on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Topics > Visual art > Art of Tavriya > Зберегти в собі художника

 

Зберегти в собі художника

У березні виповнилося 75 років відомому художнику, нашому землякові Василю Артемовичу Боженку. Спілка художників Херсонщини представила його персональну виставку, яку відвідали безліч колишніх учнів Боженка, колеги, друзі, любителі живопису. Полотна митця створюють відчуття затишку, любові до всього, що тебе оточує, і легкої ностальгії за тим, що вже назавжди минуло.
Дуже енергійний, не зважаючи на досить солідний вік, швидкий, з сяючими очима і чудовим почуттям гумору, він увесь час був оточений людьми – і не лише в перший день виставки. Пропрацювавши 28 років у Бериславському педагогічному училищі, він і досі пам’ятає більшість своїх учениць, а ті, в свою чергу, з теплотою згадують вчителя образотворчого мистецтва й історії мистецтв Василя Артемовича Боженка.

Коли в селі з поетичною назвою Новорайськ у сім’ї Боженків народився третій син Василь, ніхто навіть не думав, що він стане художником. Ішов 1936 рік, жилося на селі нелегко, для батьків головним було нагодувати й одягти дітей. Проте здібності хлопців узяли верх. Старший брат Петро примудрявся малювати навіть на уроках – у тому числі й учительку такої “нелюбимої” математики.
Василь Артемович згадує, що брат взагалі був надзвичайно талановитою людиною: ще до війни поставив у селі п’єсу “Сватання на Гончарівці”, причому, сам гримував, готував костюми, робив декорації, був актором. Він рвався до мистецтва, рік працював художником у Запорізькому драмтеатрі, був повен планів на майбутнє, та його життя перервала війна…

“Я вважаю, – говорить Боженко, – що все краще в мені – від брата. Коли мене в дитинстві просили щось намалювати, а я відмовлявся невмінням, мене соромили: як це – брат художник, а ти не стараєшся. І я почав перемальовувати портрети вождів, розкресливши їх на клітинки. Виходило дуже схоже, мене хвалили, я пишався, проте ніхто так і не підказав, що треба малювати з натури.” Згодом це стало причиною першого розчарування хлопця.
Після восьмого класу Василь вирішив їхати вчитися на художника до Одеси, аж тут – грошова реформа. Дома грошей не було, тож мати продала за 4 карбованці курку і сказала синові: “Їдь!” Василь Артемович згадує: “Іду я дорогою, плачу, аж раптом дивлюся: у пилюці – гроші, цілих 25 карбованців. А вже купуючи квиток, побачив, що папірців – два. Отак доля мене потішила.”

Однак в училищі, побачивши зразки робіт, які мали надати вступники, був приголомшений, адже так малювати він не вмів. Довелося повертатися додому, правду казати було соромно, тож придумав, що без домашніх робіт не прийняли до училища.
Закінчив 10 класів, малював з натури майже безперервно, і відчув себе “витязем на роздоріжжі”: до служби в армії цілий рік, і чим зайнятися хлопцеві, який остаточно ще не визначився із власним майбутнім, невідомо. Проте дорога з’явилася сама – за комсомольською путівкою не комсомолець Василь вирушив будувати Каховську ГЕС.

Працював теслею, між ділом роблячи на дошках замальовки друзів. Там познайомився з відомим художником Альбіном Гавдзинським, який вже четвертий рік писав ГЕС. Юнак сидів за спиною митця і тихенько плакав від німого захоплення і бажання малювати. Потім були 4 роки служби в авіації – стрільцем-радистом на реактивному літаку. Спочатку було важко, але потім звик, і навіть знаходив час для малювання. Один із товаришів по службі вчився на художника і допомагав Василеві порадами. “Я шість разів під його керівництвом перемальовував звичайну табуретку, і це дало мені остаточне переконання, що потрібна школа, малювати треба вчитися,” – говорить Василь Артемович.

