on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.07.2020, 09:38

Июль_2020

Июль По дому бродит привиденье. Весь день шаги над головой. На чердаке мелькают тени. По дому бродит домовой. Везде болтается некстати, Мешается во все дела, В халате крадется к кровати, Срывает скатерть со стола. Ног у порога не обтерши, Вбегает в вихре сквозняка И с занавеской, как с танцоршей, Взвивается до потолка. Кто этот баловник-невежа И этот призрак и двойник? Да это наш жилец приезжий, Наш летний дачник-отпускник. На весь его недолгий роздых Мы целый дом ему сдаем. Июль с грозой, июльский воздух Снял комнаты у нас внаем. Июль, таскающий в одёже Пух одуванчиков, лопух, Июль, домой сквозь окна вхожий, Всё громко говорящий вслух. Степной нечесаный растрепа, Пропахший липой и травой, Ботвой и запахом укропа, Июльский воздух луговой. Борис Пастернак

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новости региона

10.07.2020, 10:30

Перформанси про червону лінію і МАФи

08.07.2020, 11:08

На Херсонщину едут участники ралли «Чумацкий Шлях»

  Все фото Андрея Матросова из архива «Вгору» Ралли ...
08.07.2020, 10:30

На Херсонщині є гори? (фото)

Херсонці на Эльбрусі

Прапор Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців і ветеранів Збройних сил піднято 2 липня 2008 року на вершину Ельбрусу — найвищу точку Європи.

Що тягне в гори людей, що змушує їх видиратися на непідкорені вершини? Відповіді на ці запитання Володимир Проценко знайшов понад 20 років тому, коли ще студентом вирішив круто змінити спосіб життя — щороку він усіма силами намагається «втекти у гори».
— В інституті у мене було звільнення від фізкультури, — пригадує нині вже головний інженер Центру електронного самоврядування і активіст Херсонського відділення Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців і ветеранів Збройних сил Володимир Проценко. Лікарі суворо заборонили фізичні навантаження через поганий зір, казали, що мені загрожує відшарування сітківки. Однак мені не хотілося з цим погоджуватися. Тим паче, що в нашому інституті з'явилися гірські туристи, Почав разом з ними тренуватися. Як результат — походи від першої до четвертої складності, у т. ч.......сходження на Казбек у 1985 році.

Володимир у горах не новачок. Кримськими яйлами ходить вже багато років і самотужки, і разом з друзями. Але це теплий і ласкавий Крим. Цікаво було відчути вищий і суворіший Кавказ, тим більше — вийти на сам Ельбрус.
.....Чесно кажучи, ініціатором цієї ідеї став мій товариш Микола Шумбасов, вчитель Цюрупинської середньої школи № 4, керівник місцевого турклубу «Робінзон», — уточнює мій співрозмовник. — До нас підключилися ще шестеро, всі — досвідчені альпіністи.  Ельбрус — найвища гора Європи та Кавказького хребта, конус згаслого вулкана. Має дві вершини — західну (5642 метри) та східну (5621 метр), що розділені сідловиною (5325 метрів).

До П'ятигорська ми виїхали групою з восьми туристів: 6 — з Херсона та Цюрупинська, дві дівчини з Києва.
Перед сходженням на Ельбрус альпіністи повинні пройти акліматизацію інакше значний перепад висоти, складні кліматичні умови можуть виявитися нездоланними. Бувало, що від перевантаження люди просто вмирали. На акліматизацію нашої групи було витрачено майже 10 днів.
Традиційний маршрут для тих, хто готується підкорити Ельбрус, це похід до гори Чегет (3650 метрів). Дістатися на вершину можна «кріселкою» від турбази біля підніжжя. Є також і добре промаркований пішохідний маршрут. Ним і піднімалася до вершини херсонська група. На шляху українців наздоганяли німці, американці, іспанці, португальці.

— Першу ночівлю ми зробили на висоті 3200 метрів, а другу — 4200, — розповідає Володимир Проценко. — Отак облазивши навколишні вершини, за день до сходження ми піднялися до Скель Пастухова, на висоту 4800 м, а потім знову спустилися. Окремий похід до цього, місця обов'язково здійснюють за день перед основним сходженням — не лише задля акліматизації, а й щоб запам'ятати шлях, який потім доведеться долати у темряві. Наша група розпочала підйом 2 липня о 2-й ночі. У другій половині світлового дня погода на Ельбрусі зазвичай різко погіршується. Тому треба встигнути повернутися на базу до 16:00.
На висоті 3000 метрів завжди лежить сніг. У багатьох почала проявлятися гірська хвороба: одні скаржилися на головний біль, інші — на розлад шлунка. Дехто впадав у стан ейфорії: давалися взнаки нестача кисню, висока сонячна активність, низький тиск...
— Усі разом ми піднялися на висоту 5330 метрів — до сідловини, розташованої між двома верхівками Ельбрусу. Ця перемичка на підступах до вершин гори — традиційне місце тривалого перепочинку. Найвища точки двоглавої гори — західна вершина — залишалася, за моїми розрахунками, на відстані 11 дев'ятиповерхових будинків. Тут уже є можливість фіксувати фотоапаратом запаморочливі панорами, — демонструє знімки Володимир. —Але на перемичці дехто відчув, що сил підкорити вершину вже не залишилося. Дівчата-киянки сказали, що відмовляються від подальшого сходження. До них приєдналися й двоє чоловіків, які теж послалися на погане самопочуття. Отож  до висоти 5642 м рушили вчотирьох: я, Микола Шумбасов (нам по 48 років), Олександр Марченко (54 роки) та наш фотограф Володя Бойко (31 рік).
Особливо важко тим, хто йде попереду і «протоптує» дорогу. Вночі не видно позначок маршруту — дерев'яних тонких прутів, що вказують стежку. Крок вліво, крок вправо — і можна потрапити у тріщину в льодовику, звідки тебе можуть уже ніколи й не витягнути. Важливо тримати темп. Зіб'єшся — збиваєш дихання, і йти стає ще важче.

Зупинятися і відпочивати доводилося кожні 20 кроків. Стаєш спиною до підйому, спираєшся на телескопічні палиці і моментально засинаєш. Хвилинний перепочинок — і знову вгору... Той, хто проходить від перемички ще дві години, почувається переможцем.
— На найвищій горі Європи панував 2 липня штормовий вітер, температура — мінус 19, — посміхається Проценко. — Опинившись на вершині, люди починають хто плакати, хто сміятися, хто танцювати, хто молитися...
Сили повертаються, з'являється відчуття щастя... Складно передати враження, які залишаться лише з тими, хто здолав цей шлях на вершину, подолав себе.
Можна лише уявити, з якою гордістю альпіністи розгортали на найвищій горі Європи прапор Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців і ветеранів Збройних сил, якому служать не один рік там, на землі, їм пощастило з погодою, що на Ельбрусі трапляється нечасто. Тож радість можна було розтягнути аж на півгодини...

Мабуть, у цей час згадуються десятки й десятки надмогильних табличок у горах Приельбрусся, багаторазове подолання безмежної втоми на грані відчаю, сумніви у власних силах. Ті , кому сходження вдалося, розуміють, чому є на світі й такі «фани», які побували на цій вершині багато разів і хочуть цієї перемоги ще.

Анатолій ЯЇЦЬКИЙ.
Новий день.-24.07.2008

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.