on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

 

Перлина в непоказній раковині

Я живу у Херсоні 21 рік. І весь цей час я слухала про заповідник невимовної краси, який розкинувся в степах нашої області. Дядько кілька років поспіль навіть обіцяв звозити мене в цей куточок дикої природи. Але подорож весь час відкладалася. Моя мрія здійснилася наприкінці квітня 2016 року. Кілька годин шляху і ось він – заповітний покажчик.

Своє знайомство із заповідником ми розпочали з дендропарку. Відчуття було таке, що ти потрапив до Нарнії, Задзеркалля чи якогось іншого загадкового світу. Навколо – столітні дерева, чагарники з різних куточків планети, а між ними червоними цятками виділялися тюльпани. І все це росте в посушливому херсонському степу! Насолоджуватися подібною красою можна було б нескінченно, якби не заважав... гід. Від її монотонного оповідання у стилі “ліворуч ви можете бачити представника виду…”  хотілося не захоплюватися чудесами рукотворного парку, а просто спати. Знайомство з мешканцями дендропарку ми почали з огляду отруйних чагарників, довідалися, яка рослина вважалася символом жалоби в Стародавньому Римі. А завершувалося це демонстрацією породи дерева, де повісився Іуда.

Після такого “веселого” початку були ще й рослини, які поїдали динозаври і пережили льодовиковий період. І дуби, висаджені вздовж того самого Чумацького шляху. І ділянку цілини. І навіть озеро з карасиками посеред парку. Але по-справжньому насолодитися природою ми змогли лише після того, як гід перестала говорити.

Другою частиною екскурсії став зоопарк. Гід продовжила тужливу розповідь про родину Фальц-Фейнів. Але її ніхто не слухав. Адже мало кому цікава назва звіра латиною. Більше хочеться його розглядати та фотографувати. А тварини вже давно звикли до такої пильної уваги людей. Дехто навіть став майже ручним. Наприклад, компанію нам склав гордо ходив територією павич. Під написом "тварин не годувати", птахи вишиковувалися в чергу за смакотами від туристів. Біля штучного озера туристи могли подивитися на лебедів без вольєрів і тікати від настирливих гусей, які вимагали чергового шматка хліба.

Від птахів ми перейшли до різних копитних - буйволів, антилоп, козлів. Помітивши хитру усмішку верблюда, туристи відійшли від вольєра подалі. А милих поні хотілося взяти на руки і потискати. Але вдалося тільки почухати носик і погодувати морквою. Настрій піднімався дедалі вище. Далі я сподівалася побачити той самий безмежний степ, де пасуться череди бізонів і зебр. А серце просто переповнюється почуттям волі. Замість степу ми побачили… ворота, через які покинули зоопарк. Екскурсія закінчилась. А в душі залишився неприємний післясмак.

На виході нас чекало ще одне дивне явище. У заповіднику немає централізованого магазину сувенірів (дивно якось). Його функції виконують місцеві мешканці. На розкладах або навіть на землі вони продають магніти, вироби ручної роботи, ножі, і навіть ікла вовка (як вони стверджують). Розчарування №2: вбиральні. Плюс вони є. Але чистота та запах здатні зіпсувати все враження від екскурсії. Є навіть дерев'яний клозет із серцем на дверях. У ньому немає світла та паперу. Натомість “компанію” вам складуть павуки та мухи.

Якщо ви захочете поїсти (а це логічно, адже екскурсія триває три години), то діставайте свої бутерброди. Кафе у селі є. І навіть ціни там дуже демократичні. Але асортимент та якість не викликають довіри. Як таке можливе у місці, про яке знає весь світ? Чому не розвивається інфраструктура? Адже туристів – юрби. І їхні запити щоразу зростатимуть. Про яку стратегію розвитку туризму можна говорити, якщо ми навіть не можемо зробити нормальні вбиральні та нагодувати людей? Будемо чесні хоча б самі із собою.

Чому найцінніше та найцікавіше – степ – показують лише обраним делегаціям іноземних гостей? Херсонцям це бачити необов'язково? В Африці туристів вивозять прямо на зустріч із дикими тваринами, навіть хижаками. Чим ми гірші? Окреме питання в мене до підготовки екскурсоводів. Я анітрохи не сумніваюся у їхньому професіоналізмі. Але людям хочеться бачити спеціалістів, закоханих у свою справу. І тих, хто вміє закохати інших. Одна людина з погаслим поглядом і монотонною розповіддю може зіпсувати навіть найпрекрасніше явище.

Виконання дитячої мрії залишило по собі дуже змішані відчуття – від радості до цілковитого розчарування. Але побувати тут хоча б раз у житті обов'язково варто. Асканія-Нова - справжній скарб. Її називають перлиною нашої області та всієї України. Ось тільки “раковина” аж надто непоказна.

Олена Піменова

http://vgoru.org/index.php/template/novini-khersonshchini/item/3976-zhemchuzhyna-v-nevzrachnoi-rakovyne

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.