Витоки ідей, пов'язаних з охороною природи, ми знаходимо вже в давнину. Попередники законів про охорону довкілля існували протягом усієї історії людства. У 2000 році до нашої ери вавілонці заборонили заходи, що ведуть до погіршення якості зерна, а перший циркуляр, який обмежує масштаби спалювання вугілля, був випущений в Англії 1273 року.
Так, на Русі далекоглядні люди минулих століть також піклувалися про охорону природи. Так, Ярослав Мудрий у «Руській правді» ухвалив обмежити видобуток лебедів, бобрів та інших цінних тварин.
В Україні, на прикладі історії становлення одного із найстаріших заповідників – Асканія-Нова, можна розглянути усі перемоги та поразки вітчизняної справи охорони природи. Перший декрет «Про створення Державного степового заповідника «Асканія-Нова» було видано 85 років тому – у 1921 році. А що було до цього?
1883 - цю дату можна вважати початком організації першого заповідника як в Україні, так і в цілому в Російській імперії. Саме цього року засновник заповідника Фрідріх Фальц-Фейн виділив для охорони першу ділянку цілини. Однак його вибір виявився не зовсім вдалим, тому що через ці території проходив «чумацький шлях». І тоді Фальц-Фейн закладає в 1898 нові заповідні ділянки в 500 і 120 десятин.
Доля степів (як і прерій Великих рівнин Північної Америки) драматична. Це перший випадок майже тотального знищення цілої географічної зони організації найбільш інтенсивного сільськогосподарського виробництва. За рахунок степових екосистем цивілізація в Європі, Азії та Північній Америці вирішувала і продовжує вирішувати до сьогодні свою найнагальнішу проблему - виробництво продовольства.
Доля ділянки дикого степу Асканії-Нова - це відбиток історії розвитку нашої країни, де чітко проглядаються всі етапи розвитку суспільства, і навіть справи охорони навколишнього середовища загалом.
Фрідріх Фальц-Фейн не лише зробив степи в Асканії-Нова заповідними, а й створив унікальний зоологічний та ботанічний парки. Він залучав до свого маєтку для роботи та проведення наукових спостережень відомих біологів, імена яких досі залишаються символом заповідної справи в Україні. Однак благодатні дні для Асканії-Нової закінчилися після подій 1917 року. Потім напад Росії на Україну, «чорні дні тридцять сьомого, реалізація сталінського плану перетворення природи, «підняття цілини», епоха репресій»... Багато чого побачив і пережив асканійський степ за цей період.. Але весь час тут перебували люди, які, часом, навіть не зважаючи на власний добробут, рятували цей шматочок дикої природи, цей первісний цілинний степ, без якого немислима тепер Україна.
Страшна картина безчинства і мародерства в заповіднику в роки громадянської війни. Білі загони змінювали червоні. П'яні солдати влаштовували полювання на екзотичних тварин, знищували та грабували обладнання лабораторій, колекції бібліотеки та музею. У цей смутний час на захист Асканії-Нова стала авторитетна людина, великий друг Фальц-Фейна - генерал П.К.Козлов, який приїхав сюди разом із дружиною 1917 року. Він шукав підтримку для заповідника в різних урядів і режимів, і сигнали про порятунок такої цінної пам'ятки природи не залишилися без відповіді.
1 квітня 1919 року було підписано декрет "Про оголошення колишнього маєтку Фальц-Фейна "Асканія-Нова" народним заповідним парком", який був переданий у розпорядження Народного Комісаріату Просвітництва. Він став одним із перших законодавчих актів радянської влади з охорони природи.
Однак психологічний і моральний стан асканійців залишався дуже важким, оскільки довкола бешкетували банди. Але на посаді залишалися віддані та вірні заповіднику працівники. У січні 1921 року в Асканію прибув Б.К. Фортунатів (майбутній завідувач зоопарку), якого дуже непокоїла подальша доля заповідника. На нараді з Асканії-Нова в українському Наркомземі було запропоновано розробити проект нового декрету щодо заповідника та список першочергових заходів, які необхідно вжити для його порятунку.
1921 року було видано декрет «Про оголошення Асканії-Нова державним степовим заповідником УРСР». У ньому було зазначено, що «завданням Асканії-Нова є: збереження та вивчення цілинного степу та його природи...» Це стало найбільшим досягненням України в галузі охорони природи на початку 20-х років XX століття. І хоча потім доля ще не раз випробовувала на міцність шматочок «цілинного степу», що зберігся, проте юридична основа існування заповідника була закладена.
І до сьогодні найважливішим завданням заповідника є збереження для нинішніх і майбутніх поколінь єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу.
Зав.сектором екологічної пропаганди Біосферного заповідника «Асканія-Нова»
Світлана ВЕСЕЛА
Газета "Булава", 17 серпня 2006
