнянь... «Хоч вовків ганяй у хаті» (холодно): «П'є на вовчу шкуру» (у рахунок майбутніх благ), «Загинати сухого вовка» (гра), “Вовка скільки не годуй”, “Вовком дивитися”, «Дати кому вовчого білета» (прогнати), «Вовк в овечій шкурі», «Вовча натура», «Вовчий апетит», «Тікайте, бо йде вовчище-помелище» (з південноруської казки, яку видав І. Рудченко (1870 p.).
- Що ж воно за звір цей вовк? - з такого наївного запитання розпочалася у мене розмова із знавцем цих хижаків кандидатом сільськогосподарських наук, старшим науковим співробітником, керівником наукового центру мисливствознавства Степового філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства І.М. Шейгасом. Він сказав:
- Мені подобається цей звір. Це дуже розумна тварина, яка зуміла вижити попри багатовіковий прес людини. Це лише в деяких казочках вовка ображає навіть заєць. Насправді це дуже сильна тварина. Вона не просто вижила, а й живе непогано. Лякати людей нема потреби. Вовк сам за себе скаже, хто він такий. І все ж потрібні серйозні заходи, втручання держави, щоб знизити чисельність вовків. У цьому столітті їх сплеск спостерігається вже втретє. Таке було у період революції, в післявоєнні роки. І нині під час реформи. А тим часом вовк - серйозний звір, і з допомогою одних наскоків нічного не вийде.
Білоруські мисливствознавці вважають, якщо чисельність вовків досягає 0,1 голови на 1000 гектарів, вести мисливське господарство немає сенсу. Не вийде нічого... Бо вовк контролюватиме чисельність диких тварин. Отже, треба знижувати кількість хижака. У нас в районі Нижнього Дніпра, Дніпровських заплав про вовка, як про хижака, говорити немає сенсу. У нас інші хижаки виконують його роль. І дуже вдало. Чисельність качки дуже низька, чисельність фазана теж. І саме через те, що висока чисельність ворони. Ми часто ведемо своє комунальне господарство настільки недбало, що для вороння це дуже добре.
- А чим живиться вовк?
- У лісах лось - один з перших видів харчування вовка. Але вовк настільки всеїдна тварина, що якщо немає крупних тварин, то полює на птахів, що гніздяться на землі, земноводних, плазунів, мишоподібних гризунів та свійських тварин. На півдні вовк постійно відвідує баштани, кавуни полюбляє. Але на траву він поки що не перейшов. Їсть м'ясце, і притому не так і мало. Тонна м'яса, як мінімум, потрібна вовкові на рік. Але якщо врахувати те, що він багато кидає про запас, то йому необхідно навіть півтори-дві тонни м'яса. Спеціалісти досі не можуть прийти до спільної думки, скільки вовк може з'їсти за один раз. Бо в нього характер такий, що він може наїстися, побігти у певне місце і відригнути про запас, і далі продовжуватиме їсти. Бо якщо зграя з п'яти-шести вовків нічого не залишає від оленя за одну ніч, то просто фізично не може стільки влізти.
- Вовк нападає і на людей?
- Так, небезпека існує, факти вовчого людожерства дійсно є. У! хорошій книжці Павлова наводяться дані звітів за часів царської Росії. Тоді вовки загризали насмерть десятки, навіть сотні людей щорічно. Є такі підтвердження щодо Кіровської області за часів Радянського Союзу. На Житомирщині і Рівненщині також відомі випадки нападу вовків на людей. Мені відомі невмотиво-вані з боку людини три напади. Це було на Поліссі. Одного вовка вдалося підстрелити. Хижак був молодий, не скажений. З гастрономічним інтересом увечері вовк став ганятися за собакою. Хазяїн не дозволив, тож вовк напав на людину.
- Ігоре Миколайовичу, як поширені вовки на Херсонщині?
- Звідки вони прийшли до нас? Є два шляхи: з боку Карпат і з північного Сходу, Луганщини. За останніми даними, вовків на Луганщині зараз більше, ніж у Карпатах. На Херсонщині сотні вовків не має, але і півсотні теж дуже багато. За останні півтора року я зробив 14 експертиз шкур вовків. Як правило, він потрапляє під час попутніх, звичайних полювань. Хоч провадяться і облавні полювання.
- А де розмножуються вовки?
- Місць, де можна вивести малечу, у вовків не так вже й багато. Потрібно, щоб туди не навідувалися грибники, не провадилися рубки догляду, щоб поряд водичка була, сухо... Нора для нього не обов'язкова. Буває, що він використовує лисячу нору, він її розкопує. Знаходили лігво вовків у стіжках сіна, навіть у трубах під дорогами, на сухих галявинах у купі хмизу.
Якщо постійно спостерігати за вовками у якомусь районі, іноді весною виникне думка: десь пропали вовки. Це характерна прикмета того, що вовчиця привела малечу. Вовки тоді прагнуть залишити після себе якомога менше слідів. Вовки, між іншим, дуже люблять ходити по дорогах, бо це легше всього. Але якщо поблизу лігво, то вовк перестає полювати у цьому районі. По дорогах не ходить, лише перестрибує їх. Мені відомий випадок, коли вовк бігав за дев'ять кілометрів добувати їжу, хоч поряд паслися козулі. Вовченята дуже безпомічні. І вовчиця, як правило їх не захищає від озброєної людини. У цьому теж великий біологічний сенс. Ну що вовчиця може зробити проти людини з рушницею? Загинуть малята, і вона загине. Тут є сильна логіка. Розповіді, що вовчиця нападає, коли захищає вовченят, безпідставні. Спрацьовує інстинкт виживання. Забирати щенят - дуже хороший метод боротьби з вовками. Бо вбити дорослого вовка дуже важко.
