on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Topics > Literature > Writers of Tavriya > «Знов далекий вечір диха морем...»

 

«Знов далекий вечір диха морем...»

У розмаїтому спектрі сучасної літератури Херсонщини особливо помітна постать поета Олександра Бутузова. Його творчість заіскрилася неповторними гранями на межі двох століть і здобула визнання. Він став членом Національної спілки письменників України, лауреатом літературної премії ім. Миколи Куліша і встиг уже видати 15 збірок поезій.
Творить Олександр Бутузов двома мовами — українською та російською. У його літературному доробку багато поетичних творів, які вже здобули свого читача.
У 1958 році Олександр закінчив з золотою медаллю середню школу в Херсоні, а згодом — Кримський державний медичний інститут і відтоді живе і працює лікарем у рідному місті.
А поетичне слово було і є для Олександра Глібовича надійним і незмінним супутником на життєвій дорозі.

«Слагать стихи — искусство птицелова:
Терпение и чуткость служат снастью.
И на приманку сердца ловит слово
Поэт, плененный сам недоброй страстью».

Помітною рисою творчості поета є вишукана образність і надто економне використання слова. Красномовно це засвідчують його октави — восьмирядкові твори, у яких віддзеркалюються миттєвості буття.

Є інший світ за межами думок,
За межами звичайної любові -
Мости до нього зруйнувала повінь,
Перетворившись згодом на струмок.
Там не існує болю каяття,
А мушля серия зрощує перлину.
Там щастя, що зникає за хвилину,
Встигає зруйнувати все життя.

Муза Олександра Бутузова досить вибаглива як до форми, так і до змісту. Здавалося б, традиційний класичного покрою вірш передає найтонші почуття і філософські інсинуації, що дає змогу сприймати твір цілісно й конкретно.
Ось як зримо і поетично автор передав безсмертя творчості...

Палаци й вежі - порох та сміття,
Як і усе, що створено руками,
Бувальщина іде у забуття,
А вигадки чомусь живуть віками.

В історії слов'янських літератур є чимало імен письменників, чия доля була тісно пов'язана з медициною. Скажімо, Чехов, Вересаев, Булгаков з успіхом працювали у галузі терапії, серед хірургів красним письменством займався Юлій Крелін. З-поміж прозаїків та публіцистів називаємо чи не найпомітнішого автора — Віталія Коротича. А от Олександр Бутузов — лікар-психіатр — чи не єдиний з-поміж них поет.
Продовжувачем літературної справи Олександра Бутузова став його син Гліб, котрий мешкає у далекому зарубіжжі. Володіючи п'ятьма мовами, він активно займається перекладацькою і дослідницькою роботою. Його перу належать дві книги з філософії творчості.

А дружина Світлана Володимирівна — знаний фахівець у галузі медицини як лікар-окуліст вищої категорії. І саме вона першою знайомиться з новими творами поета.
«Поет не належить собі, він бранець своїх демонів», — полюбляє цитувати Карла Юнга Олександр Глібович. І його професія, без сумніву, проливає своє доброчинне світло на його творчість.
Зауважимо, що Олександр Бутузов чи не єдиний в Україні психотерапевт-практик, який застосовує таку вишукану, артистичну, ефективну лікувальну методику, як бібліотерапія (тобто лікування книгою, читанням). І надійним інструктором у цих процедурах — його особисте поетичне слово.

Вновь зеленый вечер дышит морем.
Переходит ветер на зюйд-вест.
На бульваре ухажеры спорят
0 пустых достоинствах невест...

Ми бачимо, як майстерно поет підмічає деталь. У, здавалося б, незатійливих і буденних поняттях можна розгледіти найосновніше — принаду сприйняття світу. Просто і віртуозно довершено...
Цікава деталь: Олександр Бутузов пишається своїм глибоким родинним корінням, яке бере свій початок з днів заснування Херсона. Корінний житель міста продовжує славних своїх попередників яскравими проявами непересічного таланту.

Де піщаний узорчатий килим
Зберігає серпневі принади,
А мартин, що кульгає недбало,
Раптом легко зринає у небо...
І для щастя потрібно так мало,
Що, нарешті, нічого не треба.
Ходить вересень пляжем спустілим,
По гомілки заходить у воду.

Ще в далекому XVII столітті перші публічні бібліотеки в Росії називалися «аптеками для душі". І справді, книга лікує, книга повертає людину до життя... А поетичне слово нашого земляка служить саме цій благородній меті. Тож нехай і надалі щедро врожаїться його благодатна літературна нива!

Валерій Кулик,
поет, заслужений діяч мистецтв України
“Новий день”.- №26 (4968).- 23.06.2011.- стр.22

 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page