Ніч в музеї
Загрози, моральний і психологічний тиск, спроби звільнення провідних співробітників, адміністративне свавілля... Ні, це не опис звичаїв якоїсь провінційної контори, подібної до установи «Роги і копита», оспіваної І. Ільфом та Є. Петровим. Це, на жаль, повсякденна реальність, де доводиться існувати співробітникам Херсонського обласного краєзнавчого музею.
Вандалізм як форма менеджменту
Херсонцям пощастило із музеями. Не кожен обласний центр має таку славну музейну історію, такі розкішні музейні будинки – пам'ятки архітектури – в історичному центрі міста. Фахівці, які працюють тут, перетворили обидва музеї на центральні елементи культурного простору міста та області, які сприяють збереженню історико-культурної та природної спадщини регіону. Ось тільки керують нашими музеями люди, які керуються у своїй діяльності аж ніяк не цінностями культури, а скоріше «економічною доцільністю» перебування в тій прірві корупційного колапсу, в який дедалі більше звалюється наша країна.
Ще у 2007 році директори обох обласних херсонських музеїв опинилися в епіцентрі скандалу навколо ремонту музейних будівель на вулиці Леніна. Замість того, щоби реставрувати пам'ятники архітектури, їх варварськи реконструювали. Організувало ремонт тодішнє керівництво облради, ОДА та облуправління культури та туризму, а директори музеїв виступили найбільш завзятими захисниками цього вандалізму перед громадськістю. Про подробиці тієї операції, вартістю кілька мільйонів бюджетних гривень, наша газета повідомляла в матеріалах «Чому музей схожий на склад» (від 29.06.2007 р.), «Реконструкція чи афера?» (від 03.08.2007 р.), «Вандалізм» (від 11.10.2007 р.), їх нескладно знайти на веб-сайті газети.
З тих пір щовесни цементна шпаклівка, покладена на вапняну штукатурку або камінь-вапняк, по черзі обсипається з фасадів то краєзнавчого, то художнього музеїв, а варварські руйнівні ремонти за бюджетні гроші, потворні інтер'єри та експресії, що ліквідують, - не на півгодини. Навіть у розпал кризи в краєзнавчому музеї ремонтувався директорський кабінет. Чиновники знаходять бюджетним грошам інше, зручніше собі застосування. Ось чому у нас в країні такі мізерні зарплати та пенсії у працівників сфери культури (та й у більшості інших громадян теж) не вистачає коштів на музейне обладнання та ремонт вентиляції.
У 2010 році було знищено історичний інтер'єр холу у корпусі музею на вул. Горького, 5. Декор приміщення зашили фарбованими гіпсокартонними плитами. А цього року в ході ремонту зали, де експонувалася виставка «Рідкісні та зниклі тварини світу», зникли і добротні дерев'яні двері, які є невід'ємною частиною інтер'єру холу. А сама виставка була розмонтована.
Кадри вирішують все
Втім, варварські ремонти – це ще не найголовніша проблема музею. Головним, як і в будь-якій установі сфери науки та культури, є взаємини рядових співробітників та адміністрації. Найстрашніше і руйнівне у нашій професії – неадекватне ставлення до людей, які пропрацювали в музеї багато років, а то й десятиліття, що становлять творче ядро колективу. Те, що відбувається останніми роками в Херсонському обласному краєзнавчому музеї, можна позначити як моральний терор.
Особливо витончений садизм чиновника – звільнити співробітника з тридцятирічним професійним стажем, який все життя віддав улюбленій роботі за статтею КЗпП за три роки до пенсії. І це у рік 65-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні, коли один із провідних спеціалістів музею – завідувач відділу історії періоду 1941–1945 р.р. – одних лише масових заходів провела понад тридцять. Напевно, неможливо уявити собі, що відчувала людина, отримавши на руки трудову книжку з вписаною туди такою собі «подякою» за багаторічну безкорисливу роботу.
Такою ж витонченою була розправа і над колишнім головним бухгалтером музею. Достатньо того, що в природі існують два різні за змістом накази музею під одним і тим же номером «№ 110-Л» від «01.11.2010». Один із них зберігався у папці наказів, а інший – входив у додаток до пакету «документів зі зразками підписів на заміну права іншого підпису» та перебував у Головному управлінні держказначейства в Херсонській області, якщо вірити копії листа до управління «№ 01/7-150 » від «01.11.2010 р.», завіреного штампом «Міністерство фінансів України № 1 Державне казначейство України».
