Річниця подвигу
Рівно 70 років тому в ніч із 30 квітня на 1 травня 1942 року на вежі центрального корпусу заводу «Комінтерн» було піднято червоний прапор. На той момент уже півроку, як у Херсоні панував так званий «новий порядок» німецько-фашистської окупаційної влади.
Місто було розчавлене жахливим терором проти населення, нелюдським ставленням до військовополонених у кількох концтаборах.
Окупанти розповсюджували зведення про перемоги «німецької зброї» на всіх фронтах. Здавалося, за цих умов стихійний опір населення просто не міг виникнути. Принаймні без підтримки організованого радянського підпілля, залишеного після відступу з Миколаєва (тодішнього обласного центру) та Херсона. Проте, вже у березні 1942 року містом поповзли чутки про розстріл німецького мотоцикліста, який їхав з донесенням до Цюрупинська. Почалися облави та арешти заручників. Підпільникам з розвідувально-диверсійної групи «Центр», яка перебазувалась наприкінці 1941 року з Миколаєва до Херсона, стало зрозуміло: у місті, крім них, діє й інше – цілком стихійне – підпілля.
А у німців з'явилися серйозні проблеми: невідомі різали шини на автомобілях, які перекидали баржі по Дніпру для подальшого відправлення до Криму, псували лінії зв'язку. З рук у руки передавалася інформація зі зведень радінформбюро про зимову перемогу під Москвою. А 1 травня по всьому місту розійшлася чутка про червоний прапор над «Комінтерном». Важко переоцінити вплив цих подій на моральний дух городян. Стало ясно, що «новий порядок» не такий уже й міцний, а перемоги «німецької зброї» далеко не такі очевидні, як видаються пропагандою окупантів.
На початку червня облави стали масовими, у гестапо кинули близько сотні людей. А головне, німцям вдалося виявити район міста, де мешкали підпільники – острів Карантинний. І як завжди в таких випадках, знайшовся зрадник, який здав більшу частину групи. Про цю людину на прізвище Костиржов мало відомо. Судячи з того, що його не було заарештовано і на очні ставки з підпільниками приходив з дому, Костиржов, мабуть, був спеціально запроваджений до організації. Ну, а коли коло підозрюваних остаточно замкнулося, зовсім несподівано: з'ясувалося, що більшість партизанів були підлітками. Боротьбу з німецько-фашистськими окупантами у Херсоні навесні 1942 вели, по суті, діти.
Вранці 22 серпня 1942 року до дерев'яної шибениці на вулиці Суворова привезли чотирьох хлопців. Це були двоюрідні брати Чернявські: Льоня та Петя та брати Запорожчуки – Толя та Андрій. Там уже стояли вбиті горем матері та зігнані мешканці центру Херсона. Дітей повісили прямо на їхніх очах.
Немає страшнішого на світі хвилини і більшого горя для матерів, ніж бачити смерть своїх дітей. У Херсонському краєзнавчому музеї зберігається фотографія цієї шибениці із страченими у січні 1942 року іншими херсонськими патріотами. Фото було зроблено таємно, з другого поверху будинку, де сьогодні знаходиться Обласна медична бібліотека. У музеї також зберігаються небагатослівні спогади матерів загиблих хлопчаків: Один був син. Ось його німці й повісили. Стратили 22 серпня 1942 року, о 8.15 ранку. У гестапо наших дітей тримали близько двох місяців» – писала мати Леоніда Чернявського. А сестра Олександра Рубльова згадувала: «Разом із Шурою заарештували батька, де й закатували. Шуру розстріляли 22 серпня 1942 р. разом із хлопцями».
Після публічної розправи рідні повішених юнаків поховали їх на міському цвинтарі. Ці могили й сьогодні перебувають там. Прикро, що на надгробку Чернявських зроблено помилку в даті смерті. Замість 1942 року вказано «1943».
Вже після війни поетеса Алевтина Дрозд напише вірш «12 відважних» та баладу «Хлопчиська з Карантинного», де у посвяті буде сказано: «Світлій пам'яті юних патріотів Херсона Толі, Феді, Андрійка Запорожчукова, Петі та Лені Чернявських, Шу З тих пір хлопчаків, які загинули в період фашистської окупації, називатимуть «Хлопчаки з Карантинного», бо практично всі вони жили на острові. І довгі роки вважалося, що їх було 12 людей.
Насправді загиблих було більше. У довідці МДБ СРСР по Херсонській області № 23/755 від 3 травня 1946 року, повідомляється, що «22 серпня 1942 року з-поміж заручників німецькими каральними органами 4 особи були повішені та 11 розстріляні». З документа випливає, що затримано було 90, а страчено 15 осіб. Однак інші документи свідчать, що деякі заарештовані просто не дожили до страти, загинувши під тортурами.
Після війни, у 1965 році, на місці шибениці на Суворовській була встановлена пам'ятна стелла. Де поховані розстріляні хлопці, точно не відомо, їх скидали в траншеї десь на околицях колишнього пивзаводу. У 60-х роках у районі нинішньої алеї Слави під час будівництва житлових будинків було виявлено місця масових розстрілів мирних громадян. Можливо, там були тіла розстріляних херсонських підлітків.
Сьогодні білі плями історії дедалі більше прояснюються і стають відомими суспільству. Цього року, до 70-річчя від дня загибелі «хлопчаків з Карантинного», краєзнавчий музей проведе цикл заходів для того, щоб привернути увагу до подвигу наших юних земляків та сприяти відновленню на могилі Чернявських справжньої дати їхньої загибелі. "Це потрібно не мертвим, це потрібно живим".
Ольга Гончарова,
завідувач відділу історії краю 1941–1945 років. Херсонського обласного краєзнавчого музею
«Вгору».- № 17 (500).- 26.04.2012.- стор.5
http://www.vgoru.org/modules.php?name=News&file=article&sid=11860
Королёва Маргарита Георгиевна
ПОДВИГ мальчишек с "карантинного" заставляет нынешних дечёнок и мальчишек задуматься ,смогли бы они так. С группой ребят 10 класса Никольской оош 10 мая 2013г. почтили память героев "карантинного",вспомнили какими они были до войны,как быстро повзрослели 19 августа 1941г .На минуту вернулись в суровые годы оккупации г. Херсона и захотелось сказать слова благодарности за счастливое детство, мирное небо ,ночную тишину. Ребята написали солдатские письма героям с Карантинного острова ( письмо в прошлое.)