on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.06.2019, 09:22

июнь-2019

Червень Червоні барви і зелені, Де червень з фарбами ходив. І літо проситься у жмені – Рясною стиглістю садів. І ластовиння на обличчя, емов метелики, сіда. А літо далі, далі кличе, Де навіть стежка – золота… Володимир Верховень  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

25.06.2019, 15:31

В Херсоні відбудеться святкова «Мистецька толока»

19.06.2019, 09:41

Нічний кінофестиваль в центрі Херсона

10.06.2019, 14:37

«Травнева ніч» у червні

> Персоналии > Литература > Кичинский Анатолий Иванович > «І знов душа прийма Господній дар – можливість відродитися у квітні...»

«І знов душа прийма Господній дар – можливість відродитися у квітні...»

Перший і єдиний на Херсонщині лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Анатолій Кичинський 4 квітня зустрічатиме своє 60-ліття. “Христос воскрес, а я буду знову відроджуватися,” – жартує ювіляр. Жвавий, енергійний, аж ніяк не схожий на класика-патріарха, він – справді молодий і красивий, хоча і стверджує, що “був я колись молодим і красивим, а зараз тільки молодий”.

Ранок недільний. Хрестик натільний.
Дзвін великодній.
Сяє крізь хмару з сонцем на пару
Погляд Господній.

Саме такий день подарує нам шістдесяте відродження цього незвичайно талановитого поета і художника. Бо ж дійсно: усе, чого торкнеться рука справжнього митця, стає одухотвореним, наповнюється потужною позитивною енергією – і поезії, і живописні полотна.
А починалося все з дитинства. Анатолій Іванович розповідає, що коли йому було чотири роки, батьки, ідучи на роботу, малювали синові якусь картинку – курочку, півника, будиночок тощо. Хлопчик повинен був усе намальоване розфарбувати олівцями: і дитині цікаво, і батькам спокійніше, що cин при ділі. Одного разу малий Толя дуже насмішив батьків – у якійсь книзі старанно розфарбував фото коня й підписав (а вже вмів читати і писати): “Кобила”. Як же вони сміялися! На тій фотографії насправді був кінь! Після пояснень батьків хлопчик замінив напис новим: “Кінь Орлик” – це щоб уже ні в кого не виникало сумнівів. Ще в школі почав писати перші вірші, багато читав і багато знав напам’ять ще з малих років. Потім – срібна медаль за курс середньої школи (а ціну тим і сьогоднішнім медалям ми вже знаємо добре) і українське відділення філологічного факультету Херсонського педінституту, служба в армії. Увесь цей час Анатолій малював стінгазети, плакати, оформлював “червоні куточки” та дембельські альбоми в армії. І це так йому “впеклося”, що він покинув малювати, але, як з’ ясувалося потім, зовсім не назавжди.

Тим часом ним остаточно заволоділа інша пристрасть – поезія. У 1976 році виходить перша збірка поезій “Вулиця закоханих дерев”, яка вже в наступному році була відзначена щойно заснованою обласною комсомольською премією ім. Іллі Кулика. Цього ж таки 1977 року Анатолія Кичинського прийняли до Спілки письменників СРСР. Деякий час він працював кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України, після закінчення Вищих літературних курсів у Москві перейшов на творчу роботу. Одна за одною з являються його нові поетичні збірки: “Землі зелена кров”(удостоєна всеукраїнської премії ім.Павла Усенка), “Листоноша Земля”, “Дорога завдовжки в любов”, “Повторення непройденого”, “В гості до мами” та інші. У Москві в перекладі російською вийшли книги “Средь белого дня” та “Сотвори свет”.

У сумнозвісні 90-ті роки, коли повністю змінилася система книговидання й книгокнигорозповсюджування, творча робота вже не давала можливості заробляти, і письменники змушені були видавати твори за власні кошти або ж шукати спонсорів. Читачі газети “Гривна”, думаю, пам’ятають,що її першим головним редактором два роки був саме Анатолій Кичинський. І лише у 1999 році, після восьмирічної перерви, виходить його нова збірка “Жива і скошена живе в мені трава”. Поет знову плідно працює, і в 2006 році стає першим (і єдиним на сьогодні!) на Херсонщині Лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка. Цієї нагороди він удостоєний за поетичні збірки “Пролітаючи над листопадом” та “Танець вогню”. Того ж року Кичинський отримав звання Лауреата міжнародного поетичного фестивалю “Київські лаври”, а в 2008 став Лауреатом поетичного фестивалю в Болгарії “Слов’янські обійми”.

