Ніч у музеї продовжується
Ситуація в Херсонському обласному краєзнавчому музеї останнім часом «на слуху»: про неї говорять небайдужі до історії та культури рідного краю херсонці, вона стала топ-темою інтернет-публікацій та обговорень у соціальних мережах.
На сторінках «Вгору» історія довгого протистояння всередині колективу музею докладно викладена у нещодавніх публікаціях «Ніч у музеї» (№ 51482), «Ціна відписки» (№ 7490) та «Як задушили профспілку» (№ 13496).
Коротко суть конфлікту полягає в тому, що директорка Тетяна Братченко планомірно виживає з музею його провідних співробітників. Остання приголомшлива новина – за «вовчою» статтею КЗпП звільнено старшого наукового співробітника відділу історії дорадянського періоду Сергія Дяченка, одного з найяскравіших істориків-краєзнавців нашого регіону, людину-легенду, яка прославила наш край далеко за його межами. Досить сказати, що наукові контакти Сергія сягають Японії (там жив наш видатний земляк Давид Бурлюк), до Великобританії (нова інформація про біографію Джона Говарда) та Канади (контакти з університетом провінції Манітоба, який підтримував дослідження давньогрецьких поселень під Херсоном).
Ще після другої публікації у "Вгору", щоб мати можливість займатися науковою діяльністю, Сергій Дяченко був змушений перейти на півставки. А проблема лише в тому, що Сергію необхідно їздити у відрядження, бо його запросили як експерта до міжнародного музейного проекту в рамках «Програми Східного Партнерства в галузі культури» Євросоюзу.
До обов'язків Сергія належить дослідження музейного потенціалу всього півдня України – Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної республіки Крим. В Україні реалізується лише три такі масштабні проекти. Фактично цей проект - безкоштовна та унікальна для нашого краю та музею можливість підвищення професійного рівня провідного наукового працівника. У прогресивних музеях така діяльність не лише вітається, а й зараховується як виконання штатних обов'язків працівників. І цим пишаються.
Сергію, однак, для дослідницької роботи довелося складати індивідуальний графік роботи. Зазвичай такий графік у разі потреби легко коригувати шляхом перенесення робочого дня на добу назад чи вперед. На жаль, заздалегідь прогнозувати точні дати поїздок областями країни в рамках проекту виявилося надзвичайно складно, оскільки доводилося домовлятися з безліччю організацій, що приймають. Втім, необхідність коригувати робочий графік у Сергія виникала дуже рідко. За три місяці таких випадків було лише три. Але всі заяви про зміну графіка роботи, в яких зазначалася причина перенесення дня, Тетяна Братченко невмотивовано відхиляла з абсурдним формулюванням «Заперечую у зв'язку з невідповідністю графіка». Тобто прохання скоригувати графік знущально відхилялося з посиланням на сам графік. Замість підтримки наукової діяльності співробітника, директор фактично їй перешкоджала з якихось своїх особистих міркувань.
Оскільки жодної виробничої необхідності перебувати Сергію у музеї саме цього дня, а не вдень раніше чи пізніше, просто не було.
На жаль, скасовувати узгоджені у рамках проекту поїздки було вже неможливо. І після кожної з них Сергій отримував догану за відсутність на робочому місті без поважних причин. Для музейного працівника складно знайти більш поважну причину відсутності на роботі, ніж участь як експерт у солідному міжнародному музейному проекті. Власне, це навіть важко назвати відсутністю на робочому місці. Робота музейника багатогранна і не обмежується перебуванням у стінах «установи» – це і збір експонатів по області, і дослідницькі поїздки, і робота над науковими темами та довідками в архівах та бібліотеках, контакти із засобами масової інформації та багато іншого. Тому робочого дня музейника не нормовано. Чергування у вихідні та святкові дні з наступними відгулами – звичайна практика.
У цій ситуації, «завдяки» Тетяні Братченко, Сергій, щиро відданий музейній справі, опинився у безвихідній, по суті – форс-мажорній ситуації. І чи варто говорити про те, що весь свій робочий час до останньої хвилини він відпрацював у музеї, про що свідчить журнал виходу на роботу співробітників.
І ще. Оскільки Сергій Дяченко є членом профкому первинної профспілкової організації музею, його звільнення мало узгодити з профспілковим активом. Але перша догана Сергію була винесена директивою без узгодження. Що є грубим порушенням статті 252 КЗпП. Догана ця оспорюється в судовому порядку і перше засідання у справі відбудеться 22 травня. Потім до профкому надійшло клопотання про звільнення Сергія Дяченка. Його розглянули та аргументовано відхилили. Проте у наказі на звільнення, підписаному Тетяною Братченком, є таємнича фраза «згода профспілкового комітету на звільнення від 11.05.2012».
Природно, цей документ, явно сфальшований у частині липової фрази «зі згоди профспілкового комітету», також буде оскаржений у суді.
Мені, як співробітнику цього ж музею, здається, що громадськість міста та області обов'язково має відреагувати на те, що відбувається у Херсонському обласному краєзнавчому музеї. Дії його директора Тетяни Братченко стають все менш адекватними не лише у професійному, а й у юридичному плані. На ситуацію слід було б звернути увагу і керівництву області. Якщо з закладів сфери культури звільнятимуть професіоналів такого рівня, як Сергій, то на нас чекає культурна здичавіння. Деякі ознаки якого, на жаль, вже намітилися.
Михайло Підгайний, старший науковий співробітник науково-природничого відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею
«Вгору».- № 20 (503).- 17.05.2012.- стор.12-13