У редакції є два варіанти цього наказу.
В одному з них скасовується дія наказу, на підставі якого було звільнено головного бухгалтера, і він призначений просто бухгалтером, а іншим наказом інша людина призначається на посаду головного бухгалтера. Цікаво, який із цих наказів дійсний? Якщо перший, то підпис нового головного бухгалтера не є дійсним і казначейство не повинно було приймати платіжні доручення з цим підписом. Якщо другий, то працювала чи колишній головний бухгалтер рядовим бухгалтером, і якщо так, то на якій підставі. Відповідь на це запитання можуть дати контролюючі органи.
Відносини в колективі, що склалися внаслідок подібного ставлення до кадрів, яскраво характеризує документ такого змісту: «До Суворовського РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області надійшла заява від бухгалтера Херсонського обласного краєзнавчого музею, у якій вона проситиме прийняти заходи до директора ХОКМ гр. Братченко Тетяни Георгіївни, яка виявляла стосовно неї протиправні дії, погрожувала фізичною розправою.» Міліція не встановила протиправних дій із боку директора музею, але провела профілактичну бесіду.
Кругова порука
Такий стиль управління у сфері культури призводить до відповідних результатів. У деяких сферах роботи, де потрібна ініціатива, творчий підхід, або навіть елементарна комп'ютерна грамотність, намітився жахливий провал. Це стосується зокрема обліку та контролю експонатів природничої колекції. За багато десятиліть, що минули з моменту остаточного об'єднання природничого та історико-археологічного музеїв до єдиного краєзнавчого музею, експонати природничої колекції так і не отримали індивідуальні облікові номери за загальномузейною книгою надходжень. Це призвело до втрати відомостей про безліч предметів. Втраченим для обліку виявився навіть найбільший експонат музею – скелет кита. Відповідною була і якість планових та позапланових міністерських звірок експонатів. Наразі становище з урахуванням експонатів таке, що не вдається знайти навіть деякі облікові книги, що заповнювалися з початку 60-х до середини 80-х років.
Спроба звернути увагу на цю проблему адміністрації музею та керівництва облуправління культури та туризму призвела лише до того, що всі облікові книги були засекречені. Я втратив доступ до документів навіть за тією групою зберігання, яку мав обробити відповідно до річного плану.
30-ті роки повертаються
Ті херсонці, які особисто знають співробітників нашого музею, навіть уявити не можуть у яких умовах нам доводиться працювати. Співробітник зустрічається з канадським професором-археологом, який спеціально приїхав до Херсона заради цієї зустрічі, потім проводжає гостя країни до автостанції, чекає автобуса, допомагає людині, яка не знає мови, поїхати до місця розкопок, спізнюється з обідньої перерви і… отримує догану «за порушення внутрішньої розпорядку закладу»! Начебто йдеться про внутрішній розпорядок в'язниці. Пояснювальна записка про ці події увійде до історії музею. Її не можна читати без сліз – чи сміху, чи смутку. Чи багато в нашій країні знайдеться співробітників провінційних музеїв, які підтримують наукові зв'язки в планетарному масштабі від Канади до Японії. Чи є ще на цій планеті такі директори музеїв?
Нинішні музейні звичаї все більше нагадують атмосферу 30-х років, коли за так званою справою краєзнавців звільнили, а потім заарештували завідувача музею природи Пауліна Тихонова, вигнали як «клясового врага» видатного археолога Ірину Фабріціус. Складається враження, що прагнучи видалити з музею ініціативних, незалежно мислячих співробітників, які складають творче ядро колективу, адміністрація музею фактично намагається позбутися свідків своєї адміністративно-господарської діяльності та бездіяльності. Таких людей сприймають як свого роду «класових ворогів», здатних чинити опір свавіллю.
Михайло Підгайний,
старший науковий співробітник науково-природничого відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею
«Вгору».- №51(482).- 22.12.2011.- стор.16-17
даниил
константин ланцев должен быть не в музее а в соборе