Нині Анатолій Іванович уже має сигнальний примірник своєї нової, чотирнадцятої, книги, яка видається у серії “Літературні скарби Херсонщини”(видання здійснюється за бюджетні кошти обласного управління культури). Вона має назву “Срібна голка і нить золота” і представить митця у двох іпостасях: як поета, і як живописця – в ній є репродукції більше десятка картин Кичинського-художника. До речі, до живопису він повернувся у 1988 році, коли бажання малювати повернулося й змусило негайно купити фарби і пензлі. А коли знову відчув запах фарб і полотна, то остаточно зрозумів: “Моє!” Сьогодні живописні роботи Кичинського зроблять честь найвибагливішим колекціям, вони мають своє, неповторне обличчя і, до того ж, за твердженням онтопсихологів, здатні навіть лікувати – настільки позитивний потік енергії йде від них. Ще задовго до цього випадкова попутниця у львівському поїзді, яка була екстрасенсом, сказала йому, що від усього, що він робить, іде заряд позитивної енергії, але він тоді поставився до її слів досить скептично. А виявилось, що жінка була права. І дійсно, пейзажі й натюрморти митця врівноважують, заспокоюють, милують око, створюють відчуття гармонії у душі.

А ще на них часто присутній степ – адже до нього у поета особливе ставлення. “ Я дуже багато їздив країною, бачив багато природних красот, але з рідним степом ніщо не зможе зрівнятися, мені навіть здається, що душа моя більше схожа саме на степ”,– говорить Анатолій Іванович.
Чехов колись сказав, що для того, хто пізнав насолоду творчості, інші насолоди вже не існують. Та Кичинський із ним не згоден: “У житті існує дуже багато насолод, і творчість – серед них. І хотілося б пізнати їх якнайбільше, бо є насолоди, дані Богом, і відмовлятися від них просто гріх. Яка незрівнянна насолода, наприклад, коли створиш щось дійсно красиве! Інша справа, що існують і ті радощі, що приносять зло іншим, тож треба просто вміти розрізняти.”
“Останнім часом я зробив для себе сумний висновок про те, що людство приречене, а найдурніша жива істота на Землі – це людина, адже саме людський розум обрав шлях до самознищення. Дуже мало у світі по-справжньому мудрих людей, а сучасний “розум” веде до прірви. Чому людство вирішило йти легким шляхом – через дебільне “Хліба й видовищ!”, через виховання цілого покоління на дешевій “попсі”? Ці видовища не потребують зусиль мозку й душі, яка в результаті просто деградує. А лише високі зразки культури і мистецтва могли б врятувати людство від загибелі.”

Гнана та бита, кровію вмита,
Віра – жива ще.
Правда – далеко. Слову – нелегко.
Вірі – ще важче.

Свічка у жмені. Дуля в кишені.
Очі – порожні.
Мрії – міражні. Душі – продажні.
Ціни – безбожні.

Храм – не крамниця. Кров – не водиця.
Серце – не камінь.
Після хрещення просить прощення
В Авеля Каїн.

“Доля посилала мені багато зустрічей з людьми, які вже стали історією, і я дуже вдячний їй за це, але дорікаю собі, що не залишилося жодної фотографійки з ними, не для хизування –для пам’яті. Про це жалкую.”
“ Є святині, а святість у ставленні до них знищено!”
“Собі напередодні ювілею хочу побажати тільки витримки, уміння по-філософськи ставитися до того, що відбувається нині на кожному кроці. А представникам влади (на всіх рівнях) –частіше прислухатися до думки справжньої інтелектуальної еліти країни, щоб зупинитися і подивитись – можливо, тоді щось би й змінилося в нашій державі.”

Я ж воронований, бо ворон!
Лечу – немов хто кинув ніж.
Здоровий ворон, юний ворон!
Чи буду я старим і хворим?
Про це ми потім поговорим.
Літ через триста. Не раніш.

Тетяна Крючкова
“Вгору”.-№ 13 (392).- 01.04.2010.- стр.6

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.