Генії – в злиднях?
26.07.2007
Унікальні колекції корифеїв мистецтва перебувають в аварійних залах
Нетлінність справжніх перлин архітектурного мистецтва залежить не тільки від їх цінності та добросовісності зодчих, які вклали в споруду увесь хист та душу, а й від нащадків, які мають трепетно оберігати історичні святині. На жаль, останнім часом до архітектурних пам'яток ставляться дедалі зневажливіше, допускаючи руйнування унікальних конструкцій та реставруючи їх до невпізнанності. Через економію коштів на повноцінну реконструкцію святині фактично знищуються, втрачаючи свій первісний вигляд.
Зовнішні ремонтні роботи на візитній картці Херсона —приміщенні художнього музею ім. Шовкуненка — нарешті підходять до завершення. На розі вулиць Леніна та Комунарів городяни, гості міста та численні туристи тепер любуються оновленим фасадом колишньої споруди міської Думи, якій вже понад 100 років. Наступного року художній музей — один з найкрупніших в Україні, з найбагатшою колекцією експонатів (понад 7 тисяч) — відзначить своє 30-річчя. Рівно стільки він є культурним центром, який гуртує навколо себе не лише митців-художників, а й літераторів, культурознавців, музикантів. Тривалий час найпросторіша зала музею заміняла сцену обласній філармонії. У цих стінах здійснюється також велика дослідницька робота. Без перебільшення, мільйони відвідувачів музею пройшли через його просторі зали, піднялися мармуровими величними сходами, мали нагоду доторкнутися до творів мистецтва, більшості з яких просто немає ціни.
Сам інтер'єр споруди вражає витонченістю оформлення ліпленням та різьбленням по каменю. Та найбільше будівля потерпіла ззовні. І не лише від часу, а й від варварського ставлення до архітектурної пам'ятки з боку горе-реставраторів, котрі в 1960-х спотворили природний охристий колір стін з «ракушняку» цементною «шубою» траурного вигляду. Більшу частину тротуару, оздобленого рельєфною керамічною плиткою, просто закатали в асфальт. І це при тому, що пам'ятка архітектури, збудована ще у 1906 році, перебуває на обліку в реєстрі архітектурних цінностей державного значення. Щоправда, в його історії були й приємні часи відродження, коли через аварійний стан замінили дерев'яні міжповерхові перекриття на бетонні, провели інші реставраційні роботи. Вагому спонсорську допомогу в ремонті будівлі тоді надав суднобудівний завод.
Однак у часи фінансової скрути у 1995-му всі роботи згорнули на довгі роки — найтяжчі для музею. Адже експозиція мусила переміщатися з одного аварійного залу в інший, її рятували від вологи та холоду, в іконному залі й досі доводиться знімати небезпечний для картин вапняний пил, що сиплеться зі стелі та стін. Тож ентузіазму працівників музею, переважно жінок, не позаздриш. Добре, що нарешті припинилося збирання дощової та талої води в тазики. Новий дах, яким нещодавно перекрили будівлю майстри з Західної України, став довгоочікуваним, вистражданим.
Керівництво закладу пишається, що нарешті знято встановлені 6 років тому будівельні ліси та «тимчасовий паркан» і відкрито привабливий вигляд оновленої споруди, яка стала безпечною для перехожих і доволі насиченої транспортом проїжджої частини. Тепер на голови з висоти не падають уламки конструкції, елементи декору балконів та годинникової вежі.
Дирекція музею разом з інститутом «НДІ Проектреконструкція» (Тернопіль) розробили проектно-кошторисну документацію на повну реконструкцію як фасадів, покрівлі, так і заміну дверей та вікон (причому зі збереженням стилю — з натуральної деревини), планування прилеглої території. «Я щиро вдячна справді християнському ставленню до роботи будівельників з Тернопільщини, — говорить директор музею Аліна Доценко. — В максимально короткі строки, в холод та негоду вони замінили 1,5 тис. квадратних метрів жерстяного даху на сучасну металочерепицю. Замінено також вікна, відремонтовано фасад. За неповних три місяці наприкінці минулого року було освоєно 1,5 млн. грн.
Причому настільки якісно, що жодна з численних комісій з нагляду не мала ніяких претензій до підрядника щодо дотримання проекту реконструкції. Бригада справді працювала на совість, з ранку до темноти: не могли допустити, аби залишена розкрита частина даху опинилася під дощем чи снігом». Планується, що до осені при стабільному фінансуванні об'єкта, передбаченому в бюджеті, споруда музею буде ззовні повністю відновлена. Внутрішня реконструкція вимагає суттєвих асигнувань. На жаль, спонсорів та меценатів знайти не вдалося. Музейними проблемами переймаються, як правило, мимохідь. А споруді конче потрібні нові комунікації та опалення, аби картинний фонд «не хворів» через недотримання температурного режиму. До реставрації внутрішніх елементів архітектури потрібен науковий підхід, розробка проекту та виконання авторського нагляду.
«Рукописи не горять»,— сказав герой Михайла Булгакова з «Майстра та Маргарити». Неможливо знищити те, що дароване людським генієм. Навряд чи «архітектурні шедеври» радянської доби здатні позмагатися з цією неповторною красою. Тож збережімо її для наступних поколінь, разом з художньою колекцією, в якій працівники музею трепетно леліють картини Айвазовського і Рєпіна, Шишкіна й Васнецова, Серова і Врубеля, Саврасова та Скадовського.
Олена НЕЧИПУРЕНКО.
Новий день.-2007.-26.-07
ПРИМІТКА. За словами начальника управління культури та туризму облдержадміністрації Наталії Федотової, окрім ремонтів фасадів художнього та краєзнавчого музеїв, у Херсоні найближчим часом буде замінено дах та оновлено фасад театру ляльок, відремонтовано обласний центр народної творчості. Вже завершено перекриття даху в бібліотеці ім. Гончара, тепер поступово там замінюють вікна. Поточні ремонти завершені в дитячій бібліотеці, однак там залишається відкритою проблема з покриттям даху. Найглобальнішим є проект повної реконструкції театру імені Куліша - доволі об'ємний та складний, бо 4-поверхова споруда має ще два підвальні поверхи. Конче потребують оновлення й кузні культурних кадрів - училище культури та музичне, яке має два корпуси.
В закладах культури болючою залишається проблема застарілих комунікацій та систем опалення. В основному, всі витрати на ремонт закладів культурної сфери лягають на обласний бюджет, тож «латання дірок» обходиться недешево, але без нього не обійтися, аби їх не втратити остаточно. Важливо пам'ятати, що картинні та книжкові фонди, багаті колекції художніх, етнічних цінностей дуже легко загубити, а от надбати, аби показати дітям шедеври людського розуму, — практично нереально. Тож, меценати, не скупіться на вічне й нетлінне!
P. S. У той час, коли «сильні світу цього» один поперед одного розбудовують власні палаци, більше схожі на музеї та церкви, розцяцьковують їх витворами псевдокультури та антикваріатом, справжні цінності, створені багатовіковою історією культури та мистецтва, ризикують згинути в сховищах без належного освітлення, опалення, вентиляції. То що ж через кілька років ми продемонструємо дітям, коли дух ентузіастів музейної справи остаточно знесиліє? Невже під обсипаною штукатуркою поховаємо національну гордість, власну гідність?