- А яка географія поширення вовків в області?
- Вовк - це насамперед лісовий звір. До лісу його тягне. Але випадки його хижацьких нападів прив'язані до ферм, населених пунктів. Особливо, якщо антисанітарні умови на вівчарнях, нема упорядкованих могильників для захоронення загиблого молодняка. Йде окіт - неживе ягнятко викидають, а для вовка це знахідка.
- На вовків влаштовують облавні полювання з прапорцями. Чому вони їх бояться?
- Якщо ми вовків не бачимо, то це не означає, що їх немає. Вони кожен день спостерігають за людьми. І вовка лякає не стільки червоний колір прапорців, а щось нове, незнайоме. На цьому засновані навіть деякі методи охорони ферм. Якщо занадяться вовки на ферму, часом досить повісити якісь відра, поміняти огорожу. Це не набагато, але все ж стримує вовків. А щодо прапорців, то я й сам дивуюсь. Бо деякі дикі тварини взагалі не реагують на них, а вовк, особливо молодняк, боїться. Бували випадки, коли у прапорцях вовченята сиділи шість днів. Хоч лосі рвуть ті прапорці. Але якщо серед вовків є особина, яка побувала у прапорцях, і яка вже вискакувала за їх межі, то вона може вивести виводок вовків. Хоч бувало, що старі вовки виходили, а молодняк залишався. Страх...
- Кажуть, що у нас трапляються собако-вовки?
- Якщо популяції вовки бракує самця або самки, а генетично вовки і собаки абсолютно однакові, дають нормальне потомство, яке розмножується. У зграї, де немає самки, вовки приймають суку. Вовк знайде собі пару. Гібридне потомство може бути рябе, але генотип вовка набагато сильніший і з роками рябі плями зникають. На мою думку, гібридні особини вовко-собак ще гірші для природи. Але винагороди виплачують за здані шкури чистопорідних вовків. На жаль, таке положення.
- Ігоре Миколайовичу, розкажіть про себе.
- Я народився у Києві і прожив там стільки, скільки перебувала у пологовому будинку моя мати. Бо батько у мене геолог, працював у Казахстані. Моя мати з Київщини, а батько з Житомирської області. З часом сім'я повернулася на Полісся. Я закінчив лісовий факультет Української сільськогосподарської академії. Вовк настільки розумна тварина, що ним я цікавився завжди. А на практиці зустрівся з ним, коли став працювати у «Ліспроекті». Це було на Чернігівщині у 1977 році. Перші вовки - трофеї спортивного полювання - з'явилися пізніше. Впритул зустрівся з вовками, коли працював у Поліському державному заповіднику. Там зустрівся з великим знавцем вовків Миколою Юхимовичем Жуковським. Вовчатник, професор своєї справи. Любив полювання на вовків. У нього була переламана нога, але міг ходити за ними день і ніч. Ловив вовків капканами, стріляв. Такий був мій вчитель. За п'ять років відстріляли десятка два вовків.
- А скільки важать вовки?
- Там, на Поліссі, ми забили вовка вагою 49 кілограмів. У нас вага дорослого вовка - до 40 кілограмів. Я знімав багато шкур з вовків. І всього лише двічі траплялися худі звіри. Тушка часом буває білою, як бараняча: на палець сала.
- А чому кажуть, що вовка ноги годують?
- Вовк постійно в роботі. На 10-15 атак на лося припадає лише одна вдалою. Він хапає його ззаду за промежину, де багато кровоносних судин, незалежно від того лось - самець чи самка.
- А чи одомашнюються вовки?
- Знову ж там, на Поліссі, хоч на Херсонщині я вже десять років, був хороший вовчатник Сергій Жила. Залишив собі вовченя, але з часом агресивність його збільшувалася. Під час годівлі м'ясом він, напевне, відтяв би і руку, якби той не встигав прибрати. Дика тварина залишається дикою, скільки її не годуй. Відомі випадки, коли звірі нападали на своїх господарів-дресирувальників. У молодому віці тварину можна приласкати чи застрахати. Саме вони піддаються дресируванню, а з часом виходять з-під контролю.
- Ваше ставлення до природи.
- Чим далі я все більше надаю перевагу фотополюванню. З єгерем Сергієм Івановичем цього року підгодовували качок, поросят. У них шкода стріляти. У деяких країнах останньому вовку пам'ятник поставили. Якщо не буде вовка, його місце займуть бродячі собаки. Питання про те, щоб знищити вовка, не стоїть. А контролювати його чисельність необхідно. І не забуваймо, що природа - наша колиска. Якщо ми вийдемо з неї, нам хана.
- І наостанок: розкажіть якийсь випадок.
- Якось йду по Дніпровському ринку в Херсоні. Бачу шапку із знайомого звіра. Цікавлюсь ціною.
- 250 гривень.
-Ого!
- А ви знаєте, що це за звір?
- Знаю. Видра річкова. «Червона книга». Тюрма...
Ігоря Миколайовича Шейгаса я сфотографував з черепом вовка - престижним мисливським трофеєм.
Анатолій Яценко
“Таврійський регіон”.- №8 (8).- 02.12.1999.- стр.9
