on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.06.2019, 09:22

июнь-2019

Червень Червоні барви і зелені, Де червень з фарбами ходив. І літо проситься у жмені – Рясною стиглістю садів. І ластовиння на обличчя, емов метелики, сіда. А літо далі, далі кличе, Де навіть стежка – золота… Володимир Верховень  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

19.06.2019, 09:41

Нічний кінофестиваль в центрі Херсона

10.06.2019, 14:37

«Травнева ніч» у червні

06.06.2019, 11:13

У Херсоні відбудеться прес-конференція організаторів І Херсонського Морського Фестивалю імені Джона Пола Джонса

> Персоналии > Визуальное искусство > Загороднюк Федор Иванович > Фронтові будні художника Федора Загороднюка

Фронтові будні художника Федора Загороднюка

Фронтовик-орденоносець Федір Іванович Загороднюк належить до когорти яскравих представників образотворчого мистецтва Херсонщини. Член Національної Спілки художників України, член Національної Спілки журналістів України він створив багато високоталановитих полотен про наш край. Значна частина робіт присвячена подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

У державному архіві області зберігаються невеликі за обсягом, але унікальні за своєю специфікою спогади Федора Івановича. У них йдеться про багатостраждальний період в історії нашої країни, коли його, 19-річного випускника Херсонського училища мистецтв, з перших днів війни було призвано до лав Радянської Армії. І у червні-липні 1941 року в складі 63-го Стрілецького полку він охороняв склади зі зброєю та боєприпасами містечка Гайсин, що на Вінниччині, супроводжував колони вантажівок на фронт. Федір Іванович пригадує своє перше бойове хрещення у липні 1941 року, коли на колону зі зброєю напали фашистські десантники.

Бій був коротким: на допомогу вчасно підоспіли війська фронтової частини. У полон було взято два десятки німецьких солдат, переодягнених у форму червоноармійців.
У спогадах Федір Іванович звертає увагу на те, що ворог обманними шляхами намагався посіяти паніку серед мирного населення та дезорганізувати радянські війська. Зокрема, німецькі диверсанти під виглядом червоноармійців уважно вивчали місцевість, а вночі сигнальними ракетами вказували місця бомбардувань. Їх наслідком були підірвані склади з боєприпасами, численні людські втрати, переповнені шпиталі. У пам'яті фронтовика збереглися спогади про охорону військових ешелонів з пораненими, яких терміново евакуювали у напрямі Кавказу. Нерідко поїзди «розстрілювали» з неба німецькі літаки. Як і іншим військовим, Ф.І.Загороднюку доводилося не тільки відбивати нападки ворога, але й ховати загиблих солдат.

Бойове навчання Федір Іванович проходив у таборі поблизу міста Орджонікідзе. За короткий термін він повністю освоїв кулемет Дегтярьова й отримав військову професію кулеметника. Глибокої осені 1941 року Ф.І.Загороднюка було відправлено на фронт у складі Стрілецького полку № 1153. Незабаром він брав участь у визволенні залізничної станції Ростов-на-Дону. На все життя запам'яталася величезна кількість понівечених фашистами людських тіл, які Федір Іванович побачив у цьому місті. Бажання помсти кликало до бою з ворогом.

Ф.І.Загороднюк пригадує надзвичайно складні умови, в яких перебували фронтовики. Дощ зі снігом, непролазна багнюка стояли на заваді руху полку, «...тіло німіло від холоду, мокра шинель вкривалася льодом та боляче била об коліна».
Діставшись до передової лінії фронту на харківському напрямі, червоноармійці зразу ж вступили у бій. Три дні, в голоді і холоді, полк вів наступальну операцію. Наприкінці січня 1942 року, за участі Загороднюка, було визволено населені пункти Балаклею, Глазунівку, взято в полон 80 фашистів.

У спогадах про визволення села П'ятихатки Федір Іванович продовжує описувати суворі та трагічні будні війни. «...Вечоріло. Ми вирішили навідатися до хати на околиці села. Нас зустріла бліда, змарніла жінка з дитиною, пожалілася на німців, які відібрали усі харчі. Залишивши у хатині десять виснажених боями бійців, ми повернулися на ніч у поле. Засинали кругом, голова до голови. Щоб не замерзнути при 42-градусному морозі, через кожні 15 хвилин нас по черзі підіймав командир роти, вдаряючи по підошві чобіт. Ноги промерзали до колін, зігрівали тільки рухи. Вранці ми повернулися до хатини за бійцями, але в живих нікого не застали. Закривавлені, з перерізаними горлами, вони лежали на своїх місцях...»

