on-line с 20.02.06

Арт-блог

04.05.2020, 10:16

Май - 2020

Май Ночь нас одарила первым теплым ливнем, Он унес последний холод с мраком зимним, Вся земля покрылась пестрыми коврами, Бархатной травою, яркими цветами. Белая береза распахнула почки: Не стоять же голой в майские денечки! Босиком помчались мы под ветром мая. Растянись на солнце, грейся, загорая! Муса Джалиль

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новости региона

02.06.2020, 09:56

Знайомство з херсонським туризмом

01.06.2020, 11:22

У Херсонському музеї зберігається унікальне прес-пап'є

29.05.2020, 09:46

Можливості для креативної молоді

Херсонський Гідропарк

Сонце обливає нас теплим сяйвом. А ми чешемо через рідний мікрорайон - Острів, з усіх боків оточений водою і болотами. Рідна вулиця, рідна школа, оп-па (стрибай, Ромцю!) - рідне дерево при дорозі. Воно риє асфальт, скільки я себе пам'ятаю. Цікаво, чи схожі ми на тих радянських херсонців, натхненних гаслами на кшталт: "Крепость ног - залог здоровья". Я дуже хочу бути схожою.

Ми біжимо повз суднобудівний завод, і мені так хочеться бути електрозварювальницею 70-х. І обов'язково хрещеною матір'ю суховантажу, який ми будуємо. І щоб ми здавали корабель в обгін п'ятирічки, і щоб я під клацання фотокамер розбивала пляшку "Советского шампанского" об борт носатого морського звіра. І щоб гуляти всі вихідні на премію від дострокової здачі плавзасобу. А в понеділок усміхатися зі шпальти газети "Ленінський прапор" на дошці преси - на заздрість співробітниць по цеху.

Я навіть себе не картаю за такі антидемократичні фантазії. Просто я виросла в Херсоні. І моє радянське дитинство було переповнене наївним чорно-білим кіно про прекрасний Радянський Союз. І я брала кадрики фільму і накладала на наше місто. І воно було прекрасним. У тій епосі мені було добре, спокійно. А тепер час від часу, коли я приїжджаю в Херсон, на мене накочує ностальгія. І тоді я біжу в єдине місце, що лишилося нам із тих часів, - гідропарк.

Ми якраз вибігли на пряму, викладену бетонними плитами, - тепер її "заїдає" трава. Із забутої тролейбусної зупинки (пам'ятаєте - "Матеріальні ворота"?) - нас гукає міський лісовичок: "Что, автобус догоняете?". Але ми наздоганяємо епоху, яка тікає, сиплеться піском і запливає маною. Її майже не лишилося на наших вулицях, у життєвому порядку городян... Але ми відкрили літню ранкову годину у гідропарку: з восьмої до дев'ятої, коли справжні радянські херсонці збираються погріти кістки, розіграти зворушливі сценки, проговорити неймовірні діалоги і з першими звуками бридкого радіо піти на тролейбусну зупинку.

Саме тому цю годину ми живемо на херсонському пляжі. Народу тут вже доста. Здебільшого це постарілі електрозварювальниці, друкарки й водії тролейбусів, а також інші представники рідкісних нині професій.
Два довгих ланцюжки (привіт піонертабору!) тягнуться за великими тьотями до ріки. "Косички" і "шорти" тримаються за руки і щосили радіють літу. А по тихій прозорій воді пливе, дрібно перебираючи руками, високо піднявши попу над водою, якась бабуська у панамці. Її проводжає поглядом собака Вася і час від часу рявкає - нагадує, щоб не перекупалася.

Ромка майже переплив річку, ще трохи... Але вертає, хвалько, знову не діставшись протилежного берега. Ми влягаємося на топчани, збиті з дощок ще за часів Горбачова. Рівно опів на десяту нас (нахаб) разом з табунцем літніх людей "попросить" офіціантка бару "Очерет". А доти ми слухаємо, як плюхкотить старенький баркасик, і як під акацією діти наривають кучугури - хто більшу, - оголошуючи: "Доставка піску!" І як сусіди по "шезлонгу" обговорюють вчорашній вітер на пляжі і сьогоднішнє ласкаве сонечко.
- Дима! - вигукує дядько на крайньому ліжнику. - Ты сегодня не сам? — і косує на білу з чорними плямами дворнягу, в якої ледь не до землі висять цицьки і яка сумирно йде за чоловіком у чорних шортах і в бейсболці. — Я этого пса знаю. Я его прозвал далматинцем, и тебя прозвал Далматинцем. Вон он какой: белый с чёрным! -І після паузи, оглянувши обох: — А он хозяйский?

- Хозяйский. Это она. Сначала девятерых родила, потом восьмерых, а теперь вот, четверо.
- Да, я смотрю, у неё такие сиськи, шо она и тебя прокормит! Она - молодец, ты - молодец, вы оба - молодцы!
Діма чвалає далі повз людей на ковдрах, повз піщані фортеці й чужі сніданки. Яке неймовірне щастя - херсонські канікули: я впізнаю своє місто. Воно, як і двадцять років тому, нікуди не поспішає, вміє відпочивати, дружити, запливати за буйки, але повертатися на береги, огорошене рупорним голосом рятувальника: "Гей там! Плаваєм бліже к берегу! Давай поварачівай!"

Дар'я Аверченко
Газета «Вгору», 10 августа 2006

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.