Є теми, писати на які непросто. Одна з них – Асканія-Нова. Адже стільки про заповідник написано! І все ж таки автор цих рядків вирішив, що називається, ризикнути. І розповісти не тільки (та й, мабуть, не стільки) про Асканію-Нову, скільки про деяких її мешканців - знаменитих і не настільки відомих.

Народжений вільним: кінь Пржевальського
Це сталося 1879 року, під час однієї з експедицій, організованих Російською Академією наук до Центральної Азії. Ту експедицію (як і 2 попередні) очолив енергійний та сміливий офіцер, ім'я якого вже знала вся Росія – Микола Пржевальський. У той день учасники експедиції досягли північно-західної території сучасного Китаю, неподалік Монголії. Учасники експедиції зупинилися, щоб зібрати колекції та гербарії. Тоді й відбулася знаменна подія: Миколі Пржевальському вдалося побачити диких коней. Так було зроблено одне з найвизначніших зоологічних відкриттів ХІХ століття. І на честь першовідкривача новий вид був названий конем Пржевальського.

Взагалі це відкриття відбулося, що називається, «вчасно». Тому що дикі коні, взагалі-то, не найщасливіші мешканці Землі. Того ж року, у грудні, було вбито останніх європейських диких коней, які мешкали в природі, – тарпани. І сталося це на території нинішнього Нижньосірогозького району нинішньої Херсонської області поблизу села Айгамани (зараз – Фрунзе). Колись кінь Пржевальського був поширений дуже широко: у Центральній та Середній Азії та в Казахстані. Але до 1879 року область проживання цього виду значно скоротилася, і кінь Пржевальського мешкав тільки в одному географічному районі – у Північно-Західному Китаї та Південно-Західній Монголії: у тому місці, яке здавна називали Джунгарією. Місцевість ця екзотична: степ-напівпустеля (а іноді й пустеля!) – горбиста, із солончаками, ярами та гірко-солоними озерцями.

Але не поспішайте шкодувати «нещасну» тварину: цим витривалим та сильним коням у Джунгарії жилося непогано. По-перше, тут є джерела у передгір'ях невисоких гір. І тут же можна знайти ділянки з рослинністю навіть у найсухіший час. По-друге, у певні періоди року (коли йдуть дощі) напівпустелю покриває килим із трав. Загалом опис Джунгарії чимось нагадує Альошківські піски до заліснення. Щоправда, ландшафти там не піщані, а кам'янисті, гори, яких у нас немає, та й простори – не подружжя нашим. Азія!

Ідея відловити диких коней виникла невдовзі після того, як про існування цього виду дізналися у цивілізованому світі. А за практичне здійснення цього завдання вперше взявся Фрідріх Фальц-Фейн: на його прохання дослідник центральної Азії Клеменц організував експедицію з пошуку та вилову цих тварин. Це вдалося зробити в 1898 році: тоді в Джунгарській Гобі (на території сучасної Монголії) упіймали чотирьох лошат. Щоправда, вони незабаром загинули – цих малечу з недогляду напоїли не кобильським, а овечим молоком.

Але вже незабаром було організовано нову експедицію, і наприкінці весни 1899 року 8 лошат було доставлено в Асканію-Нова. З цього часу і починається «асканійський» період цього виду. До речі, це були перші коні Пржевальського, яких вдалося привезти до Європи. Але недарма кажуть, що лиха біда почала: дізнавшись про успіх Фрідріха Фальц-Фейна, відомий торговець тваринами Карл Гагенбек теж вирішив придбати цих екзотичних тварин. І в 1901–1902 роках придбав 39 лошат і продав їх у різні зоопарки світу. Окрім Гагенбека, конем Пржевальського зацікавилися інші власники зоопарків та торговці.

Це, мабуть, одна з основних заслуг Фрідріха Фальц-Фейна як натураліста. Своїм прикладом він «спровокував» інтерес до цього виду. В даному випадку такий інтерес був рятівним: адже саме тоді, наприкінці XIX – на початку XX століть були сформовані групи коней, що утримуються в неволі, і розпочато їхнє розведення.

Щоправда, успіхів у цій справі вдалося досягти не відразу. З тих коней, яких завезли до зоопарків світу на рубежі століть, нащадки залишили не всі. Одні загинули від хвороб, інші з якихось причин не розмножувалися. А асканійська група у роки Другої світової війни взагалі припинила своє існування.

Тому в другій половині 1940-х років у заповіднику все довелося розпочинати спочатку: завозити тварин з інших зоопарків. А 1957 року з Монголії привезли мешканку степів, про яку тепер знає будь-який зоолог чи зоотехнік, який займався конем Пржевальського. Це була знаменита Орлиця 3, від якої вдалося здобути цілу «династію». І це мало особливу цінність: адже Орлиця 3 була останнім конем Пржевальського, якого вдалося відловити у природі. Можемо пишатися: адже не так давно в херсонських степах жила істота, яка з'явилася на світ у безкраїх просторах Центральної Азії! А останнім часом в Асканії-Нова утримуються близько 100 коней Пржевальського: у різні роки чисельність дещо змінюється. Це понад 7% світової популяції. Чимало!

Євген РОМАН

зоолог, член президії Херсонського відділення Українського товариства охорони навколишнього середовища
Гривна, 2007-07-06 (стор. 15)

Напишіть свій коментар

Ваше ім'я

E-mail (не буде опублікований)

* Текст повідомлення

Введіть число, яке Ви бачите праворуч

Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.