2 лютого 1942 року, під час бою за визволення с.П'ятихатки, Ф.І.Загороднюка було серйозно поранено: пошкоджено ліву руку. Після 6-місячного курсу лікування, у липні 1942 року, його було направлено до 2-го військово-піхотного училища м.Орджонікідзе, звідки на початку серпня його було направлено на Сталінградський фронт. У складі 3-го батальйону курсантського полку Федір Іванович став ротним мінометником, брав участь у боях за визволення станції Суровикіно, хуторів Вертячий, Пісковатка, Ложки; займав оборону під Великими та Малини Россошками на Слободжанщині.

Ось як запам'ятав Федір Іванович події 23 серпня 1942 року: «...О шостій годині ранку на горизонті з'явилися німецькі бомбардувальники. Від їх кількості небо миттєво почорніло. Вибухи від бомб змішали небо із землею. Вкриті пилом, ми лежали у траншеї. Поступово все стихло, дим розсіявся. Ми підняли голову і побачили вздовж наших оборонних укріплень німецькі танки. Висунувши голови з відкритих люків, знахабнілі фашисти вигукували: «Руси, здавайтеся!», «Вам - капут!». Нашої відповіддю були гранати, автоматні черги та пляшки з горючою сумішшю».

Ворожі танки загорались один за одним. Та сили були нерівні, боєприпаси швидко закінчилися. Виконуючи наказ командування стояти на смерть, курсанти помирали від ран, але не відступали, «Німецькі танки напирали, увірвались у розташування наших підрозділів. І тоді пролунав наказ комбата К.Д.Кубанцева покинути траншеї. З оборонних укріплень підіймались курсанти, командири - їх настигали гусениці фашистських танків. Так загинули старший політрук Даниленко, молодший політрук Шагалов, капітан Кубанцев, командир роти Локтіонов, курсант Коростильов». Загалом, у жахливому двобої між бронею машин та обеззброєними курсантами загинула майже сотня молодих хлопчаків. Федору Івановичу пощастило: він був одним з 23 бійців, які залишились у живих.
Далі були фронтові будні військового зв'язківця у складі 2-ої мотострілкової бригади 462-го артдивізіону.

Як визначив сам Федір Іванович Загороднюк, війна для нього закінчилася 10 вересня 1942 року повторним тяжким пораненням. Розпочався час роздумів, час спогадів, який продовжується уже 68 років поспіль. За творчий період ним створено сотні робіт військової тематики. Це - світла пам'ять про фронтових друзів, загиблих і живих.
У 1983 році, до 40-річчя визволення Херсонщини від німецько-фашистських загарбників, Федір Іванович зініціював та здійснив творчий проект - створив галерею портретів фронтовиків, Героїв Радянського Союзу, уродженців Херсонщини та тих, хто відзначився у боях за наш таврійський край. Серед них - П.О.Покришев, П.Г.Якубовський, М.Л.Шевченко, І.І. Бойко, М.П.Карнаушенко, Є.Є.Мороз, усього - 42 герої. По суті, засобами мистецтва був створений літопис відваги і мужності радянських воїнів в ім'я Життя. Символічно, що всі кошти, отримані від публікації портретів героїв, були перераховані художником до Радянського фонду миру.

Федір Іванович - активний громадський діяч. В архіві зберігається його листування з однополчанами, пошуковими клубами навчальних закладів України та Росії, журналістами. З 1972 року Ф.І.Загороднюк очолив військово-шефську комісію Херсонської обласної організації Національної Спілки художників України, діяльність якої була направлена на військово-патріотичну роботу серед молоді. Виставки, лекції, екскурсії, зустрічі у школах та військових частинах, допомога в оформленні кімнат бойової слави, активна життєва позиція протягом десятиліть свідчать, що Федір Іванович Загороднюк - не спостерігач, а творець, який у межах власних сил і можливостей розбудовує державу. Спадщина художника розпорошена по всьому світу, багато картин знаходиться у приватних колекціях та музейних фондах.
Тема «війни і миру» не полишає 88-річного Майстра і сьогодні. Він наполегливо продовжує писати, бо його життя - це змагання з часом. За себе, і за тих, хто поліг на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Галина Проценко,
державний архів Херсонської області
“Наддніпрянська правда”.- №33.- 07.05.2010.- стр.8

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.