Майбутня дружина Раїса Гаврилівна чекала його зі служби, вони одружилися, народилася донька Наталя, і молодий батько вирішив, нарешті, вчитися на художника ( а було йому вже 28 років). Дружина, яка ще раніше мріяла вийти заміж за льотчика й за художника, завжди підтримувала свого коханого, тому, незважаючи на зарплату в 45 карбованців, погодилась із рішенням чоловіка. І сказала: “Ну що ж, як потрібні будуть гроші – продамо моє пальто.” Дуже важко було у першому семестрі, коли Василь залишився без стипендії, проте став підробляти і нічого – вижив, адже займався тим, що дуже любив. А вже через десять років, у 1978-му, він заочно отримав вищу освіту, закінчивши художньо-графічний факультет Одеського педагогічного університету ім. К.Ушинського.

Потім була робота у Бериславському педучилищі, яку Василь Артемович згадує з ніжністю. Мабуть, дійсно, частка життя і серця справжнього вчителя переходить до його учнів, а ті дарують йому свою енергію і натхнення, свіжий погляд на життя, бажання жити і творити. Саме завдяки такому “обміну”, можливо, і цінувалися завжди випускники училища за відмінну підготовку. А сам Василь Артемович завжди допомагав найталановитішим своїм “кадрочкам” рекомендуючи їх до вищих художніх навчальних закладів.

Друг Боженка, відомий живописець Георгій Петров зауважує: “Навчати інших і водночас працювати самому – дуже нелегко. Я вважаю, що, не спілкуватися з колегами-професіоналами майже двадцять років і зберегти в собі художника – це подвиг.” І Василь Артемович свій подвиг здійснив! Отримавши усі можливі освітянські регалії, він залишився Художником, який любить життя і зображує його у всіх проявах. Варто лише поглянути на невеличке полотно “Різдвяний вечір”, і вас охопить надзвичайно теплий, святковий, дитячий настрій очікування чуда. Ніби фізично відчуваєш свіжість морозного “Зимового ранку” і нестерпну спеку “Олешківських пісків”, терпкий запах золотого листя (“Осінь в Цюрупинському лісі”). А яке розмаїття бузку: білого, лілового, фіолетового й червонуватого – здається, аромат його ніби витає у повітрі.

У творчості митця багато портретів – виразних і з “родзинкою”. Наприклад, портрет тещі, де характер просто вихлюпується з полотна, недарма один із відвідувачів виставки, підійшовши до Боженка, сказав: “Дякую Вам за “Тещу”. Чудові портрети дружини Раїси Гаврилівни, з якою вони разом вже більше п’ятдесяти років. “За вишивкою” – адже це захоплення усього її життя, вона вишиває вовною великі полотна: живописні “Маки”, яскравогруді “Снігурі”, сцени з казок, зворушливі домашні тварини. Василь Артемович пишається дружиною і називає її не лише своєю музою, але й першою порадницею і справжнім другом.

Уже більше десяти років Василь Боженко мешкає разом із сім’єю в Херсоні, за його словами, “ближче до мистецтва”. І дуже щасливий, що має можливість увесь вільний час віддавати улюбленій справі, друзям і колегам-художникам. “Я вдячний долі, – говорить митець, – що вона подарувала мені друга Георгія Петрова, ми розуміємо один одного з напівслова – і у повсякденному спілкуванні, і в поглядах на мистецтво, і на пленері, і в майстерні.” А за словами Петрова, Василь Артемович “ у провінції виховав людей, які будуть розуміти красу мистецтва й самого життя, навіть якщо не стануть художниками.” І дійсно, його учні згадують, що урок Боженко починав словами: “Забудьте, що у вас було перед цим, ви – у маленькому храмі мистецтв, малюйте, відпочивайте і думайте лише про хороше.” Хіба ж можна забути такі уроки?

Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №15 (446).- 14.04.2011.- стр.16-17

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page